Мотель Севен-Хілл

Смажена курка, бекон, відбивні Алісу мало цікавили. Вона чекала, коли на стіл подадуть чорничний пиріг. Він у господині особливо вдавався. Столи ломилися від страв у сім'ї Гордонів не просто так. То був сорок п'ятий день народження господаря будинку, начальника поліції Лондона Джонсона Гордона, з великою кількістю запрошених. Так трапляється, що начальник поліції раптово виявляє багато друзів. Але далеко не всі з них справжні. Сам він трохи нервував, кілька разів ходив на кухню і перевіряв, чи все гаразд із частуванням. Зрештою, всі гості зібралися.

- Ще хвилиночку, - голосно оголосив він присутнім на свято. - Місіс Гордон перевдягається і за хвилину спуститься до нас. Тоді й почнемо.

Давній друг господаря, Джон Сміт, що сидів поруч, звернув увагу на те, що лівий рукав Гордона, він уже встиг у чомусь забруднити.

- Здається, це кров, - сказав Сміт, придивившись. - Джонсон ти що, порізався?

- Н-ні, - нерішуче відповів той. - Розуму не докладу звідки вона могла взятися.

Несподівано, десь нагорі пролунав пронизливий крик. Тут же сходами вибігла схвильована служниця і голосно та надривно крикнула звідкись із грудей:

- Місіс Гордон убили!

***

Добре їздити у поїзді. Ритмічний стукіт коліс, краєвиди, що мелькають за вікном, розорані поля і викошені луки, стада тварин, що пасуться поблизу сіл і селищ — все це заспокоює пасажирів, дозволяє відволіктися від проблем і важких роздумів.

Аліса вже майже засинала, але тут перед її очима постала незвичайна картинка. На ній начальник поліції Джонсон Гордон у сталевих наручниках незграбно закриває долонями своє худе, перекошене жахливою гримасою, виснажене обличчя. Це була фотографія в газеті, яку читав пасажир, що сидів навпроти. Дівчина прочитала назву статті:

"Голова Лондонської поліції зробив собі на день народження подарунок - убив свою дружину!"

Аліса мимоволі скривилася. Їй не хотілося згадувати той трагічний день.

Чоловік, який сидів навпроти, помітив інтерес дівчини до газети. Досить молодий, із доглянутими стриженими вусиками, охайно зі смаком одягнений. Здаєтся, він явно не проти був поговорити.

- Куди котитись Британія! - промовив він голосно, ніби самому собі. - Начальник поліції сам виявляється вбивцею своєї власної дружини. Як це аморально! І ці люди стоять на варті нашого міста!

- Мені слабо в це віритись, - із сумнівом вимовила Аліса і відвернулася у вікно. Там пробігали повз луки з сотнями нестрижених овець, що пасуться.

- Так, але факти - вперта штука, - не вгавав пасажир. - Місіс Гордон була вбита палицею чоловіка. Це іменний подарунок на тридцятиріччя служби в поліції, тростина є прихованою в ній шпагою. Саме нею і проткнули бідну жінку просто у серце. На тростині залишилися відбитки пальців лише містера Джонсона Гордона. Крім того, на його рукаві виявлено сліди крові жертви.

– Факти? Фі! - Невдоволено пирхнула Аліса. - Ви вважаєте, детектив з тридцятирічним стажем буде вбивати свою власну дружину, на свій власний день народження, при масовому скупченні запрошених і при цьому безглуздим чином залишати докази, які викривають його прямо в убивстві? Він що, зовсім з розуму вижив? Та якби він і справді хотів її вбити, то до цього не зміг би докопатися навіть найдосвідченіший детектив Британії!

- Ви забуваєте, міс, що більшість подібних убивств відбувається у стані гніву, - зауважив супутник. - А за такого нервового збудження вбивця не думає про наслідки. Чи мені цього не знати, репортеру газети "Імперіал таймс". До речі, дозвольте представитися, Вільям Фармер .

- Аліса Сміт, - байдуже відповіла Аліса.

- Ви мандруєте одна? – спитав він.

Аліса чудово розуміла, що це за питання. Він означав зовсім не те, що знаходиться в його прямому змісті, а має на увазі загальний інтерес співрозмовника. Хто вона така? Чим займається? Куди вона їде? Навіщо їй їхати туди?... та багато іншого. Адже перед нею репортер, а вони хочуть знати все. Така вже в них натура...

- Я їду до Брістольу, на виставку квітів, - пояснила дівчина. - З дитинства колекціоную кактуси. Мені вони подобаються своєю невибагливістю та рідкістю цвітіння. Мало відчуваєш задоволення, коли бачиш квіти щодня. Зате кактус розквітає лише один раз на рік - з нетерпінням чекаєш на це свято і приходиш у справжнє захоплення, коли цей довгоочікуваний момент відбувається. Розумієте, про що я?

- Який збіг! – зрадів репортер. – Я теж їду на виставку квітів! Хочу присвятити їй статтю у своїй газеті. А де ви вирішили зупинитись?

- У подруги моєї двоюрідної тітоньки. Чудова, знаєте, старенька. Років сорок тому, коли її чоловіка визначили на службу до Індії, вона без роздумів залишила рідний дім і поїхала разом із ним за океан. У Калькутті в неї закохався впливовий раджа. Він потай її викрав, щоб згодом перетворити на свою наложницю. І що ви вважаєте? Ця смілива жінка першого ж дня втекла з ув'язнення. При цьому вона оволоділа зброєю, захопила в полон самого раджу і привела його пов'язаного до табору англійців! Щоправда, вона згодом наполягла на тому, щоб конфлікт зам'яли, отримавши від родичів раджі величезний викуп. Це була велика спадщіна!

- Так, я чув цю історію, - хихикнув, відповів містер Фармер . - Наші британські жінки сміливі та відчайдушні. Весь світ про це знає. Як, ви кажете, її ім'я?

- Місіс Долорес Флемінг. Дивовижна жінка. У неї в запасі маса пригодницьких історій та тубільних легенд. Заслухатися можна...