Навіть якщо тобі трішки за тридцять - все одно є шанс стати босом злочинців

Наступного ранку перші шпальти усіх бульварних онлайн-видань прикрашали фото Сергія, який ніс Іду, перекинувши через плече, Сергія, який ніс її туфлі і Сергія, який тримав Ідину руку, як найдорожчий скарб.

Заголовки були не менш цікавими: «Нова невістка Калиновських!», «Об’єднання капіталів», «Історія Попелюшки чи розумні інвестиції: Хто така Іраїда Ковальська?».

– Мій улюблений ось цей: «Каблук Калиновський». – Прокоментувала Світлана, заглядаючи через Ідине плече в її телефон.

Вони снідали на кухні вдвох і жваво обговорювали новини. Іда ділилась враженнями від повернення у світське коло, Світлана бідкалась на нестримну молодь. Сергій ще зі самісінького ранку помчав по справах, виглядаючи, між тим, дуже задоволено. Схоже вчорашня Ідина провокація дала корисні плоди.

Іда зітхнула про себе – закінчився її спокійний час. Вона вже заявила про себе, тож від сімейної роботи відлинювати більше не вдасться.

Через годину вона вже паркувала Сергієвий чорний позашляховик перед офісом колекторської фірми батька. Точніше, тепер її фірми майже в рівних долях з Вадимом.

Розторопний малий, який чергував біля дверей не найновішого будинку в цьому непривабливому районі, поспішив відчинити для неї двері. Чи то впізнав Іду, чи то вона виглядала, як солідна клієнтка. Сьогодні Іда про свій зовнішній вигляд потурбувалась не менше, ніж для вчорашнього вечірнього заходу, тож тепер відцокувала по мармуровій плитці холу на височенних шпильках.

Очевидно, малий з охорони доповів про неї, бо перед сходами, які вели до кабінетів, її вже чекав Вадим.

– Ми чекали тебе швидше, Принцесо. – Вадим з докором спостерігав, як Іда знімає темні окуляри і поправляє леопардову блузу. – Я вже подумав, що ти мене уникаєш.

– Чому не подзвонив тоді? – Іда повторно нанесла на губи найвульгарнішу червону помаду, яку тільки змогла знайти і кивнула Вадиму. – Давай піднімемось у твій кабінет.

– Сергій заборонив тебе турбувати. Сказав, що ти сама зв’яжешся зі мною, коли будеш готова зустрітись. – Сказав Вадим, пропускаючи її поперед себе.

– От дурко. – Цикнула Іда, роблячи собі зарубку на майбутнє, щоб дати своєму фіктивному чоловіку добрячого прочухана. – У мене є ще офіційна робота, якщо ти забув. Але зараз я хочу обговорити нагальні справи.

– Сідай, будь ласка. – Вадим показав їй на велике шкіряне крісло поряд з низьким столиком. – Чаю чи кави?

– Кави. – Іда всілась зручніше і дістала телефон зі сумки. – І неси всі документи, які зібрались на підпис.

Протягом кількох годин Іда сумлінно підписувала документи, що мали бути завірені другим спадкоємцем, ознайомлювалась зі звітами по прибутку і персоналом. Між іншим вона встигла вивідати у Вадима з ким контактував її батько в останні місяці перед смертю. Це все давало сумну картину занепаду його справ загалом. Колишні ділові партнери, які забезпечували стабільний потік боржників, з яких треба було вибити кошти, стали звертатись в контори, які мали більш легальний статус. Батько намагався залагодити це, найнявши жінок для м’якшого тиску але прорахувався. Дрібна шушера, яка завжди була на побігеньках, по-троху почала переходити у інші сім’ї, де був стабільніший дохід. Залишились лише старожили, які тримались на вірі у голову сім’ї і затята молодь, яка вірила у покращення під керівництвом Вадима. Хороший дохід приносив хіба бордель Ірини, яка не цуралась різних нововведень і традиційно тримала планку якості. Та ще ті кілька вдалих вкладень в акції легального бізнесу, які батьку порекомендував Калиновський старший.

– Ти розумієш, що фірма так довго не протягне? – Спитала Іда Вадима, посьорбуючи холодну уже каву. – Потрібно починати зміни вже зараз. Маєш якийсь план, Брате?

– Я зробив кілька начерків. Поглянемо?

– Залюбки. Але за остаточною оцінкою я б радила тобі звернутись до Сергія.

– До Сергія? А не до Богдана?

– Наша ситуація дуже далека до того, чим керує Богдан. Сергій швидше розбереться звідки нам починати легалізацію. – Іда піднялась і потягнулась за сумкою. – Планую з’їздити до батькового дому, попередь охорону.

– Звичайно. Персонал я відправив у відпустку. Треба викликати когось?

Іда на хвильку задумалась, а тоді кивнула:

– Було б добре поговорити з економкою і керівником охорони. Хочу запевнити, що не планую залишати їх без роботи. А, ще мало не забула – я б хотіла поспілкуватись з Аліною, якнайшвидше, якщо це можливо.

Вадим здивовано на неї поглянув, але нічого не став питати. Декілька розпоряджень телефоном – і ось Аліна уже входить у двері його кабінету.

– Ти хотів мене бачити, Великий Брате? – Аліна плавним рухом перекинула косу за спину.

– Не я. Принцеса хотіла зустрітись. – Вадим кивнув на Іду, яка роздивлялась сумну панораму за вікном. – Залишу вас поки.

