Розділ III. Аршин
— …А що я зроблю, як не влізе?
— Чьто ти нєсьошь? Чьто… «не влізе»?
Жлобек кілька разів кліпнув, наче прокинувся. Він все ще стояв посеред своєї крамниці серед клепсидр, що розлетілися підлогою, а поруч стояв колезький асесор і його свита.
— Віноват, ваше високоблагородійо… Задумался!
Ой, лишенько, скільки ж у нім буде… Чи десять пудів? Чи одинадцять? О! Дванадцять! Мабуть, й з чвертю.
— Ти… ти чьто ето? — почав було Сємьонов, але трунар його наче й не чув.
З виглядом чемної, службової заклопотаності Жлобек обійшов колезького асесора справа, спинився й підніс руку до підборіддя. Окинув Сємьонова оком згори донизу, тоді ще раз — уже поволі, з належною увагою до подробиць. Незважаючи на інших, він присів навпочіпки, оглядаючи його з іншого, нижнього ракурсу. Живіт Сємьонова виступав наперед поважно Досить поважно.
Жлобек примружився. З рівновагою тут, певно, теж були свої особливості.
— Чьорт возьмі, ти чьто дєлаєш? — Сємьонов відступив від дивакуватого трунаря.
— Ніц не роблю, не зважайте.
Жлобек підвівся, дістав з кишені камізельки аршин — цупку стрічку з поділками й заповзявся його розмотувати.
Розмотавши аршина і мугикаючи щось собі під носа, трунар почав примірятися до постаті асесора.
— Отож, маймо… Два аршини, десять вершків — пробурмотів він уголос, ніби сам до себе — Хоча… може, й одинадцять…
— …Ти…ти чьто дєлаєш?
— Ушир, — Жлобек повернув аршина горизонтально. — Затісно буде, ні. Може, три? , — схвально кивнув сам собі — Ну три то й три, зараз…
З цими словами раптом Жлобек узяв зі столу порожню клепсидру, і на звороті її заповзявся щось креслити олівцем.
Писар урвав читання й витріщився на трунаря та на ошелешеного асесора, роззявивши рота так широко, наче його теж обміряли.
Сємьонов насупився й спробував роздивитися, що той там пише
— Ти чьто там царапаєш?
— Не зважайте, ваше високоблагородійо — відповів Жлобек, не відриваючись від роботи — То мені на майбутнє. Не зважайте… ага… є… сюди припуск, тут запас…
Городовий ледь чутно пирснув, але встиг схаменутися до того, як Сємьонов обернувся на звук.
— Віноват, ваше високоблагородійо — врешті відклав клепсидру Жлобек — Отже, до ваших послуг. Чим маю.?
Обличчя Сємьонова залило багрянцем. У крамниці стало напрочуд тихо.
— Проня, язик проглотіл? — буркнув Семенов до писаря, який наче й забув, нащо вони прийшли до крамниці — Чітай дальше!
—… пункт втарой, — загундосив писар — Провєріть наявность патента на торговлю і рємєсло.
— Ах, зрозумів, ось воно що — пробурмотів Жлобек, чухаючи підборіддя і обходячи Сємьонова вже зліва — Патент… Авжеж. В уяві трунаря, знову розгорнулася картина: яскрава, виразна, в усіх подробицях:
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!