Навіть якщо тобі трішки за тридцять - все одно є шанс стати босом злочинців

Тієї ночі Сергій був вдома. І на ранок першим зустрів її на кухні, пропонуючи каву.

– Ти наче вчора за покупками їздила? – Уточнив Сергій, підіймаючись слід за нею на верхню веранду.

– Ну так.

– То де вони?

– Мають доставити сьогодні.

– Доставити? Уявляю масштаб. – Сергій хмикнув, влаштовуючись зручніше у плетеному кріслі.

Іда розказала йому про вчорашню розмову в кафе і про відео.

– З цією пані варто щось робити. Декілька разів нам зіграла на руку її цікавість, але вона переходить межу.

– Мені втрутитись?

– Ні, я питаю, чи ти не проти, якщо я вирішу це по-своєму. – Іда встала з крісла і потягнулась.

Ребра вже перестали нагадувати про себе за кожним порухом, та і голова ніби прийшла у норму. Залишалось ще кілька днів лікарняного, які можна використати, щоб відпочити і залагодити справи.

– Скинь мені, будь ласка, адресу найближчої хорошої кав’ярні, щоб можна було пішки прогулятися. – Іда виразно поглянула на чоловіка.

– Твоя машина в набагато гіршому стані, ніж я уявляв, тож ремонт затримується. Вибач, я забув попередити. – Сергій зрозумів натяк. – Залишу тобі ключі від свого іншого авто, але воно трішки привертає увагу.

– Це саме те, чого ми прагнемо, чи не так?

В задній кишені її домашніх шортів завібрував телефон. Іда відкрила повідомлення і скривилась.

– Проблеми? – Сергій весь цей час пильно спостерігав за нею і, здається, залип на тому місці, куди задерлась її футболка.

Іда поспішно поправила одяг.

– У мене є одна подруга, зі студентських часів. – Почала вона, закусивши губу і розкуйовдивши волосся, до довжини якого вона все ще не звикла. – Ну, по правді, лише одна подруга у мене і є з тих пір. Коротше, Ада вимагає пояснень, бо побачила якусь блядську статтю в інтернеті про вибух у церкві і дочиталась до прізвища.

– Ада? То у вас прямо біблійний дует! – Заржав Сергій.

– Якщо ти думаєш, що дуже оригінальний з такими тупими приколами, то мушу тебе розчарувати – наші одногрупники відірвалися зі жартами сповна. Не думаю, що ти зможеш видати щось нове після шести років народної творчості.

– Скільки вона знає про тебе, Раю? – Не вгавав Сергій.

– Все.

– Реально все?

Іда кивнула, розуміючи його здивування. В тій ситуації, коли вона опинилась без захисту в чужому місті і без грошей, було дуже необачно комусь розповідати про свої життєві обставини. Вона і не розповідала. Перші роки спільного проживання в одній кімнаті гуртожитку, коли доводилось все ділити між собою, були справді схожі на пекло. Студенти, які проживали з ними по сусідству, прозвали їх кімнату Чистилищем. Та коли вони трохи випробували кордони одна одної і знайшли межу, за якою їх взаємодія перетворювалась в хаос – виявилось, що кращої людини, ніж Ада, поряд з Ідою не було.

– Гадаю, найкращим варіантом тоді буде запросити твою подругу в гості.

– Ти жартуєш?

– Ні, подумай сама: коли ми таки вийдемо в люди – в інтернеті з’явиться купа наших фото і у твоєї подруги буде ще більше питань. З врахуванням того, що вона вже знає про тебе і майбутньої образи, бо не в курсі чогось іншого – вона стане дуже небезпечною людиною. – Сергій встав і забрав обидві порожні чашки зі столу. – Запроси її сюди. Дамо їй всю потрібну інформацію, але деталі трохи зітремо. Так вона залишиться в безпеці і ти не втратиш подругу.

Іда дивилась на нього широко розплющеними очима.

– Не дивись так на мене. Ти забуваєш, що у мене теж є друзі. І приховувати від них не бачу ніякого сенсу. – Сергій хмикнув. – Вони вже точно не повірять в шалено романтичну зустріч пів року тому, коли я весь цей час преспокійно проводив вечори з ними.

– Ти досі тусиш з Лісовцем?

– Звичайно. Ліс досі мій вірний зброєносець.

Іда пробурмотіла собі підніс щось дуже схоже до «хуєносець», Сергій зробив вигляд, що не почув.

– До нашої компанії ще додався Дорошенко, може ти його пам’ятаєш? Він на два роки молодший.

– Малий Гетьман? Хіба ви не прозвали його занудою і товстуном? Не думаю, що він добре поладнав з Іскрицьким. – Вона взагалі сумнівалась, що існували люди, окрім Лісовця і Калиновського, які могли б поладнати з придурком Іскоркою.

– А от про цього сина собаки краще не згадувати. До речі, краще буде уникати його на всіх заходах, де ми можемо його зустріти.

– Він тобі таки підгадив?

Сергій кивнув і пішов у низ. Іда ще хвильку постояла на веранді, насолоджуючись ранковим сонечком, а тоді поспішила за Сергієм. Вона застала його уже при дверях.

– Наступний акт нашої маленької п’єси, Сірко. Але цього разу давай будемо більш стриманими – ніхто не повірить, що двоє людей, яким трохи за тридцять, так прилипнуть одне до одного.

– Не знав, що ти така сором’язлива. – Хмикнув Сергій і потягнув її за руку через поріг.

Він легко притягнув її до себе, обіймаючи на хвильку, і прошепотів:

– У тебе є доступ до всіх рахунків зараз. Перевір свій телефон. І мене дуже цікавить твій проект, про який я нишком почув. Розкажеш?