– Маю пропозицію роботи для тебе. – Одразу почала Іда. – Мені потрібен персональний тренер по самозахисту.

– Я можу відмовитись? – Скептично підняла брову Аліна.

– Звичайно. Але, можливо, ти спочатку хотіла б почути про оплату?

Іда назвала суму і Аліна здивовано округлила очі:

– Ви пропонуєте мені вдвічі більшу оплату ніж я отримую зараз лише за те, щоб я вас віддубасила як слід?

– Ну, власне, щоб я могла віддубасити когось у відповідь. Але так, суть схожа. Індивідуальні заняття декілька разів на тиждень.

– Чи можу я подумати?

– Звичайно. – Кивнула Іда. – Ось мій номер. Зателефонуй, коли приймеш рішення. Даю тобі час до кінця тижня.

Аліна прийняла візитку і вийшла за двері. Іда хвильку почекала, а тоді теж вийшла в коридор. Там було порожньо, тож Іда вирішила не прощаючись з Вадимом покинути приміщення контори. Але Вадим вже чекав її біля вхідних дверей, потягуючи сигарету.

Він кивнув їй на машину і Іда зрозуміла, що розмова ще не закінчена.

Вадим вмостився га пасажирське сидіння і розпочав:

– Питання, яке зараз хвилює мене найбільше: ти збираєшся вивести свою долю з бізнесу?

– Ні, звичайно! Хіба що ти захочеш придбати мою долю – тобі я радістю відступлю.

– У мене немає зараз таких коштів... – Втомлено видихнув Вадим.

– Тоді до чого ця розмова? – Іда сперлась ліктем на кермо і уважно поглянула йому в лице.

– Мені здавалось, що тобі потрібні кошти для початку власної справи.

– Потрібні. Але я планую використати батьків депозит і дохід з акцій.

– Але ти зможеш отримати доступ до них лише через рік, згідно того кінченого заповіту, трясця його матері!

– Взагалі, за півроку. – І, побачивши його здивований вираз обличчя, Іда додала. – В мене вже є доступ до всіх рахунків. Сергій влаштував все, як для його дружини. Залишилось лише, щоб кошти розблокували після піврічного терміну.

– Я не розумію, чим думав Сом, влаштовуючи все це. – Вадим втомлено потер лице. – Він же показово зневажав малого Калиновського, особливо після тої справи з шпигуном у машині з контрабандою стволів.

– Що за історія? – Зацікавилась Іда.

– Якщо коротко, то Бос Калиновський передав Сергію під контроль все, що пов’язано зі зброєю. Спочатку все йшло гладко, бо механізм вже був добре змазаний. А потім, під час одного проходження на митниці трапилась незапланована перевірка. Знайшли все: і стволи і таблетки, які іноді вони теж перевозили, як частину договору з іншими сім’ями. Але найгірше ‐ серед коробок затесалась одна дуже підозріла і її відкрили одразу. Всередині виявися цікавий персонаж, який у багатьох справах засвітився як шпигун східного сусіда. – Вадим відкинувся на спинку сидіння. – Був страшний шмон і кіпіш. Купу баба довелось злити, щоб все замазати і досі ніхто більше не користується перевізниками Калиновських.

– Вони справді взялись за ввезення шпигуна? – Іді не вірилось, що хтось в здоровому глузду підпишіться на таке.

– Сом був впевнений, що якщик пропхнули між стволів через те, що Сергій особливо не контролював партії і всі це знали. – Вадим задумався. – Але я от чув іншу інформацію – Сергій контролював своє дуже ретельно, а от партнерські йому було наказано не сильно шманати. Хоча Іскрицькі теж ніколи не були помічені в дружбі з ворогом. Тож у результаті нічого не ясно напевно.

– Чекай, тобто решту вантажу складали цукерки Іскрицьких?

– Ну так, вони інколи користувались машинами Калиновських, якщо власних не було достатньо. – Кивнув Вадим.

– От Іскорка, от сука. – Іда з силою стиснута кермо. – Наступного разу треба буде йому ті ключі в сраку запхати.

– Чув, що у Іскрицьких тепер справи з Уманцем, тож з ним краще не зачіпатись.

– Що за фрукт той Уманець? – Здивувалася Іда. – Не чула про нього раніше.

– Його сім’я припхалась на початку війни. Спочатку сиділи тихо, наводили контакти. А тепер розкрутились. Мерзотні люди, особливо молодший. Він десь віку Богдана Калиновського. – Вадим швидко оглянувся у вікна авто. – Ходили плітки серед своїх, що вони не біженці насправді. Просто на болотах бізнес занепадав і вони вирішили, що тут місце більш рибне.

– Чим займаються?

– Тримають охоронну фірму і ескорт, все цивільно. До речі, Сом час до часу мав справи з Уманцем. Подобався йому, гадина.

Іда засміялась:

– Всілякі гади – то батькова любов. Він ніколи не цінував вірних людей.

Дорогою до батьківського дому Іда обдумувала слова Вадима. Виходить, Сергій мав не просто сварку з Іскрицьким, а реальну підставу. Іда не сумнівалась, що саме через його вантаж сталась така ситуація. І тоді стає зрозумілим відношення Рути і Богдана до самого Сергія. Серйознішим, ніж шпигун в контрабанді, було б хіба продаж державної таємниці. Іда не уявляла навіть, наскільки важко було Калиновським виплутатись з такого. І скільки це коштувало.