Навіть якщо тобі трішки за тридцять - все одно є шанс стати босом злочинців

Вона закінчувала розкладати речі, для яких знайшлось місце в цій кімнаті, коли завібрував її телефон. Прийшло декілька повідомлень у месенджерах, які вона успішно пропустила і декілька пропущених дзвінків нагадувало, що вона випала з життя. Телефон працював на останніх відсотках заряду, тож довелося шукати шнур серед всіх ще нерозпакованих речей.

Так її і застав Сергій: серед купи безладно розкиданого взуття, якому не було місця у шафі; стопок книг, для яких взагалі не було передбачено місця і предметів особистої гігієни, які ще треба було розмістити у ванній кімнаті. В руках з телефоном, який мов на повідку, був причеплений до розетки, з розтелепаним пучком на голові і старій розтягнутій футболці вона, певне, мала дуже кумедний вигляд.

– Мило! – Хмикнув Сергій, притулившись до одвірка. – Бачу, переїзд у розпалі, але ти потрібна мені внизу.

Іда кивнула і піднялась. Поправила короткі шорти, які аж занадто високо закотилися і перев’язала волосся, щоб не заважало. За своїми маніпуляціями вона зовсім не помітила, як погляд Сергія затримася на її ногах довше ніж було потрібно, а потім ковзнув вище. Вона помітила, що він дивиться на неї, лише коли закінчила.

– Що?

– Візьми телефон, він мені зараз знадобитися. – Сергій відштовхнув від одвірка і, запхавши руки в кишені, пішов униз.

Вона, стенувши плечима, підняла телефон і пішла за Сергієм.

Підвал знаходився глибше, ніж вона думала. Стеля тут була нижчою, ніж у решти приміщень, а стіни настільки товстими, що наводили думки про бомбосховище.

Сергій помітив її зацікавлення і усміхнувся.

– Це укриття. У нього є три виходи. Давай одразу покажу. – Він вказав їй на три пари дверей, які вели у три різні напрями. – Так, про всяк випадок. Тут маємо запас води, і водопровід теж є. Ось тут санвузол. Є сухпайки у шафі. Резервне живлення за рахунок акумуляторів і є генератор та запас бензину. В сейфі декілька пістолетів і набої, два дрони і антидронова рушниця. Є доступ до інтернету через супутник. Мені потрібна твоя рука – додам відбитки пальців у систему охорони. Ти зможеш розблокувати будь-які двері і сейфі теж. На твій телефон встановлю стеження і кнопку екстреного виклику.

– Кому саме приходитиме інформація про місцезнаходження?

– Мені. – Сергій повернувся до комп’ютера на металевому столі. – Але, якщо хочеш, можу змінити адресата на Вадима, наприклад.

– Не хочу. – Іда підійшла ближче і заглянула йому через плече, відслідковуючи його дії. – Хочу, щоб у мене був доступ до твоєї геолокації. І додай мій номер до своїх екстрених. І, перш ніж повідомляти Вадиму про будь-що, що стосуватиметься мене, спочатку перевір чи немає він до цього стосунку.

– Ти підозрюєш його?

– Я не можу бути стовідсотково впевнена ні в кому, окрім тебе. – Іда знизала плечима. – Тільки ти від цієї ситуації будеш в мінусі більше, ніж я сама. Тож тепер – ти єдина людина, якій я довіряю.

– Дуже почесно, мушу сказати. – Сергій хмикнув, продовжуючи працювати з комп’ютером. – Зроблю все, як забажає моя дружина.

– Ти хочеш приставити до мене охорону?

– Хіба якщо ти сама попросиш. Зараз не бачу, щоб це принесло потрібний результат. – Сергій повернувся до неї. – Твою руку, будь ласка.

Руку Іди Сергій поклав на сканер, паралельно проводячи якісь маніпуляції з комп’ютером. Дівчина терпеливо чекала, намагаючись не заважати йому. Закінчив він доволі швидко.

– А ти вправний з технікою! – В голосі Іди звучала неприхована повага.

