Магічні острови

Ніколи не відкладай на потім те, що дороге твоєму серцю.

(афоризм)

— Це ще що таке! — вигукнув Ментор Валенштайн, вриваючись до моєї кімнати в замку Аврори й розмахуючи нашою газетою.

Він навіть не постукав. І не ліниво ж йому було підійматися аж на четвертий поверх!

— А що не так? — щиро здивувався я.

— Ви мене підступно ошукали, і це ще дуже м'яко сказано!

— Вельмишановний голово! Перечитайте, будь ласка, ще раз договір, укладений із нашим альянсом, і скажіть: який пункт ми порушили?

Він сів у крісло, зопалу кинувши газету на підлогу поруч. Його делегація прибула до замку Аврори тиждень тому, і вчора ми підписали договір та отримали грамоту на право володіння островом протягом тридцяти років. З умовою його охорони нашим гарнізоном у кількості сорока бійців і двох катерів. Екіпажі катерів входили до складу охорони. Цивільний персонал не міг налічувати понад п'ятнадцять осіб.

Обумовлювалося також, що наш готель на новому острові може вміщувати не більше двадцяти сімей, із правом розширення до п'ятдесяти через три роки. Цивільний персонал ми теж могли збільшити за взаємною домовленістю. З моменту підписання ми зобов'язалися зняти морську блокаду островів.

Там уже почала відчуватися нестача продуктів, хоча минуло лише три місяці з ночі атаки на арсенал магів. Мешканці островів давно обсіли береги з вудками в руках, не сподіваючись на турботу своїх правителів. А ми не дозволяли виходити в море рибальським шхунам.

Цей хитрий лис тягнув час скільки міг, сподіваючись виудити хоч крихту інформації, яка допомогла б йому з’ясувати справжній стан справ. Але невдоволення люду зростало, а відтік клієнтів змусив його з'явитися до замку Аврори для підписання мирової. При цьому віртуально був присутній Гаспар, Армандо, а фізично — всі інші: тобто Пе, дядько Рудольф і ще кілька впливових людей.

Морська блокада не забороняла відвідування островів з метою зачаття дитини, але нестача продуктів та їхнє подорожчання відвернуло багатьох. А тих, кого не зупинило, змусило залишити острови згодом. Продуктів просто не вистачало навіть мешканцям.

Рада розраховувала розіграти свою карту на обуренні людей і спровокувати бунти через неможливість жити на островах і продовжувати рід. Але вчасно поширена через пресу звістка, що за пів року проблему буде вирішено, а зачаття коштуватиме вдесятеро дешевше, остудила гарячі голови. Підбурювачі марно намагалися підняти народ на повстання.

Газета поки що не повідомляла, як саме проблему буде розв'язано, але люди вирішили почекати. Пів року — не такий вже й термін, якщо ціна справді буде доступною. А обіцянку давала Аврора Девіль. Це ім'я вже було відоме.

Рада островів затаїлася, але чекати надто довго вони не могли. Їхній розрахунок на повстання не справдився. Провокатори та підбурювачі зникали таємничим чином — наші спецпідрозділи діяли тихо. На людях нікого не хапали, але крикуни, що закликали до бунту, просто випаровувалися. Тож Раді довелося йти на переговори.

Гаспар з братом миготів на екрані ноутбука, що стояв на тумбочці. Він міг бачити й чути все і кілька разів вставляв своє слово. На островах теж відбулися зміни. Рада залишилася у складі дванадцяти осіб, а як спостерігачі там були присутні кандидати на вільні місця — спадкоємці вбитих чорнокнижників. Щось мені підказувало, що ми з ними ще зіткнемося.

— Ви насипали ще два острови в морі! — гнівно вигукнув Ментор, перериваючи мої думки, і вдарив по підлокітнику крісла сухою долонею.

— А хіба ми обговорювали заборону на будівництво цих островів?

— Так!

