РИТМ БРЕХНІ СОЛО ПРАВДИ

Ніч дихала прохолодою, розчиняючи обриси маєтку в густому тумані. Томас рухався за Роуз впевнено й безшумно. Дні, проведені в підвалі, стали для нього не в’язницею, а часом вимушеного перепочинку та концентрації. Завдяки цілющим відварам Роуз та його власним щоденним тренуванням — віджиманням на вогкій підлозі та розминці зв’язок — тіло детектива стало наче натягнута тятива. Рана на нозі загоїлася, залишивши лише тупий відгомін болю, який лише додавав йому злості.

​Роуз, яка знала кожен закуток цього проклятого місця, вела його лабіринтом службових тунелів, де пахло землею та старовиною. Вони виринули біля покинутого садового будиночка, надійно прихованого під гігантським покровом плюща та дикого винограду. Там, у глибокій тіні, тихо й рівномірно рокотав двигун заведеного автомобіля.

---Твоя колісниця, детективе, — прошепотіла Роуз, зупиняючись біля водійських дверей. Вона кинула йому ключі, які Томас перехопив на льоту. — Їдь прямо до відділку. У тебе обмаль часу. Поки ти був у підвалі, я чула розмови... Дон готує щось масштабне. Через два дні він має зустрітися зі своїм лондонським співучасником, щоб завдати останнього удару. Це їхній фінальний хід, Томасе. Ти мусиш бути швидшим за них.

​Томас замість того, щоб заскочити в машину, різко зробив крок до неї, перегороджуючи шлях назад до похмурих тунелів маєтку.

​— Лілі, досить ігор, — його голос звучав низько й владно. — Поїхали зі мною. Зараз. У мене є докази, є щоденник батька — я очищу твоє ім'я. Я не залишу тебе тут одну в цьому кублі, коли все почне руйнуватися.

​— Томасе, не будь дитиною! — вона спробувала вирватися, але він міцно тримав її за плечі, не даючи відсторонитися. — Якщо я зникну разом із тобою, вони миттєво зрозуміють, що стався витік і тоді ми не знатимемо що від них чекати.

​— Ти ризикуєш життям заради справи, яку я маю завершити сам! — Томас притягнув її ближче, заглядаючи в очі. — Поїхали. Я знайду спосіб витягти тебе законно.

​— Ні! — Роуз відштовхнула його, і в її погляді промайнула та сама сталева воля, яка допомогла їй вижити в мафії. — Ти детектив, Томасе, от і роби свою роботу. А я зроблю свою.

​Вона суворо вказала на дверцята машини, її голос став різким від напруги:

— Швидко сідай! Якщо ти зараз не поїдеш, уся робота твого батька піде прахом. Кожна секунда зараз — це крок Дона до Лондона.

​Томас застиг на мить, розуміючи, що вона не змінить рішення. Він різко наблизився і, не давши їй оговтатися, міцно притиснув до себе. Його поцілунок був коротким, але сповненим такої відчайдушної обіцянки повернутися, що Роуз на мить затамувала подих. Вона відірвалася першою, силоміць штовхаючи його до кабіни.

​Томас заскочив у машину і завів двигун, що приглушено загарчав у нічній тиші.

— Спробуй тільки не вижити, Лілі, — кинув він крізь прочинене вікно. — Я тебе з-під землі дістану і власноруч заарештую за непокору!

​Він натиснув на газ, і машина з виском шин зірвалася з місця, зникаючи в нічній завісі лісу. Роуз стояла нерухомо, проводжаючи поглядом червоні вогні фар, поки вони не розчинилися в тумані. Вона важко видихнула, поправила кулон на шиї та рішуче розвернулася, зникаючи в темряві проходу, що вів назад до лігва Дона.

Томас увірвався до відділку, наче ураган. Виглядав він рішуче, кожен рух випромінював силу. Барбара, побачивши його, ледь не впустила стос паперів і кинулася назустріч.

​— Томасе! Живий! Ти хоч розумієш, як ми перелякалися? Твоя мати розповіла про маєток Ешкрофт... ми вже збирали загін, але вона зупинила нас. Сказала, що в тебе є план. З ними все добре, вони під нашою охороною.

