Дорослішання
Світланка знала, що у дзеркалі живе бабай. З дитинства він там з'являвся. З дорослих не вірив ніхто, натомість возили Світланку до невропатолога, до психоневролога. Віск ходили відливати...
Дівчина перестала скаржитись. Жила собі. Просто уникала дзеркал. Спала тільки з гучною музикою в навушниках. Бо старе дзеркало продовжувало стояти в її кімнаті.
Наче навмисне велике. Масивне.
Бабай продовжував викривлювати кімнату, гострим язиком шкреботів з того боку. Морда його — як вигнута настільна лампа, або як порослий намулом ланцюг на морському дні.
...Розірване тіло бабая лежало прямо біля ліжка, коли Світланка повернулась додому. Тріщина на дзеркалі, а сама його поверхня — вигнута. Це після останнього дзвоника сталося, в кінці дев'ятого класу.
Не такий вже й крупний. Витягнули бабая із дзеркала та пробили груди, тепер там просто діра. Трипалою кінцівкою тягнеться він до її ліжка.
Музика не допоможе заснути більше. Просто в дзеркалі тепер хтось інший буде.
Доросле життя розпочалось.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!