— Заборона стосувалася лише створення островів у безпосередній близькості до ваших територій. Почитайте, що написано в договорі: "...погоджуємося не створювати нові острови в архіпелазі чотирнадцяти магічних островів...". Внизу є примітка, що тлумачить поняття "архіпелаг", там зазначено: "Архіпелаг — група островів, розташованих близько один до одного. Острови в архіпелазі мають спільне походження та схожу геологічну будову". Усе, що не розташоване поруч, а також не має схожого походження та геологічної будови з вашими чотирнадцятьма островами — не стосується нашого договору, не належить до архіпелагу і не підпадає під угоду. Усе за законом.

— Ви дуже переконливо зіграли свою роль. Я відчував підступ, але мені бракувало часу та інформації!

— Підпишіться на нашу газету, і матимете свіжі новини з перших рук! — сказав я, наливаючи йому напій із глечика.

У нас уже теж з'явилися скляні склянки та кувшини. Принаймні в мене в кімнаті та в Аврори. Він криво посміхнувся і прийняв склянку.

— Чого у вас не відібрати, так це люб'язності, запобігливості та ввічливості!

— Як там ваша онука? Чи подобається їй у нас?

— Її дедалі більше зачаровує ваша Аврора. Причому робить це не навмисно, а мимоволі. Вони цілий день разом. Навіть у басейні. Але що буде далі? Який ваш наступний хід?

— Не знаю, — знизав я плечима, — я не втручаюся у велику політику. Відпочиваю і намагаюся трохи заробити, поки фінансові монстри перекроюють карту цього світу й охоплюють щупальцями свого впливу нові галузі. Нові виробництва тільки налагоджують, тому потрібні колосальні кошти, яких у мене немає. Одне можу сказати точно: якщо Гаспар був багатий, то тепер стане просто непристойно, казково багатим. Раджу частину грошей покласти в його банк, бо передбачаю, що скоро відсотки за депозитами знизяться. Йому будуть просто не потрібні чужі гроші.

— Чим же особисто ви займатиметеся?

— Скажу вам абсолютно чесно — мене цікавить будівництво. Це дуже перспективний напрямок. Будинки мають складатися зі стандартних елементів, будуватися швидко й бути багатоповерховими. Наприклад, стінові блоки або плити перекриття, віконні та дверні пакети. Такі споруди будуть довговічними і на малій площі вмістять більше мешканців або працівників. Причому в кожного будуть найсучасніші туалет, ванна і кухня. Погодьтеся, ще не кожна таверна може похвалитися таким, не кажучи вже про приватні будинки, де всі вигоди на подвір'ї. Крім цього, кожен матиме доступ до електрики.

— Ви будете будувати? І де? Адже ваша майбутня висилка скоротить можливу зону вашої діяльності. Це може бути тільки інший континент або Зарстан і його область.

— Для мене місце не має значення. Заводи можуть залишатися і тут, під управлінням людей, яким я довіряю. Я не будуватиму, а тільки вироблятиму і постачатиму все для будівництва. Саму забудову я не потягну — занадто багато вкладень і техніки. Хіба що в перспективі.

— І як виглядатиме ваша діяльність?

— У мене буде завод, який випускатиме цемент і різні вироби з нього, можливо, ще завод із виробництва керамічної сантехніки. Там працюватиме осіб десять-двадцять. Перший час виконуватимемо замовлення тільки під потреби конкретного клієнта. У нас уже є замовлення на бетонні плити для зміцнення островів від розмиву хвилями, ну й на хвилерізи. А далі покупці звикнуть брати матеріали в нас. Можливо, відкрию мережу магазинів будматеріалів.

— Якось скромно. Мені здавалося, що ви людина амбітна.

— Скоріше мрійлива. Мрії ж відрізняються від амбіцій?

— Так, мабуть! — погодився Ментор. — Вони м'якші й не такі агресивні.

Він трохи помовчав. Старий заспокоївся, хоча влетів до мене наче ошпарений.

— Отже, тепер дитину можуть народити за меншу ціну. Візьміть до уваги, що це некритично позначиться на наших доходах, хоч ви й насипали ще два острови. Наші острови — це бренд, вони мають репутацію, підтверджену часом!