​— Барбаро, тримай, — Томас виклав на стіл щоденник батька та документи зі шкатулки. — Це вирок для всієї їхньої організації. Тут докази, які закриють мафію назавжди. Швидко передай це до Скотленд-Ярду та іспанського посольства. Як тільки папери завірять, іспанські активи Дона заморозять, а його самого чекають кайдани та екстрадиція в Мадрид.

​Раптом телефон на столі розірвався від дзвінка. Барбара зняла трубку, і її обличчя миттєво зблідло.

— Це люди Вільямса Грінвіля... Томасе, вони помітили підозрілий рух у центрі. Мафія вже там. Вони переносять ящики з маркуванням «антикваріат», але всередині — вибухівка. Це Королівська опера в Ковент-Гарден! Сьогодні там прийом, будуть сотні людей. Вони готують теракт прямо зараз!

​— Що?! Значить, вони прискорились, — вигукнув Томас. — Барбаро, збирай команду, бери всіх вільних офіцерів і мчіть до Опери. Я поїду першим, спробую виграти час!

—Томасе, стій! У мене немає повноважень на таку масштабну операцію, комісарка у від'їзді, а без неї...

— Неважливо! Коли вона повернеться, я сам за все відповім. На кону життя міста!

​Барбара важко зітхнула і кивнула, кидаючись до рації. Томас вибіг на подвір’я, щоб застрибнути в машину, але завмер. Майданчик, де хвилину тому стояв автомобіль, був порожнім. Тільки свіжі сліди шин на бруківці.

​Тієї ж миті з будівлі вибігла Барбара, її очі були розширені від жаху.

—Томасе! Щоденник... документи... їх немає! Хтось зайшов через чорний хід і забрав усе зі столу, поки я відволіклась на дзвінок!

— Прокляття! Хвіст! Вони вели мене від самого маєтку, — він люто вдарив кулаком по огорожі.  — Крадій не встиг далеко від’їхати. Барбаро, є якась запаска?!

Початок супроводу пісні : Holding out for a hero.

У повітрі раптом щось змінилося.

Із-за рогу, заносячи задню вісь у шаленому дріфті, вилетів яскраво-червний відкритий автомобіль. Колеса диміли, виск гуми перекривав музику. За кермом, у шкіряних окулярах пілота, сиділа... Джо. Вона виглядала так, ніби не з лікарні втекла, а щойно виграла Гран-прі. На задньому сидінні, вчепившись у дверцята, сидів Кевін, а у нього на голові, випустивши кігті в кашкет, гордо возсідав той самий кіт Василь, наче справжній капітан.

​Машина з вереском зупинилася прямо перед Томасом.

— Хух, встигла! — вигукнула Джо, поправляючи окуляри. — Сідай, Томасе! Я бачила того пацюка!

— Ти ж була в лікарні...— Барбара стояла з відкритим ротом.

— Лікарня — це для слабаків, а в мене тут справжнє діло!

​Томас застрибнув на переднє сидіння.

— Джо, ти як завжди вчасно! Кевін, радий бачити, друже! — він погладив кота.

— Погнали! — Джо вдарила по газах.

Вони мчали вулицями Лондона, розлякуючи голубів та перехожих. Попереду з’явився чорний автомобіль. За кермом сидів Рональд — Рудий Кіт. Він озирнувся, його очі розширилися від жаху, коли він побачив бабцю-гонщицю, що насувалася на нього, наче розлючений титан.

​Гонка перемістилася на міст. Рональд, розуміючи, що його наздоганяють, витягнув детонатор і кинув одну з малих вибухівок прямо під конструкцію перед собою.

БАБАХ!

Центральна частина мосту здригнулася і з гуркотом провалилася вниз, утворюючи величезну ущелину. Внизу вирували каламутні води Темзи.

​Джо  міцніше стиснула кермо, на її обличчі з’явилася зухвала посмішка.

— Тримайтеся, сопляки!

​Кіт на голові Кевіна бойовито мявкнув. Джо витиснула педаль у підлогу. Двигун заревів на межі можливостей. Кевін закричав, заплющивши очі, кіт у паніці перестрибнув з голови хлопця прямо на спину Томасу, вчепившись кігтями в його піджак.

​Машина відірвалася від краю прірви. Час ніби уповільнився. Вони злетіли в повітря, наче сталевий птах під тріумфальні акорди пісні. Під ними пролетіли уламки мосту та холодна вода.

​ГУП!

Колеса вдарилися об асфальт на іншому боці. Підвіска застогнала, машину кинуло вбік, але Джо майстерно вирівняла хід.

