Обрана: Лезо свободи.

Їдальня Кантіса була втіленням тепла та вишуканості: ті самі килими, гобелени, гарні меблі та свічки. Тут, на східних окраїнах земель Старійшин, Обраний створив свій усамітнений світ розкоші, відгороджений від земель Світлих похмурим лісом та неприступними стінами фортеці. Разильний контраст з аскетичністю Цитаделі. Важкі штори були опущені й надійно приховували завивання хуртовини зовні. Повітря було сповнене ароматом смаженого м'яса та дорогих спецій.

Кантіс сидів на чолі столу, і в м'якому світлі його блакитні очі, здавалося, втратили свою крижану глибину. Коли Каліда увійшла, він підвівся, і в його погляді, що ковзнув по її відкритих плечах і шиї, майнуло дещо більше, ніж просте задоволення маніпулятора. Це було щире, жадібне захоплення.

— Ти виглядаєш чудово, Калідо, — його голос прозвучав м'якше, ніж раніше. — Я знав, що під сталлю ховається щось особливе, але реальність перевершила мої сподівання. Сідай.

Усю першу годину він уміло оминав гострі кути. Кантіс не був холодним — навпаки, він був підкреслено уважним, особисто підливав їй вино і нарікав на те, що в цих диких краях немає нікого, хто міг би оцінити справжню красу речей. При цьому він робив довгі паузи, дивлячись на Каліду поверх келиха і намагаючись спіймати її погляд.

Зорн, що сидів по ліву руку, майже не торкнувся їжі. Його пальці задумливо перебирали край важкої скатертини, а погляд перебігав із хижого блиску в очах Кантіса на напружену спину Каліди. Маг не брав участі у світській бесіді, але його присутність відчувалася як незримий тиск — він немов заміряв температуру цього небезпечного флірту, явно забавляючись тим, як Обрана намагається тримати фасон. Вона ж сиділа рівно, відчуваючи, як корсет диктує їй кожен рух, а погляд Кантіса обпалює шкіру сильніше за полум'я каміна.

— Твоя гостинність не знає меж, Кантісе, — нарешті промовила вона, відсуваючи тарілку. — Тепер я, мабуть, знаю все про твою колекцію вин і любов до полювання, але ні слова про те, що змусило тебе взяти в заручники сина ельфійського владики Сіртейла. Старійшини незадоволені тим, що ти тримаєш його у себе. Вони хочуть уникнути прямого конфлікту з ельфами.

Кантіс пригубив вино, не зводячи з неї очей.

— Кордон завжди був неспокійним місцем, а останнім часом — особливо. Вилазки ельфійських загонів почастішали. Тепер вони діють дедалі нахабніше, прощупуючи нашу готовність захищати свою територію. Це Старійшин не турбує?

— Ти обрав небезпечний спосіб привернути їхню увагу до проблеми, Кантісе, — спокійно відповіла вона. — Старійшини в гніві.

— Вони завжди в гніві, — відмахнувся вампір. — Ну а ти, Калідо, що скажеш? Я впевнений, твої розвідники приносили такі ж тривожні новини, як і мої.

— Скажу, що захоплення знатного ельфійського заручника не полегшить ситуацію. Старійшини вимагають доставити його в Цитадель.

— Ти стільки разів згадала слово «Старійшини», що на старців Малої Ради напевно вже гикавка напала, — усміхнувся Кантіс. — Добре, перейдемо до самої суті!

Він різко ляснув у долоні.

Двері в кінці зали відчинилися. До кімнати вволокли бранця. На ньому була понівечена шкіряна броня лісового патрульного — сліди тієї самої сутички, в якій його захопили, руки й ноги сковували важкі ланцюги.

Каліда звикла бачити ельфів іншими: стрімкими, невловимими тінями, в яких самого життя було більше, ніж у будь-кому іншому. Цей же ледь тримався на ногах. Побитий, із неприродно опущеним плечем, він здавався порожньою оболонкою того воїна, якого вона могла зустріти в лісі. Від колись гордої постави не залишилося й сліду; його била велика дрож, а потемніле від крові волосся прилипло до запалих щік. Коли він підвів голову, Каліда побачила не лють, а каламутний погляд людини, що перебуває на межі непритомності. Він дивився крізь неї, і цей тупий, покірний біль у його очах бив по нервах сильніше за будь-який виклик.

За ним тінню йшли двоє потворних карликів, вбраних блазнями. Вони рухалися метушливо, вигинаючись і присідаючи, немов у божевільному танці. У їхніх довгих пальцях виблискували тонкі стилети. Поки ельфа тягли до столу, карлики, кривляючись, завдавали йому коротких, блискавичних уколів — то в плече, то під коліно. Бранець здригався, ланцюги дзвеніли, але він уперто мовчав, лише його дихання ставало дедалі важчим. Карлики хихикали, раз у раз заходячи збоку, щоб завдати чергового не смертельного, але болючого уколу.

— Знайомтеся, Еріон, син владики Смарагдових Чертогів Сіртейла, — представив Кантіс, недбало спираючись підборіддям на долоню. — Він очолював ту вилазку. Як бачиш, мої... маленькі друзі допомагають йому усвідомити всю глибину його помилки.

Кантіс перевів погляд на Каліду. В його очах світилося дивне очікування — він хотів бачити, як ця сцена подіє на неї.

Зорн теж подався вперед, але не з садистської цікавості. Він уважно вивчав обличчя Каліди, немов намагався вирахувати момент, коли її витримка дасть тріщину. У його мовчанні не було осуду — лише холодний інтерес дослідника, який спостерігає за реакцією металу на кислоту.

— Що скажеш, Обрана? Як на мене, він занадто гордий як для військовополоненого. Тобі не здається, що йому бракує смиренності?

