Обрана: Лезо свободи.

Каліда йшла до казарми, відчуваючи дивне почуття: простір навколо неї розширився, немов коридор став просторішим, стелі — вищими, а повітря — більше. Здавалося, раніше вона дивилася на світ крізь тонку вуаль, яка хоч і дозволяла бачити, але приховувала нюанси, пом’якшувала кольори, робила тіні густішими, а морок — непроглядним. Вона озирнулася на Брана, який ішов трохи позаду. Примарні іскри в глибині його бурштинових зіниць нагадували блукаючі вогні на Дальніх Болотах — такі ж небезпечні й дикі. Їх вона теж бачила вперше. Хотілося зупинити час, перевести подих і розібратися в цих нових, яскравих відчуттях, але доводилося поспішати. Вони мали піти якомога далі до того, як Старійшини дізнаються про те, що сталося.

— Не довелося тобі звикати до кам’яних колодязів Цитаделі, — кинула Каліда, не озираючись.

— Ось про що я точно не шкодуватиму, — хмикнув Бран. — Зате тобі доведеться звикати до життя під відкритим небом. Немір тому залишив мене в живих? Він знав, що тобі знадобиться той, хто навчить тебе жити як дику?

— Тепер уже ніхто не відповість на це запитання.

Довелося ухилитися від відповіді, щоб не розчаровувати Брана. Розгадка крилася в могутності, що жила в кожному м’язі перевертня і зігрівала її спину зараз сталістю й надійністю вогню в каміні. Старійшина зневажав дикість вільних перевертнів, але цінував їхню силу, витривалість і відданість. Немір залишив із нею перевертня як надійний фундамент, миттєво вплітаючи його у свої інтриги, а Зорна... Зорна зв’язав із нею особливо жорстокою порукою, зробивши їхній союз слизьким від крові. Каліда не могла позбутися думки, що маг, якому вона тепер змушена довіряти своє життя, — лише тінь Старійшини, посилена молодістю та амбіціями. Єдина постійна й незмінна величина в її житті — це Гракх і загін напівкровок. Її щит, зброя, воля — без сумнівів і роздумів.

Коли вона штовхнула важкі дубові двері й увійшла до казарми, то побачила саме те, що очікувала: Гракх не спав. Відклавши меч і точильний камінь, він піднявся їй назустріч. За його спиною вздовж стін стояли двоярусні ліжка. Солдати почали прокидатися, не почувши її, а швидше відчувши напругу в повітрі, яка буває перед грозою. Їх було мало, занадто мало для мети, яка зараз набувала об’єму, форми й чіткості в її голові, але достатньо для стрибка в невідомість. Каліда міцніше стиснула руків’я меча і подивилася в обвітрене обличчя старого бригадира.

— Пам’ятаєш, я казала тобі про зміни, Гракху? Вони настали. Старійшина Немір мертвий, а разом із ним — і старі порядки Цитаделі. Я зірвала нашийник і йду, щоб зібрати сили. Ви можете піти зі мною як брати по зброї або залишитися тут, але тоді я не зможу вас захистити.

Гракх повільно витер долоні об засалену шкіру обладунку і підійшов ближче. Він перевів погляд на Брана, що дихав тією ж похмурою рішучістю, що й під час сутички з ельфами, потім подивився прямо в очі Обраній, і в цьому погляді було розуміння.

— Перевертня не можна приручити або втримати на прив’язі, він довіряє тільки своїй зграї, — глухо промовив Гракх. — Більше не питай, на чиєму ми боці, командире. Зграя вірить поклику крові, а не запиленим архівам Цитаделі. Скільки у нас часу?

— Зорн дасть нам фору в кілька годин. Поки ніхто нічого не помітив, ми можемо виїхати з фортеці без підозр. Ігніс думає, що після Ради я розбита й ні на що не здатна. Впевнена, він ще не давав особливих вказівок щодо мене. А для всіх інших це просто чергове завдання.

— Витиснемо з цього все, що зможемо, — оскалився Гракх і повернувся до солдатів. — Ану, хлопці, ворушіться, якщо не хочете, щоб вас засмажили тут як щурів.

Його слова, як спусковий гачок арбалета, запустили події, які вже неможливо було зупинити. Дзвін обладунків, чіткі, злагоджені дії добре вимуштруваних солдатів і непохитна впевненість у своєму командирі, якої їй самій так бракувало зараз. Їх пов’язувало більше, ніж присяга Цитаделі чи близькість по крові. Ці звичні й зрозумілі Старійшинам інструменти поступалися рокам побратимства, коли кров пов’язує через спільний біль битв, а спину товариша прикрити важливіше, ніж власне серце. Обрана дала солдатам вибір, поважаючи їхню свободу, але відповідь знала наперед: якщо залишаться, то їм все одно ніхто вже не довірятиме. Вони — напівкровки Леді Перевертня, а отже, потенційні зрадники й загроза. Віднині їхні життя пов’язані до кінця, яким би він не був.