Закінчення супроводу!!!

— Ха! Бачили?! — Джо реготала, а Кевін намагався знову почати дихати.

Томас відчепив кота від своєї спини і подивився вперед. Рональд був зовсім поруч.

— Джо, не збавляй темп!

Гонка, що здавалася нескінченною, обірвалася раптово і жорстко. Коли чорний седан Рональда вже майже порівнявся з колонами Опери, Джо, витиснувши з двигуна останній хрипкий регіт, різко вивернула кермо. Їхня машина з гуркотом вдарила седан у заднє крило, і Рональд, втративши контроль, влетів у величезну купу порожніх декораційних ящиків. Тріск дерева змішався з виском гальм.

Супровід : Seatbelts – Tank

Томас першим вискочив із кабіни, вихоплюючи зброю, але не встиг він зробити й кроку, як навколишня тиша провулків вибухнула тупотом чобіт. Із темних арок та завалених мотлохом під’їздів, наче щури з каналізації, почали висипати озброєні люди. Їх було забагато — ціле кубло, що чекало саме на цей момент.

​— Почалося... — видихнув Томас, розвертаючись до першого нападника.

​Бабця Джо, відкинувши окуляри пілота, вихопила з-під сидіння два масивні револьвери. Її руки не тремтіли — вона стріляла з обох рук, методично і влучно. Кевін, пригнувшись за капотом, витягнув свій пістолет і теж відкрив вогонь, прикриваючи фланг. Повітря наповнилося їдким пороховим димом, криками та дзвоном гільз, що падали на бруківку. Навіть кіт, здибивши шерсть, перетворився на шиплячий клубок пазурів, кидаючись на кожного, хто наважувався підійти надто близько.

Проте чисельна перевага була нищівною. Коли в револьверах Джо закінчилися набої, а Томаса притиснули до стіни троє бандитів, важкий удар прикладом у потилицю змусив детектива впасти на коліна. Світ на мить поплив. Його заломили, міцно стягуючи зап’ястя грубою мотузкою. Джо та Кевіна, попри їхній шалений опір, спіткала та ж доля.

Закінчення супроводу

​Їх відтягнули в глибину заднього двору Опери. Це було захаращене місце, куди скидали все непотрібне: розбиті гіпсові статуї, вицвілі фанерні декорації палаців та іржаві залізні конструкції. Серед цього театрального мотлоху вони виглядали як декорації до власної страти.

​Томас сплюнув густу кров на бруківку і важко підвів погляд. Піджак був розірваний, обличчя в саднах, але в очах палав гнів.

— Чорт... — сказав він крізь стиснуті зуби.

​Джо, що сиділа поруч, притиснута спиною до холодної цегляної стіни біля старої бутафорської карети, важко дихала. Вона була поранена,  але її дух залишався непохитним. Вона міцно стиснула зуби, ігноруючи біль, і ледь помітно кивнула Томасу.

​— Поки ми дихаємо — вистава не закінчена. Ми дали їм добрий бій, вони це запам’ятають. Тепер головне — потягнути час. Смерть не любить тих, хто занадто довго збирається на побачення з нею.

​Вони завмерли, почувши, як у тиші двору пролунало розмірене, зловісне «клац-клац-клац» — звук дорогих туфель по камінню. З темряви вийшов мер Річард Грінвіль( брат лорда Грінвіля ). Він виглядав ідеально: випрасуваний смокінг, циліндр, холодна посмішка на обличчі, що зазвичай випромінювало доброчесність.

​— Я ж казав вам, панове: термін обмежений. І навіть із цим ви не впоралися, — голос мера був солодким і водночас отруйним.

— Ти... не може бути... — Джо ледве дихала, дивлячись на людину, якій місто довіряло свою долю.

​Томас сидів з опущеною головою, намагаючись опанувати гнів, що розривав його зсередини. Грінвіль підійшов до нього і грубо схопив за волосся, змушуючи подивитися собі в очі.

— А ти... ти завжди заважав мені, малий сопляку. Твій батько був точнісінько такий самий. Знав би ти, як він мучився перед смертю... Але його погляд до останнього був таким, як у тебе зараз — сповненим тієї самої безглуздої сміливості.

​Очі Томаса налилися кров’ю. Він не відчував болю від того, як мер смикав його за волосся — він відчував лише люту, первісну жагу до відплати.

