Здається
Можливо, мені здається, але у нас в містечку постійно падає дощ. Дороги в болоті тонуть. Де починається виїзд — там завжди блокпост, споряджені люди на трасі.
Вони вітаються. Кажуть, що це для нашої ж безпеки, щоб резервація могла жити далі. Паркан от звели...
Чим більше я дихаю цим озоновим повітрям, від якого навіть закриті вікна не рятують, тим більше я перестаю пам'ятати хто я, який я.
Коли мені геть сумно, я йду до сусідів. Вітаюся, перепитую цих людей, чи щасливі вони. Відповідають, що не знають.
Не знаю і я, бо перестав писати фразу «Я справді щасливий» давно вже. Здається.
А вчора от сталося... Передали по радіо, що з того боку, де випалена земля та кислотно-синє прогризає землю, хтось так само вітатися почав. Блокпост один сьогодні вже пустує. Втекли споряджені.
Можливо, мені здається, але у нас в містечку постійно падає дощ.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!