Обрана: Лезо свободи.

Всередині вежа Кантіса найменше нагадувала військовий об’єкт. Тут не було голого каменю чи протягів; стіни були завішені важкими гобеленами зі звицлого шовку та обшиті панелями з теплого, ароматного кедра. Воскові свічки у важких канделябрах давали м'яке бурштинове світло, у якому пилинки танцювали, наче золота крихта. Під ногами розстилалися килими, настільки густі, що кроки Каліди та Зорна стали безшумними.

Коли двері розчинилися, вони опинилися у просторій залі — кабінеті Кантіса. Різьблені меблі, колекція зброї на стінах, мисливські трофеї, серед яких не всі були тваринами. Обрана гидливо відвернулася від дивних іграшок господаря фортеці.

— Ти досі занадто вразлива як для перевертня.

Лорд Кантіс стояв біля високого вікна, завішеного важкими темно-червоними шторами . На ньому був домашній сюртук із м'якої вовни, а волосся кольору солі з перцем, підколоте срібною шпилькою, підкреслювало його дивну, позачасову молодість.

— Ти привезла з собою бурю, Калідо, — продовжив він. — Ця завірюха за вікном — відгомін холодної люті Цитаделі?

Блакитні очі Кантіса нагадували річковий лід. У ньому не було ні краплі тієї трупної блідості, що вирізняла його слуг — він виглядав лякаюче живим і сповненим сил.

— Лорде Кантіс, — Каліда завмерла на порозі, почуваючи себе недоречною залізною статуєю в цьому вишуканому лігві мисливця. — Я тут за дорученням Старійшин. Ти порушив межі дозволеного, захопивши ельфа. Я вимагаю негайно передати його мені.

Вампір видав короткий, мелодійний смішок.

— «Негайно». Яке чарівне слово. Воно так пасує твоїй нетерплячій вдачі, Калідо, але зовсім не в’яжеться з цим замком.

Він плавно підійшов ближче, і Обрана відчула тонкий аромат дорогих пахощів.

— Ми обговоримо долю мого гостя. Але не зараз. Я якраз збирався вечеряти, і вигляд замерзлої войовниці у заляпаному грязюкою плащі ображає мої естетичні почуття.

— Я приїхала сюди не для того, щоб оцінювати твій смак, — відрізала Каліда.

— І все ж, — втрутився Зорн, роблячи крок вперед і примирливо піднімаючи долоні. — Господар правий, Калідо. Ми змерзли і втомилися. У такому стані вести переговори з Кантісом — все одно що йти по карнизу даху наосліп.

Маг повернувся до неї, і в його очах спалахнув той самий змовницький вогник.

— Зніми обладунок. Гнів Старійшин не зменшиться, якщо ти на пару годин зміниш сталь на шовк. Тим паче, — він стишив голос до шепоту, — у цьому домі стіни мають не лише вуха, а й дуже прискіпливі очі.

Каліда перевела погляд з усміхненого Кантіса на серйозного Зорна. Їй була огидна думка залишитися без захисту, але вона розуміла: відмова виглядатиме як слабкість, як страх перед господарем фортеці.

— Мої слуги вже підготували для вас кімнати у південній галереї, — м'яко додав Кантіс. — Там тепло, є гаряча вода і... — він зробив паузу, — одяг, що більше личить твоїм тонким рисам, ніж ці грубі ремені. Чекаю на вас за годину у їдальні. Не розчаровуй мене, Обрана.

Він злегка вклонився і, не чекаючи відповіді, зник у бічних дверях. Каліда залишилася стояти посеред м'яких килимів, повільно розминаючи затерплі кисті рук.

— Ти ж розумієш, магу, що він намагається вибити мене з рівноваги? — тихо запитала вона.

— О, він просто хоче, щоб тобі було зручно його слухати, — Зорн уже зацікавленно роздивлявся корінці книг на полицях. — Кантісу потрібні союзники, Калідо, а не трупи. І він знає, що до Обраних потрібен особливий підхід.

Слуга-вампір провів їх галереєю. На стінах миготіли гобелени зі сценами полювання на ельфів, але Каліда ледь удостоювала їх поглядом — її думки були зайняті майбутньою розмовою. Зупинившись біля важких дверей, слуга вказав Каліді на її покої, а Зорна повів далі коридором. Маг лише коротко озирнувся, перш ніж зникнути за поворотом, залишивши її без своєї сумнівної підтримки.

У спальні було спекотно від палаючого каміна. На ліжку, різко виділяючись на темному покривалі, лежала сукня.

Каліда підійшла ближче і завмерла. Це був виклик. Важкий чорний оксамит, корсет із жорсткими кістками, який обіцяв перехопити подих не гірше за вороже захоплення, і глибоке декольте, облямоване срібним мереживом. Кантіс був майстром маніпуляцій: він обрав вбрання, яке підкреслювало її красу, але позбавляло головного — відчуття захищеності.

Вона звикла, що її тіло приховане сталлю та шкірою, що вона — насамперед воїн. Ця сукня робила її просто жінкою. Крихкою, відкритою для чужих поглядів, позбавленою можливості сховати кинджал чи зробити різкий випад.

Коли за годину пролунав стук у двері, Каліда вже стояла біля дзеркала. Оксамит облягав її фігуру так щільно, що здавався другою шкірою. Корсет змушував тримати спину неприродньо прямо, а відкриті плечі та шия гостро відчували кожен протяг у кімнаті. Вона була сліпучо гарна тією небезпечною красою, яку Старійшини вклали у своїх Обраних, але в її очах застигла холодна лють.

На порозі стояв Зорн. Він на мить заціпенів, окинувши її поглядом з ніг до голови. В його очах не було звичайного насмішкуватого блиску — лише холодна оцінка стратега, який побачив нову, несподівано потужну зброю.

— Ти виглядаєш... як фатальна помилка в планах будь-кого, хто вирішить тобі протистояти, — тихо промовив він. — Кантіс чекає. Постарайся дихати глибше, Калідо. Якщо зможеш у цьому корсеті.

— Я його вб'ю, — так само тихо відповіла вона, не дивлячись на мага. — Якщо не сьогодні, то дуже скоро.

— Спочатку повечеряй, — Зорн жестом запросив її в коридор. — І пам'ятай: зараз твій головний обладунок — це твоє обличчя. Не дай йому побачити, як сильно тобі заважає ця сукня.