Смак заліза

Сім років тому. Карнштадт, столиця імперії Айзенрайх

Карнштадт спить нічним післядощовим сном. Ліхтарі розкидають жовте світло по пустих вулицях. Аромат дощу уже майже розсіявся, поступаючись смороду сірки та диму від заводів, які працюють навіть уночі, не дивлячись на комендантську годину.

Мокрою бруківкою біжить чоловік років сорока. Синій лабораторний халат, скуйовджене волосся та обличчя людини, яка не спала кілька діб. Під пахвою він тримає папку з паперами. Кілька аркушів випадають на ходу, але чоловік не помічає.

Хоч би не зустріти патрульних… Їх же покарають, якщо його затримають!

Докторові щастить. Вулиці абсолютно порожні. Він помічає, як хтось відсахнувся від вікна. Дехто, почувши кроки зовні, вимкнув світло. Ще хтось миттю затулив фіранки.

І добре. Те, що він дізнався, не потрібно простим людям. Спочатку треба сповістити Першого Канцлера. Він і вирішить, що робити.

Будівля головного штабу займає значну площу посеред Карнштадта. Вже здалеку доктор бачить високі стіни, обнесені металевим захистом.

Вартові помічають його здалека. Тому коли доктор підбігає до пропускного пункту, йому в лоба вже націлені з десяток пістолетів.

- Стояти! - гаркає молодик у сірому кітелі. На відміну від інших солдат у коричневій формі, він без зброї.

- Мені до Першого Канцлера. Це терміново!

- Вже ніч. Його світлість відпочиває. Приходьте зранку.

- Зранку тут буде натовп прохачів, а мені треба зараз! Впустіть!..

- Глухий? - вартовий не стримується. - Зовсім здурів зі своїми пробірками?! Зроби офіційний запит! У канцелярію! І чекай на дзвінок! Правила одні для всіх!

Четверо солдат беруть схвильованого доктора в оточення. Той панічно озирається.

- Ні, ви не розумієте, я з дослідницької лабораторії Інституту скриптографії! Я виконував завдання його світлості, він мене знає!..

- Документи.

- Так… - доктор риється в кишенях, випускає з-під пахви папку з паперами. - Та що ж це…

- В ім’я бронзових рудників, - молодик закочує очі.

- Що тут?

З’являється ще один чоловік у сірій формі - ад’ютант Першого Канцлера.

Доктор кидається до нього, притискаючи до себе брудні папери. На обличчі ад’ютанта з’являється впізнання.

- Ходімо.

Нарешті доктора проводять у найголовнішу будівлю Айзенрайху. Кам’яна споруда з підкресленою строгістю та офіційністю, оздоблена металами у будь-яких проявах - декорації на стінах, двері, смужки між каменями підлоги, перила сходів і балконів. Ад’ютант веде доктора від робочих приміщень у праве крило, де мешкає правитель країни з родиною.

У холі на диво не пахне сіркою й димом, як усюди. Навпаки, в домі канцлера витають запахи мила, квітів і випічки. На стіні висить величезна мапа імперії та сусідніх країн. Доктор чекає біля неї і, щоб заспокоїти хвилювання, починає тихенько бурмотіти назви міст.

Нарешті за спиною лунають повільні кроки.

Перший Канцлер Брент Ерстад - стрункий суворий чоловік за сорок. Гладке мідне волосся, посічене зморшками обличчя, колючі сірі очі та квадратне підборіддя із зімкнутими вустами. Доктор не наважується підняти на нього погляд. Навіть у повільних кроках канцлера чуються некваплива впевненість і стійкість. Ця людина отримала своє місце силою - і кожен мешканець імперії це знає.

- Що сталося, що через це моя донька лишилася без казки на ніч?

- Ваша світлосте, я розкаююся, мене треба покарати так, як я того заслуговую…

Доктор ледь не розпластується на підлозі. Канцлер не рухається, доки той плазує перед ним.

- Досить. Кажи, нащо прийшов.

- Ваша світлосте… Зразок руди з півдня…

- З Ашхейму, так. Що дізнався?

- Ваша світлосте…

Доктор кидає боязкі погляди на варту. Брент Ерстад коротко киває й ті виходять, лишаючи його наодинці з гостем і ад’ютантом.

