Річний звіт з виживання

Бухгалтерія — це єдина релігія, де замість молитов використовують Excel, а замість пекла — податкову перевірку.

Мері поправила окуляри, які сповзли на кінчик носа, і зробила ковток уже п’ятої за день кави. Кава була холодною і на смак нагадувала розчарування в житті, але в ній був кофеїн, а це єдине, що тримало 24-річний організм Мері у вертикальному положенні. Сьома вечора. Офіс давно спорожнів. Лише її монітор світився в темряві, відбиваючи в її очах нескінченні стовпчики цифр.

Звіт про фінансові результати за третій квартал.

Рівень стресу: 98%

Бажання звільнитися: 146%

Ймовірність помилки: 0% (тому що Мері — перфекціоністка, а перфекціоністи не помиляються, вони просто сивіють у молодому віці).

«Так, амортизацію порахувала, ПДВ звела. Якщо завтра шеф знову запитає, чому в нас витрати на канцелярію зросли на три відсотки, я просто з'їм цей степлер на його очах», — похмуро подумала дівчина, закриваючи ноутбук.

За годину Мері вже була вдома. Її ідеальний вечір виглядав так: тепла ковдра, тиша і якась максимально легка, безглузда дорама, щоб повністю відключити мозок, який весь день працював як суперкомп'ютер НАСА. Сьогодні вибір упав на класику — «Що сталося з секретарем Кім?».

Екран замигтів. На ньому з'явився бездоганний, пафосний і неймовірно самозакоханий Лі Йон Джун, який милувався своїм відображенням у склі.

«Боже, який нарцисизм, — позіхнула Мері, загортаючись у плед. — Якби в мене був такий керівник, я б звільнилася в перший же день. Його его займає більше місця, ніж нерозподілений прибуток у нашому балансі...»

Очі Мері злиплися. Вона провалилася в глибокий, важкий сон під солодкі звуки корейського саундтреку.

Мері прокинулася від того, що хтось... душив її власною хусткою.

Ні, стоп. Вона не душила. Вона просто була зав'язана так туго, ніби це був не елемент гардероба, а зашморг. Дівчина розплющила очі й застигла. Замість її затишної кімнати з плакатом «Тримайте спокій і перевіряйте первинку», навколо був гігантський, сяючий кабінет у стилі хай-тек. Панорамні вікна з видом на Сеул. Дорогі меблі з червоного дерева.

А прямо перед нею, у дзеркально відполірованому кріслі, сидів чоловік. Ідеальний костюм-трійка, укладка, яка витримала б ядерний вибух, і обличчя, що випромінювало сяйво такої сили, ніби йому в потилицю вмонтували прожектор.

— Секретар Кім, — промовив він оксамитовим, але повним драматизму голосом. — Тобі не здається, що сьогодні від мене пахне ще більшою ідеальністю, ніж зазвичай? Це аура. Моя аура світиться.

Мері моргнула. Потім моргнула ще раз.

«Так. Оцінка ситуації. Варіант А: у каву підсипали галюциногени. Варіант Б: я сплю. Варіант В... я потрапила в дораму, яку дивилася перед сном».

Вона опустила погляд на свої руки. Тонкі пальці, ідеальний манікюр, спідниця-олівець пастельного кольору і брендова блузка. Вона — Кім Мі Со. Та сама легендарна секретарка, яка дев'ять років терпіла цього нарциса, а потім вирішила звільнитися, чим ледь не довела його до інфаркту.

— Секретар Кім? Ти мене чуєш? Чи ти знову засліплена моєю красою? — Лі Йон Джун підвівся, засунувши руки в кишені, і зробив крок до неї, вичікуючи звичної дорамовної реакції: трепету, ніяковості чи хоча б легкого рум'янцю.

Мері глибоко вдихнула. Синдром відмінниці всередині неї миттєво активувався. Якщо це її нічний квест, то завдання просте: вижити 24 години і не зруйнувати всесвіт. А щоб вижити в дорамі, треба діяти за правилами дорами, але з бухгалтерським прагматизмом.

— Віце-голово, — чітко, без жодного тремтіння в голосі промовила Мері. — Ваша аура сьогодні дійсно перевищує норму на 15,4%. Проте, згідно з моїм внутрішнім графіком, у вас за п'ять хвилин зустріч із радою директорів, де ви маєте затвердити бюджет на наступний квартал. І якщо ви запізнитеся, збитки компанії від простою топ-менеджменту становитимуть приблизно 40 мільйонів вон за кожну хвилину вашого самомилування.

Йон Джун застиг. Його брови злетіли вгору. Такої конкретики від своєї лагідної секретарки він не очікував.

— Що?.. — прошепотів він. — Ти порахувала збитки від моєї аури?

— Я порахувала ризики, сер. Рухаємося. Час — це гроші, а гроші мають бути на балансі.

Наступні вісім годин перетворилися для Мері на справжнє пекло, загорнуте в рожеву обгортку з блискітками.

