Продовження "стисле" історії 7
Дорога назад до маєтку здавалася Мар’яні набагато коротшою. Можливо, тому, що під пахвою вона відчувала приємну вагу прозорої теки, яка зберігала в собі «пам'ять діда Маркіяна». Цей дитячий почерк Софійки став для неї ще одним підтвердженням того, що Петрівка не просто прокидається — вона починає згадувати себе.
Покоївки йшли поруч, трохи розпашілі після купання, з вологим волоссям, що пахло лиманною сіллю. Катерина та Тетяна тихо обговорювали між собою, як спритно Вал пірнає, але Мар’яна їх майже не чула. Вона думала про «зеленооку бестію Карину» та про те, скільки ще таких історій розсіяно по хатах, хоспісах та завалених підвалах.
Вона сховалась в своїй галереї та поринула в спогади.
А тим часом на пляжі Маркіян спостерігав, як Софія гралась із Захаром та його друзями. Дівчинка любила юнака, все ж таки двоюрідний брат.
Коли його донька Аліна покликала його та Софійку на обід, він підійшов до онуки й розпитав про що вони із Мар’яною спілкувались.
-Переважно про тебе, діду. – невимушено відповіла дівчинка.
-?!
-Що? – зашарілася малеча – Ти сам винен!
-Я?!
-ТИ мені розповідав всі ці історії. Я їх записувала, а потім…
Їх перервали гучні завивання котів пані Сільви та її власні благання зняти одразу пару улюбленців з високого дерева поряд з її хатою. До всього додались зітхання Дениса, до якого були всі її звернення.
Кумедність ситуації змусила мандрівників забути про предмет дискусії та зникнути за мурами своєї обителі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!