- Ну то що?

- Це було нелегко, але я виявив деякі збіги по інформації, записаній багато років тому і отриманій нещодавно з наших досліджень… Сумнівів немає, я все звів і прийшов до вас, щоб…

- Ближче до справи!

- Це іридій, ваша світлосте! Немає сумнівів!

На мить канцлерові здається, що доктор марить.

- А ну повтори.

- Іридій!..

- Тихо!.. Ти впевнений, що це саме він?!

- Років двісті там уже знайшли такий метал… - доктор шепоче, обдаючи канцлера запахом часника. В сірих очах промайнуло щось схоже на відразу. - В архіві я читав записи скриптора, що працював у ті часи в Ашхеймі. Він чітко описав його. Важкий, неплавкий, надзвичайна стабільність! Для наших скрипторів це велика удача! Ваша світлосте, це дар!..

Так, дійсно. Величезний дар. Із іридієм скриптори стануть непереможні на полі бою. Кордони Айзенрайху розширяться, як того і хоче Перший Канцлер.

Найголовніше - Драгагейм уже не дихатиме імперії в потилицю і назавжди забуде про завоювання цих земель.

- Чому його не добували двісті років?

- Ваша світлосте, не можу знати… я лише працюю в лабораторії…

Брент Ерстад і без цього знає відповідь. У ті роки Ашхейм не був частиною імперії, а тодішній канцлер не мав бажання починати новий конфлікт заради кількох рудників. Було достатньо своїх. Імовірно, якщо у столиці лишилися бідні записи, тодішній скриптор був не місцевий. Адже всі напрацювання Металічних Майстрів, зразки вивчених елементів і навіть нотатки про частоту випорожнень зберігаються у головному архіві.

- Гадаю, я не маю казати, що з тобою станеться за витік інформації.

Доктор вирячує перелякані очі. Його обличчя викривлює гидливий вираз найсльозливішої відданості.

- Нізащо, пане канцлер… Найменше ваше слово вартує мого життя…

Доктор відкриває рота, на мить стаючи схожим на незграбне дитинча. Брови канцлера ледь піднімаються.

- Є ще щось, що я маю знати?

- Це не варте вашої уваги, я горю з сорому, ваша світлосте…

- Кажи.

Що би це не було, канцлер хоче почути. Пручатися - означає залетіти в буцегарню на кілька днів, щоб подумати про свою поведінку перед першою особою імперії.

- Так, ваша світлосте… Цей іридій, він… Скриптор писав, що свіжа кров здатна посилювати його якості. Ми не знаємо напевне, потрібні ще досліди, але якщо це дійсно так, то він не набагато відрізняється від тих металів, що ми вже…

- Досить. Повернешся завтра по обіді. Візьми ті записи, представиш їх на генеральській раді.

- Я…я…я…

Доктор знову не в силах вичавити бодай слово від тремтіння. Вуста Брента Ерстада ледь сіпаються в чомусь схожому на посмішку, та очі лишаються холодними.

- Надобраніч, докторе.

Варта повертається і виводить гостя геть. Перший Канцлер і ад’ютант перезираються.

- Зараз же повідом усіх із головного командування.

Ад’ютант віддає честь і йде.

Брент Ерстад задумливо дивиться на мапу. Імперія Айзенрайх на ній має форму накінечника стріли з вістрям унизу. Кордони охоплюють величезні території зі скелястими рівнинами, посіченими каньйонами. Чорнозем тут на вагу золота. А саме золото, як і інші метали - ще дорожче. Бо їх, як виявилося, на цих землях значно більше. Їх перетворили на головну валюту, ресурс і силу імперії. Завдяки цьому три країни на заході, півдні та сході не наважуються почати активні бойові дії. Бо Айзенрайх має Металевих Майстрів - скрипторів.

Ось і Ашхейм. Південний регіон, приєднаний до Айзенрайха сто сорок років тому в якості автономного округу. Його родюча земля годує половину країни. Горді сильні люди, які століттями не покидають своєї території й ледь не зубами чіпляються за кожен камінець. Вони навіть не знають, що під їхніми ногами - ціле багатство.

Канцлер знає - вони не допустять, щоби їхню землю перерили у пошуках іридію.

Але зрештою… Їх ніхто не питатиме.