Мотель Севен-Хілл

Відразу після сніданку до Аліси зайшов репортер Вільям Фармер. Його обличчя розпливлося в посмішці.

- Міс Сміт, ви бачили яке посміховисько нам прислали як інспектора поліції? - вигукнув він і пирснув від сміху. - З нього ж сиплеться пісок цілими фунтами! Він розвалюється просто на очах! А чого вартий його однорукий помічник? У цього вояки стирчить по пляшці з кожної кишені! Так, після арешту Джонсона Гордона, в поліції почався повний бардак! Кому на думку прийшло прислати старця, що повернувся з того світу?

- Нічого дивного я тут не знаходжу, - спокійно відповіла Аліса. - Поліція завжди неохоче втручалася у війни мафії. Їм зовсім не цікаво, хто кого в цих війнах убив. Що більше злочинці один одного перестріляють, то менше поліції роботи. Чи для вас це новина?

- Тут я з вами повністю згоден... - не став сперечатися Фармер .

Несподівано вони почули в коридорі якийсь шум і обидва кинулися до дверей. Футах за сім від входу стояло інвалідний візок з інспектором Аланом Янгом. Старий розмахував руками і голосно лаявся.

- Чортів Джеймсон ! - лаявся на чому світ стоїть старий. - Куди ти подівся, мерзотник! Де ти лазиш, свиня недорізана? Дохлий осел! Де тебе носить? Будь ти проклятий, боягузлива сволота! Що б тебе чума навиворіт вивернула!

Аліса підійшла до старого і схилилася над ним.

— Що ви так лаєтеся, містере Янг. Чи можу я вам допомогти?

- О, чарівна дитина! Господь послав мені вас на спасіння! - вигукнув старий, що встиг охрипнути від надривного крику. - Мій помічник кинув мене на волю долі, тухлий слимак, будь він проклятий! Як ваше ім'я, юна леді?

- Аліса Сміт. Давайте вам допоможу. Куди вам треба?

– Куди мені треба? – перепитав старий. - Везіть мене одразу до кімнати з трупами! Я ж сюди не снідати приїхав!

Репортер здогадався, що треба зробити і сходив по містера Фултона. Той дістав із кишені ключ і відчинив двері кімнати, де сталася трагедія. Аліса вкотила старого всередину.

- Так тут всього три трупи? - розчаровано промовив містер Янг. - Я думав бандитів зо два десятки, не менше.

Газетний репортер побачивши крові зблід, обм'як і повільно сповз по стінці вниз. Містер Фултон насилу відтягнув його в коридор і хлюпнув йому в обличчя склянку води.

Інспектор із подивом спостерігав за Алісою. Вона акуратно, навшпиньки увійшла всередину, по черзі, уважно оглядаючи тіла вбитих.

— Міс Сміт! Бачу, ви мертвих не боїтеся? - зазначив він із повагою.

— Чого ж їх боятися, містере Янг? – посміхнулася дівчина. - Живих треба боятися. Вони куди небезпечніші за мертвих.

- Ви страшенно праві, юне дитя! – погодився з нею старий. - Це добре, що ви не боїтеся мертвяків. Мені дуже знадобиться ваша допомога. Підсліпуватий я став на старість. Ану опишіть мені тут все. Тільки детальніше. Сміливіше, вони не кусаються.

- Отже, усі трупи мають черепно-мозкові травми тупим предметом у сфері потилиці, - почала дівчина. - Найімовірніше, першим було вбито чоловіка, що в постілі.

- То чому ж? – спитав Алан Янг.

- Якби раніше були вбиті двоє біля входу, злочинець розніс би сліди крові по кімнаті, намагаючись вбити того, що в ліжку.

- Правильно. То що далі? - облизнувши пересохлі губи, промовив старий.

- Потім, на звуки боротьби прибігли ці двоє і... один за одним отримали по одному удару в потилицю прямо біля входу. Тобто злочинець стояв біля дверей і чекав їхньої появи. Треба там перевірити сліди від взуття. Вбивця був один. Діяв зухвало та швидко.

Аліса схилилася над трупами охоронців і уважно вивчила їх.

- Вбивця таки вступив у кров черевиком, - заявила вона. - Він це помітив, при виході зняв взуття і пішов коридором босоніж, бо там жодних слідів крові не виявлено. Найімовірніше, взуття згодом спалили чи викинули. Те саме зробили зі знаряддям вбивства. Досить професійно спрацьовано.

- Хто ці трупи? — спитав інспектор містера Фултона, який до цього всього був байдужим.

- У ліжку лежить сам Педро Альварес, а біля входу його помічники, Майк Лозовські та Джек Вілкенсон , - повідомив господар.

- Слідів боротьби ніде не видно, - продовжувала Аліса. - Напад був раптовим і дуже добре спланованим. Тільки... - тут вона зам'ялася. - Сліди крові на подушці такі, наче Альвареса перевертали обличчям догори. Ймовірно, щоби переконатися, що це він.

Аліса доклала зусиль і перевернула труп ватажка мафії. Його згаслий погляд дивився кудись угору. На його обличчі над верхньою губою не було вусів!

- Хтось зрізав Альваресові вуса, - сказала вона, схилившись над тілом. - Імовірно ножицями. Крім того, з правої руки зникли два особливо цінні персні. Один із них мав рожевий діамант карат на двадцять. Таких у світі можна перерахувати на пальцях однієї руки. Дуже велика рідкість.

- Зрізали вуса? - здивувався старий інспектор, здивовано морщачись. - А це ще що за ритуал?

Наступним етапом розслідування став огляд особистих речей, серед яких особливу увагу всіх привернув записник Альвареса і вкладена в неї записка з загрозою корявим начерком: "Ти ще пошкодуєш про це!".

- Записку ми віддамо на експертизу, на відбитки пальців, - заявив інспектор. - Звісно, добре б сюди надіслати експерта, щоб він сам тут покопався. Але навряд чи нам його надішлють.

- Ну, із запискою все просто, - заявила Аліса. - Чорнила дуже свіжі, бо легко мажуть руку. Написано записку не далі, як учора ввечері. Підкреслення правші, що писав лівою рукою. Очевидно, щоб збити слід. У записці нічого конкретного. Швидше за все, записку залишили навмисно для слідства. А ось щодо перснів, тут не все так просто. Альварес явно носив їх уже давно, і вони в нього зовсім не бовталися на пальцях, а сиділи досить щільно. Такий перстень без мильного розчину не зняти. А це означає, що злочинець прийшов сюди з упевненістю, що зніматиме дорогоцінні персні.

Інспектор знизу вгору глянув на дівчину.

- Злочинець збриває вуса, підкидає записку і ходить із мильним розчином? - задумливо промовив містер Янг. - Це страшенно цікава справа!