Піски часу не відпускають старі кістки

Через два роки стало зрозуміло, що попри відчайдушні зусилля та звитягу банью Йонг'Ан відтісняє їх зі свого прикордоння. Вони з Бань Юе не ставили на виграш Банью у цій війні з самого початку. Все ж кількість банью та йонг'анців була неспіврозмірна, і навіть жорстокість і сила воїнів були не здатні переломити хід війни. В підсумку Банью вдалося захопити кілька міст у прикордонні, де розташовувалися джерела — і на цьому все. За них вони трималися до останнього, та все ж після довгих і кривавих облог території були повернуті до Йонг'Ану.

Більш того, знать Йонг'Ану планувала не зупинятися на крихкому мирі, а покінчити із загрозою з боку пустельного королівства радикально. Поставити власні гарнізони у кожному оазисі. Зібрати виру за зруйновані міста та обкласти даниною королівство на десятки років. Вимагати заручників від королівської родини.

Левова частка зусиль, що призвели до цього результату, по праву належала Пей Сю. Народна слава не вигадала нічого кращого, аніж назвати його “Молодший генерал Пей”, з солідним натяком на його знаменитого родича. Він же вчився тримати лице: все ж він повністю провалився у тому, аби побудувати власне ім’я. Та що мав робити, зганьбити батьків, відмовившись від родового імені?

Парадоксально, та його більше втомлювали не битви — а спроби втримати їх у межах, що не зачеплять гідності ні Йонг'Ану, ні Банью. Він відмовлявся отруювати оази на шляху ворога. Відмовлявся влаштовувати підпали у ворожих містах і таборах. І ще багато чого, що він до хрипоти відстоював перед командуючим:

— Якщо ми зробимо так з банью — то ми зганьбимо себе. Всім відомо, що банью б’ються чесно і відкрито, не визнаючи підступів, не уникаючи бою. Лише подолавши їх за допомогою чесної битви, ми зможемо досягти бодай якогось компромісу, не знищуючи всіх банью до останнього! Чи ви цього прагнете, вирізати їх до останнього немовляти? Не думаю, що боги будуть вдячні вам за подібне, а от демони — стократно.

Він грав на грані, адже хтозна, чи насправді богам подібний вчинок не сподобався б? Він не запитував у них, звідки знати? Та все ж Пей Сю ірраціонально хотілося вірити, що його славетний родич так не вчинив би.

І от, через шість років після першої битви за прикордонне містечко, війська Йонг'Ану оточили щільним кільцем столицю. А Банью прислало делегацію з проханням щодо перемовин. Точніше — делегата. Королівську радницю, Бань Юе.

— Королівство Банью визнає себе переможеним і покладається на милість правителя Йонг'Ану. — вбрана у важкі багатошарові темні шати, прикрашені вишитими силуетами змієскорпіонів, дівчина стояла перед залізними воротами міста, освітлена полуденним сонцем. Викувані з неабиякою майстерністю морди пустельних левів мовчки шкірилися за її спиною, немов прагнучи розірвати за подібні слова. Вона була одна: з банью ніхто не показався, навіть генерал Кемо, хоча сповнені ненависті погляди зі стін відчувалися неначе темна хмара.

У правій руці Бань Юе тримала штандарт з прапором королівства Банью, висотою з два її зроста. Довге пурпурове полотно з напівмісяцем, перевернутим рогами догори, було зроблене з цупкої тканини, тож під сухим пустельним вітром, що завивав навколо височенних стін, практично не гойдалося. Та все ж краї прапору іноді затуляли обличчя дівчини і Бань Юе видавалася його тінню. Командувач військами Йонг'Ану не поспішав наблизитися до неї, щоб прийняти формальний символ здачі — лиш мовчки дивився на маленький силует радниці. Зрештою, він спішився з коня і підійшовши до неї, прийняв важке древко з її рук.

— Від імені Йонг'Ану, ми приймаємо вашу поразку. Де і коли відбудуться остаточні перемовини щодо умов?

— Церемонія відбудеться за сім днів, у цей же час у Палаці Королеви Шанью.

— Що ж. Годиться. До цього часу наші війська подбають про збереження миру з обох сторін.

Пей Сю вже знав, що саме його двохтисячний корпус поставлять під стінами столиці задля виконання цього завдання. Він був не проти: місія не допустити заворушень була достатньо почесною. Навіть більше, аніж танцювати на дипломатичному полі завуальованих принижень під виглядом шляхетного великодушшя до переможених. Це був також шанс нарешті зустрітися з Бань Юе знову. Вони не мали такої нагоди вже два місяці: дівчина була постійно задіяна на нарадах у королівстві, що відчайдушно намагалося не допустити поразки. Під постійним наглядом і завдяки загальній нервозності володарку змієскорпіонів могли запідозрити у змові з ворогом через будь-які спроби відлучитися з палацу.