— Подивимося, — невизначено відповів я.

Сподіваюся, я цим словом, що вирвалося, не видав наші плани? Треба бути стриманішим.

— Я повертаюся додому завтра. Потрібно передати свіжі новини членам Ради, і ці новини не додадуть їм гарного настрою.

— Дозвольте все ж таки згладити гіркоту ваших відкриттів одним скромним натяком маленької людини.

— Слухаю!

— Вагітна худоба — як і раніше ваша монополія, не задирайте на неї ціну.

— Я обдумаю ваші слова. Дякую, — підвівся він і вийшов із кімнати, підібравши з підлоги газету.

Упевнений, він одразу зрозумів: якщо вони піднімуть ціну на вагітну худобу, наші острови відповідатимуть розвитком тваринництва. Але ми поки що не хочемо вкладати в це гроші. "Не на часі", як кажуть. А газету він підняв. Він її уважно прочитає до останньої шпальти в пошуках інших підказок. Я знайшов Юзефу постійного читача і клієнта. Крім того, найімовірніше, ціна на худобу з островів впаде, і Саруман з часом підімне цю галузь під себе.

Сама угода між протиборчими сторонами народжувалася в муках. Коли почалося перше засідання за участю магів з островів, Ментор розпочав свою промову зі звинувачень. Звинувачень у "запланованому і неспровокованому вбивстві двох членів Магічної Ради та людей, які охороняли склади".

Аврора була присутня на засіданні. Була у протезі, що охоплював її литку шкіряним чоботом, з ремінцями під коліном. Вона його не ховала, сидячи на підвищенні, як і належить господині сторони, що приймає — скоріше демонструвала. Через те й одягла штани, а не спідницю чи сукню. Вислухавши викривальну промову Ментора, вона погодилася з ним, чим ввела його в легкий ступор.

— Я згодна з вами, що Френсіс перевищив свої повноваження. Очевидно, причиною цього стала його ненависть до організаторів замаху на вбивство мене. Унаслідок цього замаху загинула жінка, яку він кохав, а сам Френсіс дістав багато тяжких поранень. Реабілітація його здоров’я розтягнулася майже на п'ять місяців. Я можу зрозуміти його душевний стан і жагу помсти. Слід було спочатку провести з вами переговори, і в разі негативного результату віддавати наказ бомбити склади, а він все зробив навпаки. І навіть, не стримавшись, вбив двох членів вашої Ради, відповідальних за ті минулі замахи. Це взагалі нікуди не годиться! Але й вам доведеться погодитися, що постійне підбурювання та допомога в нападі на присутніх тут людей не сприяли стриманості щодо членів вашої Ради. Загиблі — не невинні жертви, я їх ще не пробачила за смерть моїх батьків і свою втрачену ногу! — тут її голос узагалі продзвенів металом.

Якби вона ще й тупнула при цьому протезом — ефект був би більш вражаючий. Вона витримала паузу. Молодець! Знає про значення своєчасної паузи! Наші гості мають почуватися якщо не винними, то ніяково.

— Однак, бажаючи якнайшвидшого мирного розв'язання цього давнього конфлікту між нашими сторонами, я піду на те, щоб покарати його. І тому через тиждень Френсіс вирушить у вигнання строком на один рік. Йому буде заборонено з'являтися в межах Герції, мого замку, Моуен-Ла-Віля, Вільпортюе, усього узбережжя та околиць цих міст і місць між ними. Сподіваюся, ви не вимагатимете суворішого покарання, оскільки я вважаю, що воно й так занадто велике для вірної мені людини. Сім’ям загиблих наш альянс виплатить компенсацію в розмірі п'ятдесяти золотих монет кожній родині. Постраждалим і пораненим — двадцять золотих. Це стосується і сімей членів Верховної Ради. Їхня компенсація буде такою ж і не вищою. Я не вважаю, що життя ваших колег дорожче за життя простих охоронців, які загинули під час повітряного нальоту на склади. Розвідка вже надала відомості про кількість мертвих і поранених під час нашої повітряної атаки. Тож ми знаємо, про яку кінцеву суму йдеться. А після подання вами списків ми уточнимо цю суму. Сподіваюся, ми вичерпали це питання?

