Листяний дракон

Випаровую на скло млость,

Блюр на того, хто попереду —

Невідомого.

Хто виводить пальчиком пар-воду

Знадвору голодом,

Мовчки білястими пучками демонструє владу,

Збігаючись з відбитками моїх

До непристойності.

Ми заходимо в тінь, де камери бачать сліпо.

Він цідить холодно й сипло:

«Ти в цьому сама».

Видихаю йому — натруджений шум...

Я відчуваю, як покидьок цей смокче

Тепло моїх власних дум.

Це вже вибір чи ні? — врізалася риба в лід.

У порожнечі, де я — сама порожнеча і світ.

Я — все і ніщо.

Згаснути не дає лиш мій листяний дракон,

Рятує спогадом... м'яко тримає кордон.

А Невідомий... нехай мерехтить.

Дам спокій. А він — мені.

Дратувати зникаючого в пітьмі

Бракує амбіцій.

Він — у мені.