День перший
Всі ми знаємо цей стан, коли ти не пам'ятаєш, як додому дістався вчора. Сиділи ми, продовжували застілля. А далі — уривки все скорочуються, стискаються. Зображення тремтить. Сусіди вчора скандалити приходили два рази мінімум. Заважали їм наші голоси.
З Ритою ми посварилися. Було щось. Сильно вона мене вивела.
Потім я вдома. З жахливим похміллям зазвичай.
Втім, коли я прокинулась сьогодні вранці — голова не боліла. Пальці болять. На них — сліди від волосся. Тягнула я сильно. А ні нудоти тобі, ні важкості.
Я просто... встала.
Я просто говорила 12 хвилин з екстреною службою 102 о третій ночі. Вони самі подзвонили. Я ще вставала, виходила в коридор. Комусь відчиняла двері.
Сон?
Я просто побачила кухонний ніж на столі. Він тепер загострений. Дуже сильно.
Мій мозок просто вперто продовжує підсовувати мені до носа запах казенного паперу та сигарет «Sobranie», які я особисто не курила.
Першу інструкцію до дій вони надіслали вже через сорок п'ять хвилин.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!