Ментору довелося, вклонившись, погодитися, і вони перейшли до подальшого обговорення. Ось цікаво мені: чи довго Аврора репетирувала свою промову, і хто опрацьовував із нею можливі питання та відповіді? Невже Марлен? Чи й Пенелопа з Гаспаром доклали руку? Ось дядько Рудольф точно забезпечив її таємною інформацією про закулісні ігри найбагатших родин обох континентів.

Хоч би як там було, але театр Алейни став у пригоді, навчивши Аврору грі. І її відповідь Ментору, і все це укладання договору — це вистава. Але рішення про моє заслання стало для мене несподіванкою, і Ментор, скосивши око на моє розгублене обличчя, зрозумів, що його не ошукують, і я справді вирушу у вигнання.

А ось новини, надруковані в газеті, викликали захоплення в замку. У статті про два створені острови, яку почали поширювати разом із газетами одразу після угоди з магами, було написано: "...прихильники партії прогресу, на чолі якої неофіційно стоїть загальна улюблениця народу Аврора Девіль, отримають пільги під час відвідування нових островів. Їм гарантовані нижчі ціни на проживання в готелях". Подробиці щодо цін обіцяли дати в наступних номерах. Молодець Юзеф, кинув приманку, щоб і наступний номер купили.

Острів, насипаний ближче до нас, назвали "Острів Аврори Девіль". Другий назвали на честь султана, який постачав пальне та іншу нафтохімію з іншого континенту. Це був політичний крок. Йому приємно, це потішило його самолюбство, а ми отримали знижки на його продукцію. Тепер він мав можливість користуватися санаторієм на власному острові й міг заохочувати своїх підлеглих. Йому практично подарували пологове відділення з островом на додачу.

Аврора обіцяла всім мешканцям замку можливість безкоштовного відвідування острова зі своїм ім'ям, але не більше трьох родин за два місяці. Андре й Софі хотіли зіграти весілля, вони вже стояли першими в цьому списку. Хто не бажав чекати черги, міг потрапити туди за власні заощадження. Про це розклеїли оголошення на дошках у замку.

Охочих оселитися в замку побільшало. Андре-молодший не мав коли й угору глянути — у нього вже була розгалужена мережа власних шпигунів, розвідників та інформаторів. Щоправда, і утримання його відділу обходилося бюджету замку не в один сантим. Зате зовсім скоро його розвідка стане найсильнішою не тільки на нашому континенті.

Я з ним розмовляв, тому впевнений у цьому. Він поставив собі амбітну мету — довести рівень своєї служби до висот Гаспарівського ЦРУ. Діана змусила його подумати, як створити кілька підприємств, щоб він самостійно заробляв на свої потреби. Він сприйняв її погрози про припинення фінансування всерйоз і зробив кілька кроків до відкриття таких фірм.

У Середньому місті відкрили офіс, де вже продавали квитки на відвідування наших островів. Були відомості, що запис перевалив за рік наперед, хоча перших клієнтів обіцяли пустити лише через чотири місяці.

Діана найняла собі на допомогу ще п'ятьох бухгалтерів і замовила у школах Аврори ще десяток. Люди Армандо свердлили набережну біля трактиру Лоренцо під бетонні палі для моєї тридцятиповерхівки. Хлопці, які колись прибули з одноокою Діаною, очолювали окремі напрямки мого бізнесу. На нього мені виділили кошти Пенелопа і Гаспар. Під дуже скромний, але відсоток. Чортові капіталісти, а ще друзями називаються!