За хвилину до двору в’їхав розкішний чорний лімузин. З нього вийшов Дон Лусьєн у супроводі Роуз та своїх найкращих бойовиків.

— Дякую, Річарде. Мені довелося б добряче повозитися з цим, якби не ти, — сказав Дон, забираючи документи з рук мера.

​Лусьєн повільно підійшов до Томаса, розглядаючи його, як переможений трофей. Роуз стояла поруч із Доном — її обличчя було кам’яним, але Томас помітив, як ледь помітно тремтіли її руки.

— Так ти справді хотів втекти від мене, хлопче? — Дон усміхнувся, демонструючи золотий зуб. — Що ж... не вийшло. Тепер, коли ці папери знову в мене, ніщо не завадить нашому плану.

​Лусьєн повільно схилився до самого вуха Томаса, обпалюючи його диханням, у якому відчувався присмак дорогого тютюну та смерті.

— Ти помреш, знаючи, що програв усе. Як і твій батько, — прошипів він.

​Тут у розмову втрутився Рональд , тобто «Рудий кіт». Підійшов до Дона і, зловтішно скосивши очі на дівчину, щось швидко зашепотів йому на вухо. Обличчя Лусьєна змінилося.

— Та невже? Роуз? — він видав короткий, сухий смішок. — Ха-ха! Вона б не посміла...

​Він повільно розвернувся. Роуз, що стояла за його спиною, миттєво напружилася, наче струна, готова лопнути. Її обличчя стало кам’яним, але в глибині зіниць промайнув тінь розпачу.

— Ти тільки подивися... Оцей хлопець каже, що ти допомогала нашому детективчику, — Лусьєн зробив крок до неї.

​— Лусьєне, ви ж знаєте — я б ніколи на таке не пішла, — голос Роуз звучав рівно, хоча серце в грудях калатало, як загнаний звір. — Видно, Рональд остаточно з’їхав з глузду або йому привиділось.

​— Що, серйозно? Думаєш, я не помітив, як ти намагалася приховати свої вагання? — Дон підійшов впритул і різко вхопив її за пасма волосся, змушуючи закинути голову. Його очі горіли божевіллям. — Ох, моя люба... Що ж, тоді вирішимо це швидко. Доведи мені, що ти все ще на моїй стороні.

​Він грубо вклав у її руки холодний револьвер і кинув короткий погляд на Томаса.

— Виведіть їх на вулицю. Розв’яжіть його там і тримайте.

​Їх вивели на пустир за будівлею Опери. Був підвечірок. Сонце Лондона, затягнуте криваво-рудим серпанком, завмерло над обрієм. Роуз і Томаса поставили один навпроти одного. Між ними було двадцять метрів порожнечі, що здавалася прірвою.

​Охоронці відпустили плечі Томаса, розв’язавши його руки, але десяток стволів мафіозі миттєво націлилися на них обох.

—Я все одно думав позбутися котрогось із вас рано чи пізно, — подав голос Лусьєн, розслаблено притулившись до авто. — Але мені це нудно робити простим способом. Правила такі: якщо ви не вистрелите один в одного на мій наказ, ми вистрелимо в обох. Тепер хоч один із вас не постраждає... можливо.

​Він гидко засміявся, а люди навколо міцніше стиснули автомати.

— У вас немає вибору, рєбяткі!

— Лусьєне, у нас обмаль часу! — втрутився мер Грінвіль, нетерпляче поправляючи рукавички. — Треба закінчувати.

— Зачекай, я хочу насолодитися цією картиною.

Супровід : Another Love- Tom Odell

Томас і Роуз повільно підняли револьвери , вони залишились без вибору...Чорні, безжальні отвори дул дивилися їм прямо в серця, наче зіниці самої смерті.

Вони застигли, вдивляючись одне одному в очі, і в цьому погляді, наче в прискореній кінострічці, пронеслися всі їхні моменти прожиті разом. Перед очима Томаса проплив той самий перший вечір у напівтемному пабі, де він, зачарований, не міг відвести погляду від неї, поки вона співала на сцені, ще не знаючи, що ця жінка стане його прокляттям і спасінням водночас.