– Мені це просто подобається. Додам твій номер до захищеної мережі нашої сім’ї. Це дозволить спілкуватись вільно, не боячись прослуховування. Але є мінус – близнюки спамлять повідомленнями, поки їх не заблокують.

Іда розсміялась:

– Думаю, я це якось переживу.

Сергій закінчив з нею і відпустив, сам же залишився внизу. Іда повернулась в кімнату і, нарешті, розклала речі. Дещо, правда, довелось залишити в коробках в кутку.

Вона встигла розібрати робочі чати, відписати подрузі, яка погрожували заявити в поліцію про зникнення людини, якщо Іда не зв’яжеться з нею протягом доби, і зателефонувала Олені, щоб призначити зустріч.

Сонце вже зайшло і стало значно прохолодніше. Іда стягнула плед з ліжка і закуталась у нього. Вона навмисне не вмирала світло, лише спостерігала, як з’являються тіні на стінах, утворені жовтим світлом вуличних ліхтарів. По обличчю текли гарячі сльози, які вона так завзято стримувала, поки її оточували люди. Сльози, в яких змішувались злість і біль, гірка образа і втома. Вона навчилась плакати майже беззвучно, від чого плечі напружувались до болю і сильніше стискало ребра.

В двері кімнати постукали.

– Я замовив вечерю. Спустишся? – Сергій знав про особистий простір набагато більше інших людей, з якими їй доводилось жити.

– Через хвильку.

– Тоді йди на світло.

Іда дочекалася поки стихнуть його кроки на сходах і піднялась з підлоги. Невеличкий санвузол прямо поряд з кімнатою виявився дуже зручним, щоб змити сліди недавніх сліз.

На першому поверсі горіло світло лише в одному місці. Іда поплелась туди, закутуючись у плед щільніше, щоб він не волочився по підлозі.

При теплому світлі кількох бра Сергій розкладав їжу з доставки на кухонному столі. Сама кухня була досить велика, як на такий компактний будинок.

– Я замовив всього по трохи, бо не знаю що ти їси.

Іда поглянула на нього здивовано. Не виглядало, ніби він замовив по трохи. Декілька видів бургерів, дві великі упаковки картоплі фрі, піца, здається, «Маргарита», два салати, в одному з яких Іда впізнала «Цезар».

– Загалом, я всеїдна. Але кількість, звісно, вражає. Чи є щось серед цього всього, що замовлено саме тобі?

– Бургер з рибною котлетою. Я ним не поділюсь, навіть якщо доведеться за нього битись.

– Таким диким збоченням я однозначно поступаюсь тобі. – Іда підійняла руки вгору, здаючись.

Сергій хмикнув і відкрив холодильник.

– Пива?

– Так, дякую!

Сергій наповнив бокали світлим пивом і розклав тарілки.

– На завтра я домовилась з твоєю мамою про зустріч. Мені буде потрібна моя машина. Коли її доставлять?

– Ми спочатку відправили її на сервіс. – Сергій уже закінчив зі своїм бургером і взявся робити дивний бутерброд з піци і картоплі фрі. – Після цієї історії з отруєнням Сома і замахом на похороні, твоя автівка, яка стояла без нагляду, здається зручною мішенню. Ми маємо надійного механіка, яка все швиденько перевірить, і, за потреби, підремонтує. Думаю, завтра до обіду буде готово. Якщо тобі потрібно зранку – можеш взяти одну з моїх машин.

Іда кивнула. Її авто не було новим і справді потребувало техогляду. Але вона змогла придбати його сама, чим відверто пишалась. І вчилась водити авто з нуля, нічого не вміючи. Вона вважала це своїм великим досягненням, навіть якщо для когось це була буденна річ.

Починаючи з навчання на першому курсі, Іда вигадала для себе щось типу мантри: кожного дня порівнювати себе сьогоднішню з собою, яка була вчора. Намагатись, щоб це порівняння було в кращий бік. І не дивитись на успіхи інших.