Каліда відчула, як її пальці впилися в край столу. Лорд Вампір переходив межу у своїх провокаціях. Він не лише змусив її сидіти в цій розкішній сукні, виставленою напоказ, — зараз він змушував її дивитися на це брудне катування. Кантіс не просто показув їй бранця — він насолоджувався її дискомфортом, змішуючи жорстокість до ельфа з неприхованим потягом до неї самої.

Зорн завмер, спостерігаючи за ними обома. Напруга в залі стала майже відчутною на дотик, густою, як розлите вино. Карлики продовжували свій збочений танець навколо ельфа. Полонений похитнувся, коли черговий укол прийшовся під коліно, і ланцюги з гуркотом натягнулися. Каліда дивилася на криваві плями, що розпливалися на його шкіряній броні, і відчувала, як усередині все стискається. Це не була битва. У цьому не було честі, тільки липка, брудна жорстокість, від якої в роті ставало гірко.

Кантіс, помітивши її застиглий погляд, подався вперед. Його рука, бліда й доглянута, накрила долоню Каліди. Його шкіра була прохолодною, але дотик обпік її не гірше за розпечене залізо.

— Ти занадто напружена, Обрана. Це всього лише невдачливий вивідач. Він знав, що з ним буде, коли прийшов на наші землі, — стиха промовив він, і в його голосі проковзнула інтимна нотка. — Я бачу, як ти дивишся на нього. Ти чуєш його кров. У тобі кипить пристрасть, якій не дають виходу. Старійшини навчили тебе підкорятися, але не навчили насолоджуватися своєю перевагою.

Він кивнув одному з карликів. Той, раболіпно зігнувшись, підскочив до столу і простягнув господарю вузький клинок. Кантіс взяв його за лезо і простягнув Каліді руків'ям уперед.

— Це моя здобич, Калідо, і я не віддам його тобі. Але я можу поділитися, — у його льодистих очах зачаївся азарт. — Хочеш, убий його сама. Лише один удар, дивлячись йому в очі. Відчуй, як ти забираєш не тільки його життя, а й гордість. Смерть у кайданах від звичайного стилета назавжди позбавить його високоміря.

Каліда подивилася на зброю. Полум'я свічок кидало тремтливі відблиски на полірований метал, такий принадний і відразливий водночас. Вона уявила, як підводиться, як оксамит сукні шурхотить по килимах, як вона наближається до ельфа...

Її захлеснула дивна, лякаюча хвиля співчуття. Вона бачила в цій зламаній істоті не ворога Цитаделі, а відображення самої себе — такого ж бранця обставин, чиє життя кроять за чужими лекалами. Але зізнатися в цьому навіть собі було рівноцінно смерті.

Вона різко відсмикнула руку, розриваючи контакт із Кантісом.

— Ні, — відрізала вона. Голос здригнувся, але вона миттєво повернула йому крижану твердість. — Я страж Цитаделі, Кантісе, а не кат. Якщо я хочу вбити ворога, я роблю це в бою, а не за обіднім столом. Твої забави викликають у мене нудоту.

Кантіс повільно прибрав стилет, його усмішка не згасла, але стала гострішою, хижою.

— Як шляхетно, — протягнув він. — Але шляхетність — це розкіш, яку Обрані рідко можуть собі дозволити. Зорне, ти чув? Наша гостя віддає перевагу чесній сталі замість моїх вишуканих методів.

Маг, який до цього зберігав мовчання, підвів очі від свого кубка. У його погляді майнула тінь розчарування, немов Каліда відповіла на запитання занадто передбачувано.

— У кожного своя природа, Кантісе. Каліда створена для нищення армій, а не для тонкої роботи по живому м'ясу. Але боюсь, Старійшини не оцінять, якщо принц ельфів приїде до них по шматках. Що ти маєш намір їм сказати?

Кантіс засміявся, і цей звук луною відбився під склепінням зали. Він жестом наказав вивести бранця.

— Що він помер від ран, — знизав плечима вампір і продовжив, звертаючись до карликів: — Приберіть це. Раз апетит леді Каліди зіпсовано, ми закінчимо нашу вечерю.

Двері за ельфом зачинилися, і в їдальні знову запанувала тиша, що переривалася лише тріском каміна. Каліда відчувала, як під корсетом шалено калатає серце. Вона щойно відмовила Лорду Вампіру в його грі, але розуміла, що головна битва — та, де її спокушатимуть свободою і силою — тільки починається.

Кантіс повільно опустив клинок на стіл. Дзвін сталі об дерево пролунав у тиші фінальним акордом. Його погляд, що щойно палав азартом, раптом став непроникним.

— Грезливість — це лише відсутність досвіду, Калідо, — м'яко промовив він, підвівшись зі свого місця. — Але я поважаю твоє небажання змішувати вечерю з ремеслом. Мабуть, на сьогодні ми закінчимо. Холодний вітер і довга подорож погано позначаються на ясності думок. Тобі треба відпочити.

Каліда насупилася, не очікуючи такої різкої зміни настрою.

— Ми не закінчили, Кантісе...

— Завтра, — обірвав її вампір, уже прямуючи до виходу. — Ранок у фортеці Чотирьох Вітрів завжди приносить більше відповідей, ніж темна ніч. Зорне, гадаю, ти знайдеш дорогу до бібліотеки? Там є пара фоліантів, які можуть тебе зацікавити.

Маг злегка підняв брову, оцінивши витонченість, з якою їх виставили, але сперечатися не став. Він підвівся і кивнув Каліді, подаючи їй знак йти за ним.

— Не найгірша вечеря, якщо забути про карликів, — напівголосно зауважив Зорн дорогою до покоїв.