Мотель Севен-Хілл

У коридорі Алісі потрапив схвильований репортер. Його бліде , захекане обличчя нічого доброго не віщувало.

- Міс Сміт, ви не бачили інспектора Янга? - запитав він її. – Ніде не можу його знайти!

- А в кімнаті ви дивилися? - насторожившись, спитала вона.

- Дивився. Там лише спить п'яний Джеймсон з фіолетовими вухами. Як би зі старим нічого не сталося!

- Навряд чи інспектор міг далеко піти без сторонньої допомоги!

- Ось і я боюся, що йому хтось міг у цьому допомогти. Схоже, старий підібрався до вбивці Альварес надто близько!

Аліса внутрішньо стиснулася. Тільки цього їм ще не вистачало! Немічний інспектор Янг надто легкий видобуток для вбивці! Не можна було залишати його без нагляду!

- Ось що містер Фармер! Ідіть до Фултона і піднімайте на вуха весь будинок! Треба за що б це не стало знайти інспектора! Живим чи мертвим! - розпорядилася вона. - Вам все зрозуміло?

- Все зрозуміло! - ствердно кивнув газетяра і повторив. - Живим чи мертвим!

Як тільки Фармер пішов, Аліса повернулася до себе в кімнату. Їй потрібно було покласти нічну сорочку в шафу. Але, як тільки вона зайшла до кімнати, перед її очима відкрилася жахлива картина. У кріслі, глибоко закинувши голову назад, лежало неживе тіло Девіда. На його грудях розпливлася велика криваво-червона пляма. Дівчина інстинктивно відсахнулася назад. Як? І Девід теж? Вбивця явно не гаяв час даремно! Ось що означає недооцінити противника! Але чому Девіда вбили саме в неї в кімнаті? З якою метою? Щоб звинуватити її у його вбивстві? Що робити? Треба терміново щось робити! Але що?...

Подолавши первинний страх, Аліса наблизилася до трупа, щоб оглянути ближче. Схилившись над хлопцем, вона раптом відчула різкий та дуже знайомий запах. "Фарба!" - здогадалася вона. Ця червона пляма була не кров, а фарба! Труп Девіда голосно схропнув і солодко прицмокнув губами... Слава Господу! Він живий!

- Девіде! – тихенько покликала Аліса хлопця.

Той опритомнів і з подивом глянув на Алісу.

- Міс Сміт?

- Девіде! Що ти тут робиш?

— А я давно вже вас чекаю, міс Сміт... У вас двері були відчинені... Ось, подрімнув тут трохи.

- Це нічого, Девіде, що ти подрімав, - зітхнула Аліса. - Головне, що ти живий!

- Ага, - кивнув здоровий хлопець і солодко позіхнув. - Я до вас по справі, міс Сміт. Не знаю кому, крім вас, це показати. Адже ви дуже розумна.

І хлопець простяг Алісі пензлик для фарбування. Для чого він це зробив? Дівчина вирішила, що хлопець надихався фарби і тому трохи не в собі.

- Це твій улюблений пензлик, Девіде? - запитала вона його. - І ти вирішив переді мною похвалитися?

- Ні, міс Сміт, - замотав він головою. - Може, я й дурний, та не ідіот! Цей пензлик я виявив у себе в кімнаті сьогодні вранці! Він дуже незвичайний, міс Сміт!

- І чим же він такий незвичайний? - заінтриговано запитала дівчина.

- Він виготовлений з людського волосся! - пошепки відповів хлопець. - Повірте мені! Я вже точно знаю толк в пензликах для фарбування! Щодня ними фарбую автомобілі!

У мозку в Аліси одразу промайнула думка. Пензель виготовлений з вусів самого Альвареса! Хтось явно хоче звалити на Девіда його вбивство!

- Ось що Девід! Віддай мені той пензлик і більше нікому про це не розповідай! – наказала вона йому. - Інакше буде дуже погано! Ти мене зрозумів?

- Угу, - кивнув Девід і озирнувся. - Ой! Я пролив на себе червону фарбу! Міс Сміт! Чому ви мені про це не сказали?