Потягнулися години очікування. Після передачі прапору воїни послабили пильність — щоб банью зламали слово? Та радше місяць на землю впаде! Та Пей Сю не вірилося, що все скінчено. Попри всі формальності. Попри його з Бань Юе зусилля. Попри пролиту кров і піт. Він занадто довго жив цією війною, щоб повірити у її завершення.

…Він якраз обходив вартових, коли до нього з темряви метнулася тінь. Лише завдяки чуттю Пей Сю стримав руку, що потягнулася до меча.

— А-Юе? Це ти?

Дівчина, яка з'явилася з нічної темряви, лиш вчепилася у його руку:

— А-Сю… Я зробила невиправну помилку. Прокляття, все майже було скінчене, а тепер я геть не знаю, що можна вдіяти! Стільки ненависті! Я не думала, що взагалі можливо так ненавидіти інших!

Бань Юе трусило, її руки пазурами хижого птаха вчепилися у рукав куртки Пей Сю з нашитими пластинами. Тож він не знайшов нічого кращого, аніж міцно стиснути її в обіймах, намагаючись бодай так заспокоїти:

— Що ти говориш? А-Юе, отямся! Що трапилося? Хто кого ненавидить?

— Банью. Вони замислили нечуване. Вони… Я не можу повірити, як можна було вчинити так з цілим народом?! Кинути все і всіх у горнило ненависті, не рахуючись з ціною, заради гордості… Це буде кривава бійня! Це аж ніяк не честь!

Бань Юе видихнула і почала розповідати:

— Серед жерців Небожителів Богиня Місяця народу Банью вважається сутністю, яка за природою ближче до демонічної. І вони багато в чому праві: сила, якою вона наділяє послідовників Банью, підживлюється більше ритуальними жертвоприношеннями, а не молитвами. Верховна жриця богині намагалася перешкодити моєму становленню радницею, але ми розійшлися без відкритої сутички тоді. Я не була впевнена, що моїх сил вистачить, щоб піти проти послідовниці невідомої сутності. Можливо, вона теж не бажала ризикувати поразкою. Та це не означає, що жерці змирилися з моїм сходженням. І зараз, передчуваючи поразку королівства, зробили свій хід.

— То що вони накоїли?

З очей Бань Юе потекли сльози, і це налякало Пей Сю більше, аніж будь-яка відповідь. Бань Юе майже ніколи не плакала. Навіть у дитинстві, отримавши стусани від торговців чи вуличних бешкетників. Пей Сю бачив її у сльозах один-єдиний раз — коли зустрів у воротах міста після повернення з пустелі.

— Амулети Богині. Ті самі, які священні для кожного, в кому тече кров народу Банью. Які носить кожна дитина банью з першого посвячення у храмі і до смерті. Волею і силою Богині Місяця вони були перетворені на смертельну зброю. Яка буде спрямована на народ Йонг'Ану з моменту укладення мирного договору.

Це прозвучало абсурдно. Пей Сю слухав і не вірив словам дівчини: народ Банью, що славиться надзвичайною чесністю і дотриманням даного слова навіть ворогам — і підступний напад? Неможливо!

— Як? Що саме вони замислили?! Кажи ж, прошу тебе!

— Кожен носій амулета за велінням жриць мусить проникнути у міста, що належать Йонг'Ану. Чи просто знайти достатньо велике скупчення людей — воїнів, мирних мешканців на храмовій церемонії, святкування абощо. І в потрібний момент вознести молитву до Богині. І вона відізветься. І не залишиться нікого. Навіть носія амулету. Демонічне полум'я не розбирає, кого спалювати.

Серце Пей Сю ніби стиснуло кігтями жаху. Небеса, криваво-чорне демонічне полум'я серед мирного міста… Гаразд, воїнів Банью можуть не пропустити на територію Йонг'Ану… але що вдіяти проти жінок чи дітей? Вони легко можуть прикинутися переселенцями, які шукають кращого життя подалі від пустелі і готові найнятися на будь-яку роботу. А жриці Богині Місяця? З допомогою покровительки, вони здатні проникнути навіть на територію королівського палацу. Що з того, що заклиначі при дворі зможуть їх визначити за слідом сили? На самовбивчий удар часу вистачить!

