Магічні острови

Не відчуваю азарту, коли ловлю рибу. Навпаки, цей процес мене заспокоює. Це як медитація, поєднана з безкарним вбивством.

О.Моя

Сон був тривожний. Наснилася Марселетт. Я прокинувся, відчувши неспокій. Полежав, прислухаючись до плескоту хвиль, і, тихо піднявшись, почав одягатися. Аннет спала. Я підійшов до неї, глянув на її розслаблені, трохи прочинені губи й зайвий раз подивувався, якими красивими бувають люди, коли сплять. Навіть закінчені негідники в цей момент практично досконалі.

Що вже казати про молоду дівчину, яка прожила всього чверть століття. Чи менше? Ніколи не цікавився, скільки років дівчатам із загону Марселетт і коли в них дні народження. Побоювався, що рудик почне сердитися за такі розпитування. Ми всі такі молоді й займаємося такими грандіозними справами! Це бентежило свідомість, аж до мурах по тілу!

Ранок свіжий, і до повного сходу сонця був час. Вода одноманітно й через рівні інтервали плямкала об борт. Небо чисте, і вітер змінився ще на один румб на південь. Зазвичай вранці тихо, але, судячи зі стрілки приладу, пов'язаного з лопатями анеморумбометра, вітер міцнішав.

Я знявся з якоря й розправив вітрило. Підтягнув ахтерштаг, щоб щогла трохи зігнулася і у вітрила з'явилося "пузо". Я розраховував, що це додасть нам швидкості. Вийшов на курс і, звірившись кілька разів із компасом, закріпив штурвал.

Можна й побайдикувати. Пішов на ніс побризкати за борт. Потім ще раз обстежив форпік. Там, за широкою дошкою, що відгороджувала куточок відсіку, зберігалися рибальські снасті. Я, виймаючи те згниле вітрило, помітив поплавець і згодом знайшов ці скарби. Але діставати й розглядати не став. Були важливіші справи. Та зараз згадав про знахідку. Краса! Хоч розвага для малої буде.

За дошкою знайшлися три розсувні вудки та старі інерційні котушки з тріскачками. Грузила, поплавці, гачки. Поглядаючи на компас, я почав в'язати нові гачки замість поіржавілих. По п'ять штук на кожну вудку. Гачки такі великі, а інших немає!

Із каюти східцями вилізла бадьора Аннет і, усміхаючись, привіталася.

— Вибач, не дослухала тебе вчора. У тебе такий нудний голос, що під нього тільки спати.

— Це спроба образити? — насупився я.

— Знову граєш?

— Молодець, уже розумієш, коли я жартую. А під час нашого першого знайомства, напевно, сприйняла б за чисту монету.

— Ти звільниш мені корму на хвилинку?

— Ого, вже й назви запам'ятала, — подивився я на компас і рушив на ніс.

Добре, що вона спала по лівому борту, інакше її б просто скинуло з того диванчика. Ми швидко йшли з невеликим креном на лівий борт. Ніс яхти то піднімався над водою, то майже занурювався в неї. Хитавиця була незначною і тільки кільовою, а на кормі вона не відчувалася взагалі. Я задумався, тримаючись за мотузяні леєри, і відволік мене від думок тільки голос Аннет. Вона кликала снідати. Я ще раз подивився на компас, поправив штурвал, поспостерігав за стрілкою хвилинку і, переконавшись, що яхта точно протримається на курсі хвилин двадцять, пірнув східцями вниз.

— Ні-і, рибу їсти не буду. Є така прикмета: на риболовлі й перед нею рибу не їдять, інакше улову не буде.

— А ми що, рибу ловитимемо?

— Будемо, — підтвердив я, — тому діставай ковбасу!

— Ну, як хочеш, я все одно не вмію ловити, я рибу буду їсти! — заявила Аннет і вчепилася зубами в рибину.

На ринку Родрігеса брали. За день до відплиття. Для неї риба — як для Ді печиво.

— І-ех! Пива б сюди! — сказав я з жалем, втягуючи носом запах підкопченої рибки.

У цьому світі те, що вони називали пивом, пити було не можна! Але якби навіть налагодити випуск справжнього пива, скоріш за все, місцеві жителі його не оцінили б — так вони звикли до старого смаку. Треба попросити Пє передати сюди ящик пива разом із черговою партією запчастин. Адже я нічим від інших людей не відрізняюся. Мені теж подобається звичний смак.

