Борислав сміється. Мешапи.

Анотація

Фанні разом із сектою сатаністів планує воскресити свого предка Леона Гаммершляга, щоб той розповів, де заховав скарб.

-

— Радянська символіка на лобі, то не є добре. То є небезпечно. Не можу я тя пустити до ритуалу, — мовила Фанні.

Готліб почухав свіже татуювання серпа і молота на лобі:

— Та я не навмисно. Їхав я вчора з клуба. Ну випив буквально на денці. Ну курнув трохань марихуани. Попросив робота набити мені на лобі пентаграму. Шоб було, як у Вомітуса, тільки крутіше! Шоб аж мерці вилазили з могил подивитися! На дорозі там ями, глибші за могильні. Ще й мене, тобто робота заглючило. Я в душі не врубаюся, чого воно так вийшло. Ну, не подивився в дзеркало. А шо такого?

-

— Ху кеарс, шо та Фанні скаже, — заспокоював Готліба Вомітус. — Жінки й так вже окупейтід весь інтернет.

— Та Люцифер з нею. А Бенедьо сказав, шо я гнилий опариш! І послав мене додому. Тобто на три літери. Та це те саме, шо додому. Вдома батя вб'є, бо мене турнули з юридичного. Цей жалюгідний жебрак Синиця! Він... він мене обматюкав, — шморгнув носом Готліб, притискаючи до себе порожню пляшку горілки. — Словесно принизив! Пролетарій чортів! І такі ж як він, нікчемні холопи вважають, шо я кацап. І шо мені не місце серед нормальних людей.

Готліб, мов мавпа, заскочив на старий пам'ятник, розбив порожню пляшку об довбешку і загорлав:

— О, кладовищна глино! Забери моє накачане амфетаміном молоде тіло! Я йду від вас! Йду шоб не повернутися! Йду у вічну темряву! У небуття! Я – самотній вигнанець на одрі передчасної смерті!

— Братан! Я з тобою! Хай у тебе на лобі хоч герб совка, хоч прутень! Я тебе не кину! — його найкращий друг Некрофаг вирвав з землі дерев'яний хрест і здійняв його до байдужих нічних небес. — Чуєш, Братан! Та я за тебе всіх порву!

— А чого це я маю піти?! — Готліб приклався до наступної пляшки оковитої. — Та я на нього баті поскаржуся! Ні, баті не можна. Я все мамі розкажу! І напишу на цього Бенедю... Гик! На цього небезпечного маніяка скаргу у Страшний Суд! Я на нього петицію підпишу! Він спаплюжив мою честь і гідність! Звів на мене наклеп! Розпалив національну ворожнечу, обізвавши кацапом! Я на чверть росіянин, і мені... Гик! Не соромно! Ну серп і молот на лобі. Ну і шо такого?!

Вомітус увімкнув айфон і почав знімати відеоблог.

— Хелоу, з вами Вомітус. Зараз ві ар хер, шоб віз май френдс культурно і юридично розчавити мого хейтера Синицю. Поки він нот хер. Та ми його енівей знищимо.

З купи сміття виборсався Бичара, сів навпочіпки й прогугнявив з зачмеленим писком:

— Бенедьо небезпечний. Сьогодні він бажає смерті росіянам. А завтра заріже всіх нас. Будьмо добрішими один до одного.

Затягнувшись айкосом з потрійним канабісом, він вирячив налиті кров'ю баньки і завищав:

— Синицю на палю!!! В резервацію разом з поплічниками!!! Це, курва, самозахист!!! Розберіться з бидлом!!!

Мертвий Філософ щось довго розповідав їм про шляхетну боротьбу зі злом, цитуючи росіянських письменників. Та всіх вже заколисав зелений змій.

Три дні і три ночі Готліб пиячив разом з товаришами, силкуючись змити водоспадом скупих чоловічих сліз тяжку розпуку від вигнання з секти сатаністів. Він так сподівався, що його частка скарбу допоможе прожити на широку ногу без батькових грошей! Повернувшись додому, Готліб згоря задушив старого, маючи надію на спадок. Та підступний Герман заповів усі гроші профспілкам робітників.

-

Сатаністи зібралися на Тустановицькому кладовищі біля розкопаної могили Леона Гаммершляга.

— Як не знайшли живу курку? Сего хирлявого орнітозного голуба нам не доста. Він же ось-ось сам ґиґне, — бідкалася Фанні.

Некрофаг і Готліб тим часом прив'язали себе догори дриґом до перевернутих хрестів:

— Нас зацькували! Спалили! Зарізали! Людям не вистачає вміння пробачати! Навіть нам сатаністам бракує старих добрих християнських цінностей!

Готліб замастив лоба вугіллям:

— Ну а так можна я повернуся?

— Так, авжеж. Нам треба ся вспокоїти. Приступаємо до ритуалу, — оголосила Фанні.

Готліб з друзями замість голуба зарізав Синицю і штовхнув у розкопану могилу. Деякі з сатаністів вжахнулися, та змовчали. Всі хотіли отримати свою частку скарбу.

Фанні кинула в могилу сережки з чорними діамантами, Бичара зробив останню затяжку і жбурнув свій айкос, Готліб пожертвував скриньку з прикрасами матері. Вомітус не зміг розлучитися з айфоном, тому штовхнув до ями Мертвого Філософа, не припиняючи розповідати на камеру про хід ритуалу. Некрофаг взагалі підступно зник, коли дійшла справа до жертвоприношення.

Раптом з могили виліз смердючий, напівзогнилий бородатий дід.

— Нам усім торба! — промовив Химера, студент історичного факультету. — Це не Леон Гаммершляг! Це Ленін!

— А шо такого? — здивувався Готліб. — Моя прабаба казала, шо при Леніні норм жили. Дешева їжа, безплатні квартири. І люди були духовні, культурні, виховані. Не те шо зараз, як оцей Бенедьо. Тоді таке бидло в концтабори саджали.

Ленін схопив Готліба, здер шкіру з його обличчя і зробив з неї радянський прапор, змивши кров'ю вугільний пил з татуювання.

Світ поглинула темрява червоного терору.

-

Коментарі

Автора видалено:

Коментар видалено модератором за порушення правил платформи.

Леся Сагула:

Організатори конкурсу не несуть відповідальність за зміст творів.