​Роуз згадала їхні зухвалі витівки у поїзді, де адреналін змішувався з азартом гри, та їхній небезпечний танець на вечірці під прицілом ворогів. У пам'яті виринали спалахи сміху, пошепки сказані слова в купе та той тихий, майже сакральний час на кораблі — посеред безкрайнього океану, де старі маски нарешті були скинуті, а вони вперше стали справжніми одне для одного.

Їхні руки, зараз тремтіли так сильно, що важка сталь револьверів здавалася нестерпним тягарем, який тягнув їх у безодню.

— Що ж, на рахунок три — стріляйте! — вигукнув Дон, і його голос прорізав тишу, наче лезо. — Один... два... три!

Тиша. Глуха, нестерпна тиша, від якої закладало вуха. Ніхто не ворухнувся. Лише вітер ледь чутно гойдав суху траву під їхніми ногами та тріпав розірваний рукав Томаса. Напруга в повітрі стала майже відчутною на дотик, вона густим туманом тиснула на легені, витискаючи залишки кисню.

— Я не зрозумів! Ви що, здумали грати зі мною в героїв?! — оскаженів Лусьєн, і його обличчя перекосилося від люті. — Добре! Даю вам ще один, останній шанс. Стріляйте, або мої люди перетворять вас обох на криваве місиво прямо тут!

По щоках Роуз покотилися солоні сльози, залишаючи бліді доріжки на брудній, посіченій пилом шкірі. Її губи затремтіли, але голос був чистим, наче останній акорд перед завісою.

— Я тебе люблю, — ледь чутно, самими лише губами промовила вона, дивлячись йому в саму душу.

— І я тебе також...  — відповів Томас, і в його погляді не було страху, лише нескінченна ніжність.

У цей момент вони обидва, наче за спільним сигналом, заплющили очі, відсікаючи цей потворний, жорстокий світ із його мафією, зрадами та болем. Вони хотіли, щоб останнім образом у їхній пам'яті було обличчя коханої людини.

БА-БАХ!

Різкий, розкотистий постріл розірвав тишу підвечірка, налякавши птахів на даху Опери. Томас відчув раптовий, пекучий удар у груди. Сильний біль спалахнув і миттєво розійшовся по всьому тілу холодом. Світ під його ногами хитнувся, обрії перекинулися, і він важко, наче підкошене дерево, впав на бруківку.

​— ТОМАСЕ-Е-Е! — відчайдушний, розриваючий серце крик Роуз перекрив відлуння пострілу.

​Вона не бігла — вона впала до нього, долаючи ці метри на колінах, не помічаючи гострого каміння, що роздирало шкіру. Її плач перетворився на хрипке, розпачливе захлинання. Вона схопила його голову, притискаючи до себе, і лихоманково намагалася затиснути рану руками, що миттєво стали гарячими й липкими від крові.

​— Ні, ні, ні! Дивись на мене! Томасе, дихай! — благала вона, схиляючись над ним. Її сльози падали на його бліде обличчя, змішуючись із червоними плямами, а навколо вже чувся виск сирен, що наближалися, наче грім прийдешнього правосуддя.

Закінчення супроводу

​Саме в цю мить пустир освітився сліпучими синьо-червоними спалахами. Тишу підвечірка поглинув несамовитий гуркіт. Виск гальм, крики «Руки вгору!», тупіт сотень ніг — поліція налетіла як шторм. Скотленд-Ярд за лічені секунди затиснув мафію в залізне кільце.

​Мера Грінвіля, який щойно почувався господарем ситуації, заарештували першим — він навіть не встиг виправдатися, як на його зап’ястях холодно клацнули кайданки. Лусьєна та його банду без церемоній повалили обличчям у землю, вибиваючи зброю з рук.

​Проте Роуз не бачила нічого, крім блідого обличчя Томаса. Для неї світ перестав існувати в цьому кривавому колі на бруківці.

​— Швидку! Сюди! — кричала вона, не звертаючи уваги на офіцерів, що оточили їх.

​Лікарі підбігли миттєво. Вони обережно, але рішуче відштовхнули її вбік, щоб мати простір для реанімації. Роуз заціпеніло дивилася, як Томаса завантажують у машину, як до нього під’єднують апарати, що тривожно пищали. Двері захлопнулися, і карета швидкої допомоги рвонула з місця.

​Його везли крізь сутінки Лондона з увімкненими сиренами, що розрізали нічну тишу. Місто було врятоване, страшну зраду розкрито, а злочинців чекав суд.