Після сніданку я знову звірився з показаннями компаса і заміряв швидкість нашого ходу. Потім схилився над картою, прикидаючи ймовірну траєкторію нашого руху. Треба нанести вже пройдений відрізок шляху, згідно із записами.

— А як ловити рибу? — запитала Аннет, з'явившись біля мене.

— Чіпляєш на гачок що попало, наприклад, скоринку хліба, і кидаєш у воду. Потім даєш слабину, щоб кроків за сорок позаду нас наживку тягло.

— Добре, — погодилася вона і пішла вниз шукати наживку.

Коли вудки вже стирчали догори вудлищем, Аннет стало нудно сидіти біля них, і вона заходилася вникати в теорію водіння суден. Довелося розповісти їй, як визначати в морі своє місцеперебування, і водночас я креслив пройдений маршрут. Вона слухала мене з непідробним інтересом.

— І якщо я буду вміти це робити, я можу влаштуватися на роботу?

— Так, будеш єдиною дівчиною-шкіпером цього світу! — підтвердив я, прокреслюючи олівцем лінію під лінійку.

— А що робити, якщо вітер спереду буде, а не так, як зараз?

— Правильне запитання, на п'ять балів. Тоді потрібно лавірувати, пливти вперед зигзагом.

— Як же тоді визначити, де ми є?

— Доведеться засікати за часом, коли треба міняти галс. І враховувати швидкість на правому та лівому галсах. Якщо швидкість різна, то й час ходу на іншому галсі потрібно подовжувати або вкорочувати, щоб зигзаг був однаковим. Інакше заблукаєш у морі. Без підрахунку й відміток не можна, саме в цьому й полягає робота шкіпера, інакше б і капітана вистачило. А якби ми могли бачити зорі, то взагалі було б дуже просто вирахувати наше положення в морі. Але для того, щоб пояснити тобі, як це працює, потрібне зоряне небо й прилади.

— Зрозуміло, — засмутилася Аннет, — а я думала, що вже можу бути шкіпером після твоїх пояснень.

— У цій непростій справі використовуються знання точних наук, і є безліч тонкощів. За день усього не освоїти, цьому треба вчитися, і потім ще потрібна практика.

— То ти шкіпер?

— Ні, мені з ними не тягатися, але дещо вмію і знаю основи. Мені вистачає.

— Тобто, ти вчишся на шкіпера?

— Вчись і ти, не святі з богами горшки ліплять.

— А що таке "боги"?

— О-о, це така тема, що ну її в дупу! — ввічливо ухилився я від делікатної теми, скривившись при цьому.

І Аннет зрозуміла, що про це ми говорити не будемо.

— Не знаєш? — ще спробувала вона повернути бесіду назад.

— Ні, не хочу говорити. Багато знань примножують скорботу. Воно тобі не потрібне, вже повір. Інакше життя для тебе з простого перетвориться на дуже складне.

У цей момент затріщала котушка на одній вудці, що стирчала вгору. Це не та, яку споряджав я.

— Став стопор! — крикнув я Аннет.

Вона поставила, і вудка зігнулася майже паралельно воді. Потім випросталася.

— Крути котушку! — скомандував я, і вона почала вибирати слабину.

Жилка сильно смикнулася, і Аннет випустила баранець котушки. Др-р-р, — знову розмоталася котушка.

— Став фіксатор! Вибирай слабину!

— Мені по пальцях боляче вдарило! — поскаржилася вона.

Глянув на компас. Еге, потрібно підправити курс.

— Далі сама, мені потрібно курс яхти виправити.

Коли я повернувся до неї, вона продовжувала боротися з рибиною, і та ляпнула хвостом, вистрибнувши з води метрів за сім позаду.

— Здорова! Підводь її до борту, Аннет, я її за зябра підчеплю! — збуджено говорив я, тримаючи в руках короткий багор із пристойним таким та блискучим гаком.

