Мир і Мара

Мир втомлено відклав пензлик на підставку. За вікном вже сутеніло. Мати збиралася лягати спати, але з кухні все ще доносилися веселі голоси тітки й двоюрідної сестри.

Ще одну картину завершено. Цього разу він зобразив Мару лісовим духом - розмитою постаттю на тлі заходу сонця й правічної соснової пущі. Примарна темнокоса дівчина була вибрана в довгу, напівпрозору білу сорочку, що майже не приховувала її тіла; горда, вільна й прекрасна у своїй розкутості, своїй дикості...

Картина вийшла дійсно хороша, заворожуючи глядача своїм містичним й тривожним настроєм.

Але Мир усе одно не міг позбутися відчуття, що він міг би зробити краще, якби Мара була поруч.

Неподалік пролунало знайоме квакання. Не стримуючи пирхання, він потягнувся до телефону.

"Напевно, хтось знову скидає шпаргалки в класний чат... Або якісь абсолютно непотрібні фото. Як пощастить", - подумав він.

Швидко пролиставши стрічку профілів на фейсбуці, підмітивши анонс чергової книжки-яку-я-маю-прочитати і нове взуття однієї з однокласниць, він зупинився перед постом Кубиної подружки.

Дівчина стояла на фоні Млинарського острова, смішно надуваючи губи в камеру і випинаючи неіснуючі груди. Нижче був підпис : "Як вам моя нова стрижка?".

На Мирову думку, вона нічим не відрізнялася від старої, тож він з цікавості зазирнув у коментарі.

Kuba_Koks

"А хіба щось змінилося?"

Мир гмикнув.

Marta Skoczek

"Дуже гарно. Підкажеш перукарню?)"

Spaghetti777

"Як завжди сексі. Так і з'їла б тебе XD."

Мир, наштовхнувшись на цей коментар, не зміг стримати усмішки. Забавно. А ще… знайомо?

Він натиснув на аватарку користувача Spaghetti777 — піксельне зображення персонажа з аніме, здається, з «My hero academia» чи якогось схожого.

Під аватаркою, як і очікував Мир, стояв прапор Польщі, надпис "she/her" і якісь значки - чи-то китайською, чи-то японською, чи-то взагалі якісь сигіли.

Нижче розміщувалися пости : здебільшого селфі з напівзакритим обличчям й скетчі - на думку Мира, цілком непогані. Іноді траплялися фото заходу сонця чи чорного кота.

Під одним фото він натрапив на дивний надпис.

"Не все те золото, що блищить. Іноді це очі, що хочуть тебе зжерти."

"Цікаво..." — подумав Мир, повільно гортаючи сторінку.

***

Нарешті в останньому вікні згасло світло. Зачекавши ще кілька хвилин для певності, Мара злетіла в повітря.

Прочинені фіранки немов запрошували всередину. Вікно було відчинене - Мирослав любив свіже повітря. Мара достатньо довго слідкувала за ним, щоб це запам'ятати.

Темна кімната виявилася вузькою і захаращеною. Мара ледь не збила з десяток коробочок з невідомим вмістом, що лежали на підвіконні. Поруч стояла етажерка, що ледь не згиналася під стосами книг і підручників. І картина.

Мов зачарована, Мара підлетіла ближче й сіла на полицю, чіпляючись кігтями за край. Це була не та картина, що він малював підчас їхньої першої зустрічі.

Світ змінився. Час йшов, люди почали все частіше переїжджати з місця на місце, розвивалися технології. В такому світі треба було бути обережною. І подібні докази, як портрет, могли б стати для неї небезпечними.

Але зараз, дивлячись просто в очі власному двійнику з полотна і слухаючи спокійне дихання Мирослава, Мара розуміла - вона не зможе.

Вона стрепенулась, змахнула крилами й безшумно приземлилася на край ліжка.

Мирослав спить, навіть не здогадуючись про її присутність. Біляве волосся ореолом розсипалося по подушці. Він спить, такий світлий і невинний, проте не зважаючи на перше враження, в ньому є міцний внутрішній стрижень і залізна воля.

І це, чорт забирай, помітно. В плавних, але мужніх рисах його обличчя; в жилавих, сильних плечах; в чутливому вигині вуст, немов змальованих з православних ікон.

Мара не хоче цього визнавати, але, слідкуючи за його життям, вона прив'язалася до нього.

Його кров шумить так само як у всіх інших людей - як в тих безликих, порожніх істот, горлянки якісь вона без жалю розривала іклами, залишаючи за собою лише запах людського страху і знекровлені тіла.

Але Мирослав був інакшим. Він був особистістю. Він був людиною.

Та людська дурепа навіть не уявляла, наскільки вона дорога Мирославу. Скільки болю вона йому завдає своїми безглуздими й легковажними вчинками. І те, що заради нього Мара зробить усе - навіть втопить ціле місто в крові.

Мара ледь чутно змахнула крилами. Фіранки сколихнулися, коли птах вилетів з вікна, загубившись у нічній тиші.