Бути секретарем Кім означало не просто працювати. Це означало передбачати кожен подих віце-голови. Він хотів каву? Вона мала знати температуру води до градуса. Він хотів застебнути ґудзик? Вона мала підійти на небезпечно близьку відстань, щоб увімкнулася романтична музика, а на задньому плані полетіли вишневі пелюстки (Мері була готова поклятися, що реально бачила ці пелюстки прямо в коридорі офісу, хоча надворі був листопад).

Але найбільша проблема виникла пообіді. За сюжетом дорами, саме в цей день Лі Йон Джун мав влаштувати їй грандіозний, до нудоти романтичний сюрприз в парку атракціонів, щоб утримати від звільнення.

Коли він викликав її і загадково вимовив: «Секретар Кім, сьогодні ввечері ми їдемо в одне особливе місце... тільки ти і я», Мері миттєво ввімкнула свій внутрішній калькулятор.

«Так. Оренда всього парку атракціонів на вечір — це приблизно 50 мільйонів вон. Плюс салют. Плюс вечеря. Це нецільове використання коштів компанії! Якщо аудит дізнається, його акціонери живцем з'їдять. А мені потім це вносити в графу "представницькі витрати"? Ну уж ні. Я не піду під суд через чиїсь незакриті гештальти з дитинства!»

— Віце-голово, — твердо сказала вона, дивлячись йому прямо в очі. — Я змушена скасувати цей захід.

Йон Джун ледь не впустив свою ексклюзивну ручку.

— Що? Скасувати? Але я вже все підготував! Там буде великий плюшевий ведмідь! І... і блокнот з анкетою!

— Пане Лі, — Мері підійшла ближче і поклала перед ним роздрукований аркуш. — Ось фінансовий аналіз вашого «сюрпризу». Витрати перевищують рентабельність моєї мотивації на 400%. Крім того, якщо ви хочете, щоб я залишилася, пропоную замінити романтичні жести на більш вагомі аргументи.

Вона вказала пальцем на підкреслений пункт.

План оптимізації умов праці секретаря Кім:

Підвищення окладу на 35% (компенсація за токсичний нарцисизм керівництва).

Чіткий робочий день: з 9:00 до 18:00. Овертайми оплачуються за подвійним тарифом.

Заборона на використання слів «моя аура» більше трьох разів на день.

Віце-голова дивився на папір так, ніби там було написано заклинання для виклику демонів. Його ідеальний світ, де дівчата плакали від його погляду, тріщав по швах під натиском сухої бухгалтерії.

— Ти... ти відмовляєшся від парку атракціонів заради... овертаймів? — його голос здригнувся.

— Романтика не платить за моїми рахунками, сер, — відрізала Мері. — Підпишіть тут і ось тут. Інакше моя заява про звільнення набуває чинності прямо зараз, і завтра ви самі будете завузлювати свою краватку. А судячи з моїх спостережень, ви без мене навіть кавомашину не ввімкнете, не створивши стихійного лиха.

Йон Джун дивився на неї з сумішшю жаху та... раптового, дикого захоплення. Це була не та лагідна Мі Со, яку він знав. Це була жінка-термінатор з дебетовим мисленням. Це було... збуджуюче.

— Гаразд, — прошепотів він, тремтячою рукою підписуючи договір. — Ти неймовірна, секретар Кім.

[Вмикається гучна романтична музика, світло в кабінеті приглушується]

Йон Джун почав повільно нахилятися до її обличчя, заплющуючи очі для класичного дорамного поцілунку в кінці серії. Мері бачила, як його губи наближаються.

«Так, час: 06:58. До будильника дві хвилини. Якщо він мене зараз поцілує, я застрягну в цій мелодрамі назавжди, або мене змусять зніматися в другому сезоні. Ризик занадто високий».

Вона швидко виставила руку вперед, впершись долонею прямо в його ідеально напудрений ніс.

— Дистанція, віце-голово. Робочий день закінчено о 18:00. Зараз сьома ранку за моїм часом. На все добре.

Дзиіііііііінь!

Мері різко сіла на ліжку. Навколо була її кімната. На екрані ноутбука йшли фінальні титри першої серії «Секретаря Кім». Сонце пробивалося крізь жалюзі.

Вона важко дихала, швидко оглянула свої руки — звичайні пальці, ніякого корейського манікюру. На тумбочці стояв телефон. На екрані світилося повідомлення від начальника: «Мері, ти скинула квартальний звіт? Мені треба терміново».

Мері посміхнулася, потягнулася і встала з ліжка. Після того, як вона за один день змусила найбагатшого нарциса Сеула підписати договір про подвійну оплату овертаймів, її власний шеф здавався їй просто невинним немовлям.

— Ну що, шеф, — пробурмотіла Мері, вмикаючи кавомашину. — Зараз ми подивимося, чия аура сьогодні світиться яскравіше.

Вона вижила в світі корейської драми. Але рік тільки починався, а попереду було ще багато безсонних ночей.