А біля фортеці Гаспара стояло кілька установок на кшталт ізраїльського "Залізного купола". На випадок ракетного обстрілу. Ну, Мендес взагалі схиблений на змовах тип! Треба буде і Аврорі таке завести в нашій твердині. Хоча хто зараз ризикне піти на нас війною? Теракти можливі, але військо? Ні. Нереально. А Юзеф дедалі частіше приїжджав до нас у замок, щоб побачитися з Жаклін. З Алейною в нього щось не склалося. Та й не дивно!

До речі, Аннет очолила перший готель "Аврора" на однойменному острові, де зараз триває будівництво. Зводяться нові корпуси, острів розширюється, розростаючись на всі боки. Зміцнюються його береги. Я ж пообіцяв допомогти нашій білявці в зароблянні грошей. Пенелопа казала, що подивиться, на що здатна Аннет, і якщо вона не підведе, то надалі зможе очолити адміністрацію острова. Поки що в неї випробувальний термін. Усе-таки поважна установа і справа практично політична!

Зараз Пе там усе контролювала. Їй важливі віддані люди на відповідальних посадах, і вона крізь пальці дивилася на їхні знання. "Вони всього навчаться, а ось відданості навчитися не можна!" — сказала вона, призначаючи Аннет на посаду т. в. о. керуючої островом.

Загін Марселетт практично розформували, але Марлен хотіла набрати дівчаток-сиріт і виховати їх так, як ліпила Марселетт із безпритульних шибеників своїх "дівчаток". Так вона лагідно їх називала, навіть коли ті давно виросли.

Ми обговорювали з Марлен цю задумку. Я тоді запитав її, чи вистачить у неї терпіння виховати цих ні за що битих життям дітей? Чи знає вона, як це робити? Я, наприклад, навіть приблизно не знаю, як формується характер дитини. А Марлен мені тоді відповіла:

— Душа малечі подібна до чаші. Батьки дають можливість своїй дитині наповнити цю чашу співчуттям, добротою і совістю або чимось іншим. І маленька людина сама заповнює її. Не можна словами чи покаранням змусити її наповнити себе тільки тим, що хочуть побачити дорослі. Як дитина сама створює себе? Насамперед дивиться на дорослих, які подають приклад, і копіює їх. Визначальними в її навчанні будуть їхні вчинки, а не слова. Хоча діти спочатку й сприймають слова та вчинки як рівнозначні. Це пізніше вони перестануть звертати увагу на слова. У словах занадто багато брехні й неправди. І якщо слова батьків кардинально розходитимуться з вчинками, у чаші взагалі може з'явитися тріщина. А наповнити діряву чашу неможливо. Мені просто потрібно замінити їм батьків, піклуватися про них і не брехати своїми вчинками, — закінчила вона свою промову.

— Тому ви всі й любили Марселетт? — запитав я.

— Ми її і зараз любимо, — відповіла вона.

Я ходив на могилу. Надгробний камінь теплий на дотик і весь оточений рудими квітами. Я впізнав тільки чорнобривці, інші мені невідомі. Напевно, Адель із Регіною постаралися. Я сказав у простір, що їду на деякий час і повернуся через рік. Ще раз торкнувся теплої та щербатої поверхні каменю. Після людини й справді не залишається нічого, крім пам'яті про неї та про її справи. Скоро і вони забудуться, і на зміну прийдуть нові люди, про яких теж пам'ятатимуть недовго.

Ну що ж? Час у нову мандрівку. Кочуся, як перекотиполе, і не знаю, де наступна зупинка. Ще перед першим розставанням Пенелопа мені казала, що ми чіпляємося за спогади, ніби вони визначають нас. "Але нас визначає не те, що ми вже зробили, а те, що робимо зараз", — промовила вона тоді, і я запам'ятав, хоча й був сповнений протесту. Здається, тільки тепер почав усвідомлювати ті слова.

Ми пообідали з Пе в таверні Лоренцо і неквапливо йшли, ніби на побаченні. Гуляли Середнім містом перед моїм від'їздом до Зарстана. Як парочка, у якої ще нічого не було і все попереду. Тобто навіть за руки не трималися. Перехожі сахалися від нас, прискорюючи крок. Боялися, як та продавчиня в нашій крамниці біля брами. Я сказав Пе про це і розповів про той давній випадок, коли купував печиво.