— Нова сім’я у тебе вже є, Бране. Тепер ходімо до стайні, час обзавестися власним конем.

.........

Дочекавшись, коли Каліда з Браном вийдуть із покоїв, маг схилився над тілом Старійшини. Дивне видовище — висохла оболонка могутності, від одного подиху якої кров холола в жилах у цілої армії, простяглася на підлозі, безглузда в цій занадто банальній калюжі крові. Якби Зорн так не поспішав, то напевно знайшов би пару уїдливих реплік про закономірний кінець того, хто вважав себе творцем життів і скульптором доль, але здався смерті від руки свого ж створіння. Проте філософія, як це часто буває, поступилася місцем прагматизму.

— Ти створив досконалого хижака, але побоявся його використати, дурню, — Зорн зірвав із мертвої руки перстень із химерним гравіюванням. — Добре хоч передав мені повідець.

Він переступив через труп, вийшов із кімнати і, тихо зачинивши за собою двері, запечатав їх закляттям. Тепер Зорн на одному диханні подолав анфіладу коридорів і переходів, що вели до покоїв Неміра. Як права рука Старійшини, він міг дозволити собі розкіш не ховатися. Його опівнічний візит не виглядав підозрілим навіть для найприскіпливішого шпигуна Ігніса. Кабінет і особиста бібліотека Неміра були неподалік. Він єдиний зі Старійшин не тільки не відправив свою Обрану охороняти кордони, а й зробив Цитадель її штаб-квартирою, а покої Каліди розташував поруч зі своїми. Ця параноїдальна залежність Неміра від свого дорогоцінного експерименту зараз заощадила магу час.

Кабінет — великий зал, що переходив у стрункі шеренги стелажів із книгами та сувоями, — зустрів крижаним напівмороком. Кілька великих столів, завалених пергаментами, книжкові шафи та всілякі магічні артефакти не цікавили Зорна. Він упевнено попрямував у дальній кут кабінету. Тут стіну прикрашав барельєф: дракон, тьмяно виблискуючи сріблястою лускою, спустився зі скелі до джерела, щоб напитися. «Джерело П’яти Магій» — називав його Немір. Скільки разів маг спостерігав за тим, як ця схованка приймає у свою темряву секрети Обраної! Стежачи за Калідою, він знову і знову будував плани, як з її допомогою дістатися до архіву Старійшини, плів павутину змови, стежив за тим, як у ній прокидається сила, а в результаті старий інтриган сам спрямував Зорна до Джерела, захлинувшись власною кров’ю. Радість від довгоочікуваного володіння отруювало лише усвідомлення того, що йому дозволили бути тут і зараз. Але те, як він цими знаннями розпорядиться, вже непідвладне нікому. Небіжчики не мають права голосу.

Маг приклав кільце до ока дракона. Зображення ожило, набуваючи лякаючої реалістичності. Дракон неквапливо повернув голову до Зорна і розкрив засіяну частими гострими зубами пащу. У темному отворі схованки на книзі в простій шкіряній палітурці ледь помітно пульсував холодним білим світлом кристал. Ось він, архів Неміра! Вся суть Обраної — від заклинань і переліку ритуалів творіння до детального опису її сил і можливостей. Придушивши бажання хоча б пролистати книгу, Зорн сунув її та кристал під мантію.

— Вибач, люба, але знання — надто небезпечна річ, щоб довіряти їх тій, яка живе одними почуттями. Тепер ти в надійних руках.

Настала черга фантома. Зорн посадив привид Старійшини за письмовий стіл. Такий же застиглий небожитель, що відсторонено блукає у своїх думках. Обережні, завжди налякані слуги не одразу зрозуміють, що їхній господар не просто вивчає магічні тексти, а вже давно охолонув на кам’яній підлозі сусідніх покоїв.

— Ти вже давно був трупом, старий, — хмикнув Зорн, — і нічого не міг дати своєму творінню. Тож послужи зараз хоча б опудалом.

Він стрімко вийшов геть. Тепер потрібно було наздогнати загін Каліди.

Зорн залишив замість Неміра фантома — "опудало", як він сам висловився. Як ви думаєте, скільки часу йому вдасться водити Ігніса за ніс? І чи справді "знання у надійних руках", як вважає маг, чи книга Старійшини ще вийде йому боком?

Хто, на вашу думку, зараз справжній хижак у цій грі: Каліда, яка зірвала нашийник, чи Зорн, який щойно привласнив "повідець"?