32
Орієнтовно через 4 місяці після нашої останньої розмови, вона почала виставляти світлини вже зі своєю дівчиною, про яку вона казала що в них вільні стосунки. Але чомусь вони разом живуть, постійно проводять час, подорожують, відвідують заходи, і вона робить все те що я робила з нею.
По фото видно, що трішки схудла. Напевно мій коментар при останній розмові зачепив, коли я сказала, що на початку вона була худіша і більш мене приваблювала чим тоді, коли поправилася. От подобаються мені стрункі й худі дівчата. Носить підвіску, яку я подарувала на ДН. Можливо вона і не асоціює зі мною. Цього не знаю. Виставляє фото з нею частіше чим зі мною. І то я наполягала якоюсь мірою, щоб вона фото зі мною виставляла. Навіть відмічає на своїй сторінці. А як була зі мною, то ніби забувала відмічати.
Не можу описати свої відчуття. Пусто, а одночасно ніби звільнилася від якогось тиску. Щоправда, напругу ще відчуваю.
Щирою і щасливою енергетикою не тягне. А більше подібно до того, як вона себе поводила з дівчатами до зустрічі зі мною. Нічого серйозного. Оскільки вона впевнена, що їй не загрожує, що вона може закохатися у неї попри те, що вони вже декілька місяців живуть разом.
Мене дратує, що вона отримала все готове. Я б сказала, що доля їй в цьому допомогла. На це я злюся й на долю, яка вкрала мою мрію й віддала їй. Або в неї така ж була мрія.
Познайомитися з дівчиною не навмисно. А як кажуть, що доля звела. Оскільки події складалися й вели до того, що вона зараз має не докладаючи сил, а отримала через інших. Завдяки мені й моїй подрузі (яка також колишня, але з нею ми залишилися друзями) вона потрапила в Ужгород; також завдяки мені навчилася трішки відокремлюватися від мами; через дівчину подруги познайомилася з Нею; через відсутність світла все частіше почала бувати у нової подруги й в кінці почали разом жити.
Хоча світло тут справа наживна. Оскільки вона й так шукала приводи зустрічі. Я злилася на події, які щасливо склалися для неї. А мене тут одну кошмарило з усіх сторін.
Хоч і розумію, що так потрібно було. Але емоційно все більше готова відпустити цю ситуацію.
І нагадувала вона про себе тим, що відкрито шарилася по моїй сторінці в інстаграмі. А до цього намагалася не спалитися.
Наш зв'язок ще не до кінця розірваний. От на скільки люди можуть себе обманювати навіть, якщо думають, що чесні перед собою.
Але мені подобається бути чесною перед собою. В цьому є щось особливе. Та й перед іншими бути чесною – кумедно спостерігати за їх реакцією.
Можливо це і є відповідь на моє запитання, як подружити розум з серцем?! – Щоб почуття збігалися з розумом. Аж морозом по шкіри йде ця інформація.
Я відчувала її періодично, особливо на свята, дуже на день закоханих (вона відвідувала мою сторінку) і ДН (тут не помітила її активності на сторінці), але відчула глибоку самотність. Хоч за день чи два до ДН, я цього не відчувала. Вона удавала, що щаслива. А чи була щасливою? І ці часті відчуття щодо неї я не мала бажання записувати, щоб не приділяти їй свій енергетичний потік. Але і цю нагромаджену енергію потрібно скидати...
Патологічні брехуни навряд чи зможуть говорити правду.
Брехня породжує брехню.
Ще одним ударом від долі під дих був – сильна тяга, щоб вона зайшла на мою сторінку і переглянула мої історії й допис. Я так це трактувала. Але протягом дня вона не відвідувала мою сторінку, принаймні так, щоб я це помітила, і я зрозуміла, що щось не сходиться, адже я часто публікую щось в інтернеті, а от сьогодні це було дивно. Таку енергетичну тягу я відчувала на свята, особливо на ДН. Мені спала думка і я вирішила перевірити свою теорію – можливо це вона щось опублікувала (оскільки вона раніше не так часто публікувала щось на відміну від мене, і то лише те, що їй приносило «задоволення» і було «важливим». А я красу можу побачити навіть і в потворному і для мене це буде важливо). Коли я зайшла до неї на сторінку, то побачила опубліковані дописи й історії, де вони брали майстер-клас ліплення з глини (а коли я пропонувала, то їй було не цікаво), їздили в чани, до водоспаду, (чомусь в неї збувається те, що я хотіла зробити з коханою дівчиною), парні штани (хоч я нас і були кофти подібні, але не схожі), обійми на фото.
Я шкодую, що завезла її до Ужгорода. Проте тоді я вірила в краще і те, що роблю щось добре. Зробила, але лише для неї. Ну звісно в мене була надія, що ми будемо разом. Хоч моя інтуїція кричала, що цього не буде. І я заплатила ціну – розбитим серцем, за те, що не хотіла себе чути й вірила в чудо.
Магія має свою ціну (Хроніки Шаншари)
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!