Вхід до людяності

На сторожі стоїть велет прадавній,

У руках має зброю: спис маргінальний,

Гарний, блискучий, ще й золотий,

Та, на жаль, невимовно важкий.

Справжню людину ніхто не відкриє,

Бо правда, як завжди, на дні тихо гине,

У щирості, в злобі та в тиші глухій,

Яку ви обрали – хоч совість у ній.

Насправді не варто збувати свій бруд,

Краще забудьте, що були ви тут,

Хай велет собі і далі стоїть,

Допоки людяність знов не злетить.