Космічні Авантюристи: У пошуках частинки Бога

Джульєтта різко затрусилась і сіла на посадковий майданчик порту пилової планети "Борджа".

За ілюмінатором, замість космічної величі, відкрився краєвид, який радше нагадував міжгалактичну барахолку, ніж цивілізований термінал.

Шлюз відчинився, і першими, тримаючись за руки, вийшло літнє подружжя — обоє в капелюшках із динамічним захистом від дощу та пилових бур. Їхня валіза на гравітаційних колесиках час від часу бурчала, вимагаючи зарядки акумулятора.

Слідом вискочив високий чоловік років тридцяти трьох — міцний, засмаглий, із триденною щетиною, та тією усмішкою, яку мають лише ті, хто щойно вислухав три години нудних історій стареньких.

— Дякую, що скористалися сервісом Usser-Orbital! — весело вигукнув він, проводжаючи стареньких рукою. — Сподіваюся, подорож вам сподобалася! Не забудьте оцінити поїздку у додатку, а то мені знову знімуть бонуси!

— Ми поставимо тобі всі зірочки, синочку, — зворушено мовила бабуся, — якщо знайдеш наш багаж. Він, здається, десь утік.

— Звісно, — посміхнувся пілот. — але він не втік, його просто поцупив мій робот, — пробурмотів він уже собі під ніс.

Щойно старенькі зникли в натовпі, з трюму корабля “Джульєтта” почувся скрегіт, ляск і лайка трьома мовами:

— Так одразу й скажу — нічого я не крав!

З клубів диму велично виїхав Бобслай — гіро-дроїд із подряпаним корпусом, на якому гравіюванням красувався напис: “Роботи теж бачать сни”.

На маніпуляторі він тримав невеликий блискучий предмет, який підозріло нагадував… тостер.

— Тостер?! — вирячився Мазур.

— Не тостер, а Pudu-T3000 із тритію-гербері! — гордо проголосив дроїд. — Такі вже не виробляють! Його сплав заборонено понад шістдесят років! Ти знаєш, скільки він коштує на чорному ринку?

— Не маю жодного бажання знати, — зітхнув Мазур. — Ми ж тільки-но приземлились!

— От і добре, — задоволено буркнув Боб, ховаючи тостер у відсік під маніпулятором. — Бо за цей "мотлох" можна вторгувати сотню юнітів і купити пів блока палива.

— Ти збожеволів! Вони ж його шукатимуть!

— Якщо вони досі користуються тостером із 2750 року, то знай — ці старі завжди страхують багаж, — огризнувся Боб і впевнено покотився вперед.

— Боб, одного дня тебе розберуть на гайки, — кинув Мазур.

— А тебе — на органи, — відрізав дрон і зник у натовпі, вигукуючи: — Таксі! Міжзоряне таксі! Дешеві бард-стрибки!

Мазур лише закотив очі, витяг розкладний стільчик і поставив його прямо перед носом Джульєтти. З-під купи барахла дістав табличку: “Usser-Orbital.

Закинувши ноги на ящик із написом “Не відкривати без рукавичок”, дістав зі схову допотопні накладні навушники у ретро-дизайні, і надягнув їх на вуха з таким задоволенням, наче хтось інший надягав корону. Потім дістав подряпаний, але вперто живий артефакт. Ковзнув пальцем по екрану і з амбушур розлився тисячолітньої давнини трек Океан Ельзи - 911

На екрані спливли нотатки: 1. Перевірити: бард-ядро, гідрокомпенсатор і стабілізатори.

2. Купити на базарі: ущільнювачі, каву — нормальну і ремінець для годинника "Kaццio"

3.Вигнати Боба.

— До речі, — озвався Бобслай у внутрішньому каналі, — ти знову слухаєш цей старий трек?

— Ага так і є, він вічний, — Богдан хитав головою в такт пісні. — На відміну від цін на паливо .

Він підняв очі. Уздовж алеї тягнувся ряд кораблів-таксі — від блискучих "ластівок", де екіпаж у білих рукавичках подавав шампанське, до потріпаних "бляшанок", що трималися на гумці, скотчу та чесному слові. Над стоянкою криво миготіли вивіски заправників: "Пальне тут!", "Дешевше не знайдеш!"

У повітрі гуділи транспортні дрони, сипалися іскри з несправних неонових ламп, а звідусіль лунали крики новоприбулих, що тонули в музиці з десятка старих платівок.

Повітря змішувало запахи смажених протеїнових пиріжків, шаурми та паленої проводки.

Між рядами контейнерів бариги торгували запчастинами "з гарантією на три стрибки", з динаміків сипалися оголошення різними мовами, а дітлашня тицяли пальцями в зорельоти, вигукуючи щось одне поперед одного.

Над усім цим лунали знайомі вигуки закликачів: — Рейси на Вега-Прайм! На Вега-Прайм підходимо! Капітан без ліцензії — дешево й чесно! На Вега-Прайм!

Повз проходила група трогіанських моряків у рибних комбінезонах, із пляшками пива “Янтар” у руках. Над їх головами миготіли голограми реклами: “БОРДЖА — ВОРОТА ДО СПРАВЖНІХ ПРИГОД!”

Мазур потер носа й пробурмотів: — Обожнюю цю діру… Тут навіть Wi-Fi ловить тільки під знаком “Не паркуватися”.

А тим часом Боб котився вузьким проходом між рядами торговців, тримаючи під маніпулятором тостер-раритет і бурмочучи собі під ніс: — Не крав, а позичив… Не крав, а позичив… — як мантру, щоб совість не підключалась.

Раптом просто перед ним з’явився чоловік у плащі, ніби з минулого століття, що тримав за повідець пса розміром із моторний відсік Джульєтти.

Боб різко загальмував, що аж колеса пискнули.

— Святі процесори… — прошепотів він. — А це що за реліктова реконструкція? Костюм із 2025 го року?

Собака гаркнув і Боб аж смикнувся назад. Він миготінням сенсорів окинув чудовисько й пробурмотів: — О-о, чудово. Величезна куля шерсті з пащею, яка здатна відгризти мені Wi-Fi-модуль… Що ж день вдався!

— Спокійно, Чапі, — тихо мовив чоловік з англійською пихатістю. — Він просто… нервовий.

— Я не нервовий! Я стратегічно обережний! — огризнувся Боб.

— Ти — дивна машина, — усміхнувся чоловік.

— А ти — дивна людина. І що? Ми обидва зламані системою, тільки я хоча б маю безплатний інтернет, — відрізав Боб і покотився далі, бурмочучи: — Якщо цей дід і його пухнаста ядерна бомба ще раз гавкнуть — здам їх у музей разом із тостером!

Старий провів його поглядом, потім помітив картонну табличку, де на стільчику сидів Мазур.

На ній чорним маркером було написано: “Usser-Orbital. Ліцензований пілот — Мазур Богдан. Найдешевші перевезення. Кур’єрські послуги. Швидкі бард-стрибки!!”

— Мазур, значить… — тихо мовив він, нахилившись і погладив за шию пса, який сів поруч, висолопив язика й почав голосно сопіт