Як сталося, що його А-Юе — всевідаюча, розумна не по рокам А-Юе, з якою говорить пустеля, — не змогла передбачити подібне? Хоча трохи наслухавшись про діяння богів і демонів спочатку від наставника, потім — викроюючи уривки вільного часу на самоосвіту (зрештою, не личить майбутньому командувачу бути невігласом!), Пей Сю цілком міг припустити, що проти богині-демона людські сили і таланти все ж неспівставні.

Ніби передбачивши хід його думок, Бань Юе витягнула з-за пазухи медальйон — два зміїних черепа на ланцюжку, дрібно-дрібно розписані незнайомими знаками. Кістка була ніжно-рожевого відтінку, наче змій щойно освіжували — Бань Юе підживлює кістяний амулет власною кров'ю? Значить, річ дуже небезпечна. Всередині медальйону знаходилася невеличка металева лунниця.

— Мені віддав її генерал Кемо сьогодні зранку.

— Навіщо? Він вважає, що ти маєш підтримати їхній підступний план? Але ж ти не знала, що замислили жерці…

— Генерал Кемо — людина честі. Сліпа віра у Богиню Місяця і те, що її дії більш гідний шлях для народу Банью, аніж ганебна поразка якимось слабким недостойним чужинцям зробила його глухим до моїх слів. Та попри все він мабуть єдиний, хто щиро переконаний, що мої діяння на благо королівства рівняють з чистокровними банью. Тож він узяв з храму амулет для мене, щоб я померла разом з народом, до якого належу. Як годиться справжній банью.

Бань Юе вимовила це, не приховуючи гіркоту у голосі. Пей Сю знав, що за ці декілька років його подруга щиро перейнялася долею народу Банью. Вона шукала для них спосіб співіснування з іншими народами без кровопролиття в ім’я ідеалів та упередження — і він знав, що дівчина робила для цього все, що було в її силах і навіть більше. Вона прагнула змінити шлях цілого народу на краще — та більшість банью все одно сприймала її як нахабну чужинку, в якій чиста кров пустельного племені забруднена слабкою кров’ю Йонг'Ану. Та всі її заслуги за життя в очах банью не зрівняються з заслугою померти разом з усіма, забравши з собою життя якомога більшої кількості ворогів.

Ідіоти. Покидьки. Сліпа, зарозуміла маса, яка хизується своїми ідеалами — і так легко їх зраджує, варто лише якійсь жадібній до силі сутності висловити свою волю з вуст жриць!

Якщо подумати ретельно — що залишається демонічний сутності опісля поразки Банью? Йонг'Ан принесе з собою не лише війська, а й храми. Поступово, розчаровані слабкістю колишньої покровительки, банью цілком можуть перекинутися на сторону Небожителів — які все ж відкликаються на молитви вірян навіть без кривавих гекатомб. Що стається з богами, про яких забули? Можливо, вони розділяють долю Генерала Хуа і стають не кращими за простих смертних. Можливо, вони взагалі щезають забуті й позбавлені сил. Та поки Богиня Місяця все ще шанується народом банью — вона все ще може скористатися їхньою вірою на власну користь. Так само, як Пей Мін користується молитвами воїнів, що шукають перемог і звитяги. Та все ж дещо інакше.

Яку силу отримає могутня сутність через багатотисячну самопожертву вірян на її честь? Пей Сю не бажав довідатися. Ясно одне — якщо у неї все вийде, як заплановано, то пустельні піски і вулиці Йонг'Ану заллє кров'ю так, що утвориться нове море. Можливо, тоді безсмертні небожителі все ж змушені будуть втрутитися. Але буде вже занадто пізно. Потрібно щось робити вже зараз. У них обмаль часу — до церемонії всього лише сім днів. А біженці з пустелі можуть вже направлятися до кордонів Йонг'Ану і прибудуть туди якраз на святкування перемоги!

— А-Юе, послухай мене, благаю. Те, що ти не готова померти разом з іншими банью — їхня ганьба. Не твоя. Ти не повинна помирати. Нізащо. Твоє життя не варте жодної з цих гнилих душ! Чи є якийсь спосіб зашкодити активації цих клятих амулетів?

Та дівчина лиш хитнула головою у запереченні:

— Амулет — лише символ, насправді. Не артефакт. Він активується лише молитвою і вірою. Банью достатньо намалювати фарбою напівмісяць на своєму тілі, щоб викликати силу богині. Бо кожен з них, як і його предки, жертвує до храму краплину крові, коли отримує посвяту. Тож кожен вірянин — фактично сам амулет, провідник волі богині. Це дуже витратно для цієї сутності, проводити силу через краплину крові, пролиту на камінь вівтаря, але якщо результат того вартий… Я не вірю в Богиню і не проходила посвяту. Але за допомогою лунниці скоріше за все також змогла б… Адже моя мати — з банью...

