Епілог
— Це прізвище точно прокляте!
Пей Сю не зміг втриматися від пирхання: невже він міг колись вірити, що вони не родичі?
— Чого смієшся, дурню? Ну от скажи цьому шановному чесно: чи ти міг поділитися історією своїх величних діянь до того, як вони привели тебе за крок до вигнання з Небес, а не після? Розповів би раніше про свої оборудки з цією дівчиною — можливо, з цим клятим Банью можна було б вирішити справу якось інакше! А ще краще — порадитися з родичем завчасно, коли ви вирішили позбавитися загрози Богині Місяця найбільш радикальнішим з усіх можливих шляхів!
— Небеса не втручаються у справи смертних. Доки не стане занадто пізно.
Щоку обпалило ляпасом. Що ж, Генерал має право гніватися на негідного підлеглого, який втягнув його ім’я (ха! В буквальному сенсі слова!) у халепу.
— Самовпевнений ідіот! Дарма цей шановний вважав, що в твої роки можна бути розумним. Навіть за століття розуму не з’явилося! Запам'ятаю на майбутнє, буде наука. Правила створюються Небесами — але на них потрапляють люди. Вознесіння, обраність, благі вчинки — то все маячня! Ніхто не святий, хлопче! Ні ти, ні я, навіть Небесний Імператор — і той має за плечима чимало сумнівних рішень, якщо не гірше! Та що там казати, цей шановний бачив демонів, що поводяться гідніше за деяких Небожителів. Взяти хоча б твою Бань Юе…
Пей Мін нервово крокував по кімнаті, де Пей Сю чекав на вирок суду Небесного Імператора. А він ліниво міркував про себе: якщо шановний родич переймається за власну репутацію — навіщо прийшов до його в'язниці з цими запізнілими на два століття нотаціями? Так можна повірити, що тому й справді не начхати на його долю… Хоча навряд чи: вчинок Пей Сю — ще той ляпас у бік Генерала Мінґвана. Але опісля нещодавніх подій йому було однаково. Вигнання з Небес він собі забезпечив однозначно. Запечатування сил — також. Що ще його має лякати? Для багатьох Небожителів сукупне покарання стало б трагедією. Для Пей Сю? Всього лише незручності. І не в таких обставинах виживав.
— Все ж з усіх можливих варіантів — і такий! Жінка, яка зраджує країну заради кохання! Який сором! Справді, ти гідний родич цього старого, ті ж помилки!...
Та Пей Сю перервав його на напівслові:
— Вона скоїла це не заради мене. Як і я перебив банью не заради неї. Наша ціль і наші помилки не мають нічого спільного з коханням. І я не дозволю моїм вчинкам бути трактованим у такому світлі.
— Який же дурень, і від кого лиш набрався подібного мотлоху у голову… Гаразд. Цей шановний має деякі питання до твого звинувачувача, най спершу пояснить, чого вештається на важливі місії у супроводі Повелителя Примарного міста, перш ніж когось звинувачувати…
Цікаво, а що б сказав Пей Мін, якби дізнався, що Се Лянь був їхнім наставником у дитинстві? Які б ще фортеці на піску будував би шановний родич у намаганнях виправити становище?
Не важливо. Це все вже неважливо. Що справді важливо для Пей Сю — знати, що Бань Юе в безпеці. Чомусь вірилося, що наставник її не знищить… У смерті немає нічого доброго. Так казала Бань Юе. Так казав Се Лянь. Пей Мін. Так думав сам Пей Сю… головне, як з’ясувалося, не те, що хтось казав, чи думав, а як вчинив.
Піски пам'яті не віддають старі кістки просто так. Хтось прагне, щоб ті лишалися похованими. Хтось шалено копає, шукаючи у минулому відповіді на виклики майбутнього. Хтось поверх закопує нові кістяки, аж доки є місце.
Пей Сю? Все й одразу. Бань Юе? Вона і є його пустелею. І тим вогником, який нагадує — десь там, у ночі, є люди.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!