— Що, прикро тобі?

— Є трохи, — погодився я.

— Хоч би як ти старався, вони ніколи тебе не приймуть. Неважливо, яку послугу ти їм надаси, люди все одно назвуть тебе монстром. Отже, домагаючись свого і мимоволі, навіть сам того не бажаючи, роблячи їм добро — не чекай добра у відповідь.

— А як відрізнити монстра від людини? Це я для себе хочу дізнатися. Може, я вже став монстром і сам не помітив цього? — уточнив я, відповідаючи на здивований погляд Пе.

— Якщо твої сили й можливості вийшли за межу людських, але ти залишився все ж таки людиною, ти сумніватимешся в правильності своїх вчинків і матимеш труднощі при виборі рішень. Ідеальних людей не буває, а отже, ти теж помилятимешся, і, можливо, це навіть призведе до марних смертей. Тобі треба прийняти цей біль від помилок і втрат, прийняти й змиритися з ним. І доки ти відчуватимеш цей біль — ти залишатимешся людиною. Ти відчуваєш сумніви та біль? Якщо так, то ти все ще людина!

— Чорт! Пе, як мені не вистачає тебе і спілкування з тобою!

— А що ти думаєш про цих людей, які бояться і, може, ненавидять тебе? — запитала вона, вказавши рукою на перелякану жінку, яка нам зустрілася.

І я не зрозумів, чи звернула вона увагу на мою фразу про те, що мені не вистачає її? Напевно, звернула, просто вигляду не подала. Вона знала, що в мене нікого не було після загибелі Марселетт, і Брюс мені сказав, що в неї не було нікого після розставання зі мною в тому світі. Принаймні він нікого не помітив на постійній основі. Але ми мовчали і не робили жодних кроків назустріч одне одному. Що ж я таке творю?! Хіба вона мені байдужа?

— Що я думаю про городян? — повторив я її запитання. — Мені не хочеться їхати з цих країв і цього міста. Я звик, вріс, полюбив. Тут усе вже таке знайоме і рідне. Маса спогадів чи не про кожен камінь. Тут живуть здебільшого слабкі, дурні й жадібні люди. Але це місто рідне для них, і навіть попри страждання та біль вони не покидають його. А отже — вони його теж люблять, самі не розуміючи цього. Люблять, як і я, приросли, як і я. І за це я їм прощаю той переляк, з яким вони дивляться на мене. Якось так.

Вона кинула на мене погляд. Відвернулася, ніби розглядала флюгер на даху будинку. А може, і розглядала. Він досить цікавий. Ми підійшли до банку Гаспара. Я поїду до Зарстана на метро.

— Ти вже зрозумів, що радість яскравіша на тлі печалі, а мужність народжується в тих, хто пізнав свій страх. Ти стаєш дорослим і самостійним, Френсісе. Я рада цьому та змінам, що відбуваються в тобі. Ти вже не той наївний хлопець, який прийшов грабувати покинутий будинок на болоті. Щасливої тобі дороги! Побачимося, коли влаштуєшся на новому місці.

Я взяв її долоні у свої. Опустив обличчя, не наважуючись глянути в її очі. Я зроблю крок першим, моя гордість менша за її. Я гірко посміхнувся цим словам Марселетт, що спливли в моїй пам'яті. А там будь що буде. Можливо, я помиляюся, і це їй зовсім не потрібно? Ось зараз і дізнаюся.

— Дозволиш поцілувати тебе?

— Так! — видихнула вона, і ми стояли, похитуючись, біля самого входу до банку. І, шокуючи поодиноких перехожих, цілувалися, стискаючи одне одного в обіймах. Бездумно, палко і пристрасно. Ніби нікого немає в цьому світі. Ніби чекали цього триста років.

наступна частина "За стіною жахів"