— Ні! Я забороняю тобі, А-Юе!

— Я думала над тим, щоб активувати його у головному храмі Богині під час церемонії, та не думаю, що це чимось допоможе.

— От і не думай навіть! Це не вихід, ти сама це сказала! Якщо блокувати амулети немає сенсу, потрібно…

Думка, яка з'явилася у його голові, спочатку здалася цілком логічною. Пей Сю звик покладатися на холодний розрахунок, на полі бою та у повсякденні, і привчив себе не відкидати ідеї, які б абсурдні вони не були. Та усвідомивши, про що саме він тільки-но подумав, Пей Сю ледь не задихнувся від неймовірного жаху. І такої ж неймовірної огиди — на себе, за одне те, що допустив, що подібні ідеї можуть бути втілені у життя. Ні! Вони не можуть цього зробити! Так не має статися ні за яких обставин! За що ж тоді вони з Бань Юе ставили на кін власні життя? Невже заради того, щоб власними руками знищити все, що з такими складнощами будували крихта за крихтою, потом і кров'ю?!

Та все ж він сковтнув холодний жмук у горлі і хрипло докінчив те, що почав:

— Якщо блокувати амулети неможливо — потрібно зробити так, щоб нікому було промовити молитву. А-Юе, але ж це…

— Так, я знаю, А-Сю. Я знаю. Мені теж страшно. І жахливо. Жахливо, що ми повинні обирати менше з найгіршого. Щоб запобігти ще гіршому. Я знаю. Це все моя провина, що ми стоїмо перед подібним вибором.

— Це не твоя провина, А-Юе! — Пей Сю вже не стишуючи голоса, кричав на неї, трясучи за плечі, щоб вона отямилася.

— Це не твоя провина і ніколи нею не була. А-Юе — ти людина! Не небожитель, не демон. Які б сили пустелі тобі не підкорялися — цього все одно буде недостатньо, щоб протистояти божественній волі! Невже ти цього не розумієш?! Ти — не винна! Якщо ти вважаєш себе винною — що ж, тоді і я винен, адже не передбачив цього. Винен…та навіть Небесний Імператор, який заплющує очі на те, що коїться внизу, у світі смертних — він теж винен! Шукаєш винних — вони серед самих банью, що підміняють гордістю і зневагою здоровий глузд!

— В мені половина їхньої крові, А-Сю. Я їла їхній хліб. Я билася в лавах їхнього війська. Я давала поради правителю. Я не можу бути ні при чому…

— Я сказав — досить! Досить себе звинувачувати!

Бань Юе замовкла. І дивилася на Пей Сю так, ніби бачила його вперше. Потім простягнула пальці до його обличчя і відвела пасмо волосся, яке вибилося з тугого пучка, за вухо. Пей Сю завмер, не бажаючи налякати дівчину необережним жестом.

Поцілунок видався легким, наче доторк крила метелика. І сповнений гіркотою та невисловленим, наче смертельна отрута. Та все ж це був їхній перший поцілунок і Пей Сю був готовий померти, але не перервати його, доки вистачає повітря в легенях. Нічого більше, окрім губ та переплетених рук.

Бань Юе відсторонилася першою. Запанувала тиша. Все ще відчуваючи примарний доторк губ, наче опік клейма, Пей Сю вимовив:

— У нас немає іншого виходу. Можливо, ніколи й не було за записаним у сувої долі. Та все ж ми не могли не спробувати бодай щось змінити на краще. Я знаю, ти відчуваєш себе винною, А-Юе. Та я відмовляюся бути незаплямованим, коли ти власними руками збираєшся вичерпати криваве море, аби воно не полилося через край. Я зроблю так, щоб жоден банью не досяг кордонів Йонг'Ану. Присягаюся життям і посмертям. Якщо це та ціна, щоб нарешті припинити цю кляту війну — я готовий її платити. Повертайся в місто. Перед світанком сьомого дня я прийду по тебе. Прошу лише про єдине: доживи до цього моменту. Не роби дурниць. Це все, що мені залишається — вірити, що ти подбаєш про свою безпеку, мій незгасний вогник у пустельній темряві. Обіцяєш?

— Так. Обіцяю, тобі, А-Сю. Я дочекаюся тебе. Зроби так, щоб мені було, на кого чекати, обіцяєш?

— Обіцяю.