Спільними зусиллями ми перевалили її через борт, і я стукнув її багром по голові, щоб не шльопала мене більше по пиці мокрим хвостом. Усе ж таки кілограмів п'ятнадцять, і ці п'ятнадцять кілограмів хочуть жити. Так, така вага — це сила, — витер я обличчя рукавом, на око прикидаючи розміри й вагу рибини. Ну може трохи перебільшив. Завжди ж хочеться упіймати здоровезну рибу!

— Ух ти! — хижо зраділа Аннет. — І що ми з нею зробимо?

— Можна засолити, а там вирішимо. Або в'ялену будемо їсти, або потім відмиємо від солі й посмажимо. Коли до островів доберемося.

— Патрати?

— Напевно, так! Товста вона, тож щоб не протухла — вийми тельбухи. А тоді солі напхаємо всередину, у розріз по спині вздовж плавника теж треба буде, і все буде гаразд!

— А сіль у нас є? — примружилася вона на мене.

— А як же! Багато! Ще від графа залишилася. Я її бачив у рундуку по правому борту.

— І що таке рундук?

— Шафа звичайна, ще так називають ящик, скриню. Ну там, на нашому камбузі, — показав я кудись униз.

— Так би й сказав, а то хизуєшся незрозумілими словами.

— Ти вудку закинь спершу, а потім уже рибою займайся і взагалі не паскудь тут, іди он на ніс, а потім змиєш кров брезентовим відром на шкерті.

Аннет, задоволено муркаючи, потягла рибину на ніс. У минулому житті вона точно була кішкою. Треба їй сказати, що там же, де й сіль, я бачив целофан. Посуду під соління риби в нас немає, а вона виділятиме багато води. Звільнимо он ту лаву від рятувальних жилетів і мотузок і розмістимо там рибу, вистеливши лаву зсередини целофаном. До вечора Аннет зловила ще дві риби, трохи менші. Я не зловив нічого. На мою вудку не клювало.

Смерклося. Ми стали на якір, перекусили, і я поліз у море поплавати. Аннет з'явилася на палубі хвилин через п'ятнадцять у купальнику. Я не розгледів подробиць, але смужки світлої тканини на її силуеті були помітні. Казала якось, що купила багато речей за гроші розбійників, які напали на нас у лісі, зокрема й купальників. Їздила в магазин з Авророю після мого зауваження юній графині щодо купальника для басейну.

Аннет швидко ковзнула у воду, соромлячись такого відвертого вбрання, хоч було й темно.

— Ти на мене не витріщався? — підпливла вона ближче.

— А якби я витріщався, коли ти одягнена, тобі було б спокійніше? Це просто одяг для того, щоб купатися, от і все.

— Але я ж у ньому гола!

— Я теж голий під штанами й сорочкою! Це для тебе відкриття?

— Та ну тебе, — ображено відвернулася вона від мене й попливла в море.

Може, вона чекала на комплімент? Так я ж нічого не розгледів! Ілюмінатори світили на воду, то Аннет не погасила світильники, які розгойдувалися під стелею каюти. Серед мерехтливих відблисків на воді поплавцем бовваніла голова Аннет зі шпилькою, що притримувала копицю волосся на потилиці.

— Не запливай далеко і дивися, щоб вогник на щоглі було видно!

Аннет не відповіла. Ну й гаразд, плаває вона ніби непогано, та вони всі треновані в загоні Марселетт. Усе-таки прижилася назва. Не скоро забудуть. Десь навіть приємно, що пам'ять про неї жива. Я виліз із води на майданчик позаду корми, який ще називають "кринолін". Потім переліз через низенький у цьому місці борт, увімкнув миготливий вогонь на клотику. Зняв і викрутив труси й пішов шукати суху білизну, а заразом і рушник.

Закінчився другий день шляху. Судячи з карти, вже недовго іти до нашої мети, якщо вітер не вщухне. Залишилось біля двох третин. Якщо не завтра, то післязавтра будемо на місці. Відішлю Аннет спати й піду під вітрилом до ранку. Вдень буду дрімати, а Аннет постежить за компасом. Якщо щось трапиться — розбудить. Завантажені кораблі за доброго вітру дістаються островів за півтора дня, а трищогловики — за добу. Але вони йдуть і вночі, і швидкість у них не наша. У них бурун під бушпритом закипає. Це добре, що вітер є. Якщо вщухне, плентатися нам тоді тиждень із цими нічними стоянками.