– Там нічого особливого і треба ще його довести до пуття. Але, якщо хочеш, розповім.

Іда відсторонилась з обіймів і припіднялась на пальчики. Сергій же прихилив голову, очікуючи на її дії. Тепер їх очі опинились на одному рівні і Іді збило подих.

З відблисками ранкового сонця, його очі були схожі на два шматочки відполірованого бурштину. Вони завжди такими були? Іда не пам’ятала. Але зараз, розгледівши їх як слід, вона знала, що більше не зможе їх забути.

Іда легенько провела пальцями по Сергієвій вилиці, пробуючи шкіру на дотик, а тоді, зовсім легко, притулилась туди ж губами. А тоді провела доріжку з легких поцілунків прямо до губ. Доторк був легким, як крильця метелика і зовсім коротким. Але, коли Іда знову підняла погляд, їй здалось, що його очі потемніли.

– Ти щось казала, про більш стриману взаємодію. – Хрипкіше, ніж зазвичай, промовив Сергій.

Іда знизала плечима і посміхнулась.

Уже в будинку, коли Сергій поїхав, їй спало на думку, що вона не помітила, чи були у них взагалі глядачі.

Прямуючи високими вулицями до найближчої кав’ярні, адресу якої їй підкинув Сергій, Іда розглядала будинки. Варто було запитати в Калиновського, чи є тут ризик зустріти колишніх знайомих. Хоча котеджі явно позиціонувались як сімейне житло, а Ідині колишні подруги були завзятими тусовщицями – шанс ніколи не був нульовим.

Вона не зустріла нікого дорогою у кав’ярню. І, йдучи назад з кількома стаканами кави з різними наповненнями і пакунком з десертом, Іда нарешті трохи розслабилась.

Похресницю Олени вона побачила здалека. Жінка знову була серед своїх троянд. Схоже було, що це її улюблена справа, якщо не враховувати, звичайно, підглядання за сусідами.

Волосся жінки прикривав широкополий солом’яний капелюх, а одяг відповідав роботі у саду.

– Агов, сусідко! – Гукнула Іда.

Жінка підняла голову від роботи, і, побачивши хто її покликав, здивовано розширила очі.

– Привіт! – Іда помахала їй пакетом з солодощами. – Покавуємо?

– О, звісно. – Оленина хресниця поспішила відчинити важку металеву хвіртку. – Заходь, будь ласка!

Вона провела Іду доріжкою, оточеною різноманітними трояндами, до будинку. Але будинок вони обминули і жінка провела Іду на задню веранду. Позаду будинку троянд було ще більше і запах був просто неймовірним. Іда на хвильку заплющила очі і набрала повні груди повітря, насолоджуючись ароматом.

– Це неймовірна робота! – Іда була щирою в оцінці чужої праці.

– Ти справді так думаєш? – Було видно, що жінці дуже припала до душі похвала.

– Так. Я – Іда. Дружина Сергія Калиновського, вашого сусіда. – Вона протягнула руку жінці. – Зайшла познайомитись, раз тепер живу поряд.

– Іда? А як повне ім’я? – Здивувалася жінка і одразу спохватилась. – Вікторія Новацька.

– Мій тато був великим оригіналом, який вважав, що назвати дитину Іраїдою – то чудова ідея. Мене всі звуть Ідою, ну або Раєю, кому як зручно.

– Іраїда... То ти, напевно, Ковальська? – Вікторія здивовано підняла брови.

Вони примостились за невеликий столик на відкритій веранді і, за командою Вікторії, помічниця по дому принесла сервіз.

– Так, Ковальська. – Іда пильно приглянулась до жінки.

Не схоже, щоб вони були раніше знайомі. Вікторія однозначно виглядала молодше свого віку, бо мала на це кошти. Але Іда була певна, що вона однолітка з Богданом Калиновським, або і старша.

– О, не дивуйся. Просто Олена Калиновська – кума і подруга моєї мами. Раніше, коли заходила мова про дітей, на всяких зустрічах, Олена часто згадувала твоє ім’я поряд з іменами своїх дітей. – Вікторія вибрала з-поміж запропонованих Ідою варіантів кави звичайне лате. – Ви, здається, були друзями зі Сергієм?

– Не те, щоб друзями. – Засміялася Іда. – Ми часто бачилися, оскільки наші батьки дружили, та і вчились в одному ліцеї. Справжніми друзями ми були, напевно, лише поки говорити не навчились.

– Ну, але ви все ж одружились, чи не так? – Вікторія подалась вперед, жадно вдивляючись в Ідине обличчя.

Іда посміхнулась новій знайомій і легко виклала заготовлену розповідь, перериваючи її то на ніяково посмішку, то на важке зітхання. В деякі моменти вона замовкала, дозволяючи Вікторії ніби випитувати її. Під кінець історії Іда помітила, що жінка вже майже підскакує від нетерпіння розказати плітки далі. Чудово. Це дуже зекономить для них час і не доведеться безкінечно повторювати одне і те саме різним людям. Радіо ББС – баба бабі сказала – працює на ура.

– Мені вже час. – Іда піднялась з крісла. – Дякую, що склала мені компанію. Ти не проти будеш час від часу отак кавувати зі мною?

– Із задоволенням! – Вікторія прямо розцвіла.

– Тоді давай обміняємось номерами?

Іда переслідувала дуже просту ціль – вона сама постачатиме Вікторії інформацію для пліток про себе, а в замін – отримає найсвіжіші плітки про інших.

Виходячи з подвір’я Новацької з величезним оберемком різноманітних троянд, Іда відчувала дивний дисонанс. З одного боку, Вікторія була досить приємною у спілкуванні, а з іншого – надмірна емоційність трохи відштовхувала. Проте, Іда вирішила, що заради діла це можна і стерпіти.