Борислав сміється. Мешапи.

Бувальщина про те, як Гамершляг Джульєтта покохала

Ромео Гольденкремера — неробу і вандала,

який грошей батьківських брати не бажав у руки,

тому довів матусю рідну до розпуки.

Донька ж Леона виростала чемна і слухняна,

принаймні доки не зустріла хулігана.

Не знала, бідолашна, що Ромео був садистом

і піротехнікою володів з чималим хистом.

Кривава ворожнеча між сім'єю Гамершлягів

і домом Гольденкремерів тоді сягла масштабів

нечуваних в Дрогобичі та інших галицьких містах —

і досі згадки ворожнечі тої викликають жах.

*

Фінансові витрати і в Леона спричиняли переляк,

такий, що ледь його не втрафив однієї ночі шляк.

На ранок кинувся до Германа миритись,

і згодились, що дітям їхнім варто одружитись.

Пішли до Германового палацу в ту ж хвилину,

щоб сповістити Германовій жінці радісну новину.

Та Рифка їх зустріла плюнувши у мармизяки:

«Втопився мій синочок! Вже, мабуть, і з'їли раки…»

«Втопився? Звісно! Чого ще чекати від такого батька сина.

Не гідний він, щоб донечка моя була йому дружина!»

«Такого батька син? Не гідний?! Був Ромео кращий

між парубків дрогобицьких, хоч страх який ледащий!»

«І навіть якщо раки згризли більше ніж на половину,

того, що залишили, вистачить не на одну дружину.

Кіло Гольдкремера вартує Гамершлягових чотири!» —

знецінила хазяйка гостя, потягнувшись до сокири.

Потому стали чубитися та видряпувати очі,

і так цілком могло б тривати до самої ночі,

якби сусіди герцога не привели на допомогу,

а той, прийшовши, не проголосив пересторогу:

«Хто буде серед ночі турбувати спокій вуличних собак,

той буде депортований — Гольдкремер він чи Гамершляг».

Леон, почувши, втік (і радий був, що цілий залишився,

прецінь він проти пари лютих ворогів самотній бився).

Гольдкремер скочив у карету і помчав до Львову,

дружина сіла гірко плакати за сином знову.

Ромео ж пішки в ту годину до Дрогобича вертався,

карету батькову зустрівши, у кущах сховався.

Живий, здоровий, хоч і покусали раки за сідниці,

покинув кошти і вбрання своє — та це дрібниці:

разом із одягом на березі лишилися і воші,

а мати, поза сумнівом, і вдягне, і позичить гроші.

Дійшовши міста, переночував у братчика Меркуціо,

уранці взявся влаштувати неньці екзекуцію.

Отримав кошти, познущався і, аби не нудьгувати,

на маскарад до Гамершляга вирушив потанцювати.

* *

Ромео танцював і безкоштовно пив вино.

Коли ж його впізнали, то хотіли викинути у вікно,

але Леон махнув рукою, пригадавши герцогський наказ:

«Якщо приперся, най станцює у останній раз!»

Гольдкремер молодий огледів залу маскарадну

і запросив на вальс фінальний дівчину нарядну.

Коли замовкла музика, Ромео виштовхали з хати,

але і сам він вже не мав бажання танцювати.

Натомість, сидячи в калюжі, розпитав у перехожих

про власницю очей, плечей і рук таких пригожих:

«То хто така? Джульєтта, Гамершлягова єдина доня?

О, боги! І за що мене така лиха спіткала доля?!»

На дівчину, хоча вона і славилася як недотика,

теж справили ураження лахміття і немита пика:

«А хто той був? Гольдкремер?! Ні, не може бути!

Мій ворог… Як з цим жити, як його тепер забути?»

* * *

Забравши в матері останні ринські та крейцари,

придбав Ромео вишиванку і новенькі шаровари.

Надвечір переліз паркан і зачаївся у садочку,

аби ще раз побачити Леона Гамершляга дочку.

З'явився місяць і Джульєтта вийшла на балкон —

подихати повітрям свіжим перед сном.

Помітила Ромео серед вишень, ледве не зомліла,

така у погляді коханця зачаїлась сила.

Та тільки в погляді, а руки і коліна парубка тремтіли;

хрущі, повітрям ширяючи, ледве з ніг його не збили

(як хтось не знає — лемківські хрущі завбільшки із собаку,

і замість кепкувати, краще пожалійте небораку).

Ромео цілу ніч кричав Джульєтті про кохання,

шкода, вона нічого майже не почула за дзижчанням.

Жуки втомились і затихли тільки на світанку,

та ще раніше парубок зірвав собі горлянку.

Домовились на мигах підпалити Гамершлягові нафтарні,

а як Леона за борги зачинять в буцегарні —

одружаться з Джульєттою коли і як їм буде те завгодно

і житимуть удвох щасливо, довго і безперешкодно.

Принаймні так Ромео зрозумів домовленість з коханою

і поспішив додому, щоб порадитися з мамою.

Що ж коїлося в Гамершлягової доньки голові,

про те навряд було відомо навіть їй самій.

* * * * *

Гольдкремер Рифка, не дослухавши, дала благословення

і кількома словами напоумила з натхненням:

«Пали нафтарні Гамершлягові, синочку, всі пали!» —

і, цілувати побоявшись, вклала в руки сірники.

Щоб не зустріти батька вискочив Ромео у віконце,

побіг до Борислава, став чекати доки зайде Сонце.

Тремтів палій від страху, але щойно лиш стемніло,

чичиркнув сірником — і полум'я затанцювало, заревіло.

На крилах парубок закоханий зворотну подолав дорогу,

в Дрогобичі, не відкладаючи, став святкувати перемогу.

Проспавшись на наступний день, вже по обіді, ближче до вечері,

зібрався духом і пішов до Гамершлягів стукати у двері.

Це добре, що на грюкіт відчинила донька, а не батько,

і голосом могильним сповістила: «Ти тепер безхатько!

О, йолопе, невігласе нещасний, що ти наробив?

У Бориславі свого ж батька фабрику спалив!»

- - - - -

Ваш ліміт знаків вичерпано! Аби продовжити читати, придбайте, будь ласка, ліцензійну версію