Двері між світами 4. Фенікс

Під пагорбом

Сходи вели довго. Спочатку — кам’яні, грубі, потім — згладжені, майже чисті. Повітря змінювалось поступово — від вологого і торф’яного до сухого й застиглого. Схоже, хтось або щось дуже старанно тримало цей простір у спокої.

– Цікаво, – пробурмотів Олексій. – Цей прохід не природний. Але й не людський. Здається сама порода погодилася розійтись.

Марта провела пальцями по стіні. Її доторк залишив ледь помітний слід світла, який одразу згас.

– Тут відлуння ліній. Бібліотека поруч, але вона... блукає.

Раптом простір перед ними розширився. Вони опинились у залі, висота якої губилась у темряві. Стіни – світилися обсидіаном, гладкі, зсередини проступали візерунки, що змінювалися залежно від кута погляду.

– Без гобелена не обійшлось, – зітхнув Руденко, вказуючи на стіну навпроти.

І дійсно — там висіло щось, схоже на тканину. Вона... пульсувала. Чимось глибоко бордовим, із прожилками срібла.

Олексій наблизився. Його долоня ще не торкалась полотна, а вже світилась.

– Цікаво, ця сутність найгарячіша з усіх. — Він протягнув руку і тканина зібралась як завіса в театрі. — Ого цей з почуттям гумору. Данило, це точно кристал для тебе.

За завісою очікувано з’явився постамент. Після стандартної розповіді фігура розвіялась, але цього разу кристал не просто лежав, а був вставлений в один з трьох отворів.

– Щось нове. — Руденко обійшов навколо постаменту. — Думаю варто спробувати.

Олексій з Мартою дістали свої кристали і вставили у вільні отвори. З легким дзвоном з’явилася постать, що світилася із середини. Вона була обрисом схожа на людину, але мала крила. Постать поглянула на всіх трьох по черзі.

– Хочете щось спитати? То питайте. — голос був глибокий і живий.

– Хто ви? — Руденко перший отямився від шоку. — Що відбувається?

– Захисник. Звісно. Захисники завжди прагнуть контролювати ситуацію. Поки кристали активовано - ви у безпеці. Це останній форпост аессів. Коли ви заберете третій кристал він зникне так само як і два інших. Ці кристали підтримували їх існування. Але прийшов час виконати кристалам своє головне призначення. Коли дитя прокинеться воно спробує поглинути того хто буде поруч. Ці кристали захистять вас. Але не довго.

– Як нам знищити артефакт? — Олексій підійшов ближче.

– Він вам не ворог. Але може знищити вас навіть не помітив. Фенікси, самі того не розуміючи, створили нову істоту. Та не розрахували своїх сил. Жодне немовля не народжується із усіма знаннями. Його треба виховувати, вчити розсудливості, пояснювати основи, структурувати його знання, вчити аналізувати. Артефакт створений феніксами — це новонароджена свідомість. Свідомість немовля, якого покинули. Він один, наляканий і не розуміє що коїть. Та це немовля настільки сильне, що не помітить як знищить залишки спіралі з обома мирами.

– Немовля? То це дитина? — Марта не могла повірити.

– Не в тому сенсі що ви звикли. Він не має біологічної оболонки. Він створений з матеріалів, яких немає на Землі і швидше нагадує невеликий прилад.

– То як нам його знищити? Де зброя?

– Зброї не існує.

– Що! — всі троє були приголомшені. — Але ж перед цим голограма казала що зброя схована серед людства.

– Зброї не існує в тому сенсі що ви звикли. — здавалося що постать посміхнулася. — Нам довелося втрутитися у розвиток людства і трохи перепрограмувати ваше ДНК.

Раптом браслет Руденка почав блимати червоним.

– Нас знайшли. — Данило відкрив інтерфейс браслета. — Я встановив енергетичні маячки на цвинтарі. Десь с десяток людей пройшли повз них. Враховуючи що зараз майже опівніч, навряд то місцеві прийшли відвідати могили.

Олексій прислухався.

– Вузол має скоро відкритися. Ми можемо не встигнути.

Постать також прислухалась.

– Я можу допомогти Вам. Тобі ще не можна використовувати свої сили юний аесс. Поряд із вузлом є печера. Я перенесу нас туди. Далі ви вже самі. Уважно слухайте щоб почути. В тому місці куди ви направитесь після, ви отримаєте відповіді на всі питання. Не бариться, є ті хто помилково вважають що зможуть приборкати Фенікса, але вони лише знищать Ваш світ, а разом із ним всю Спираль.

Підлога здригнулася. Світло мигнуло.

– Ми на місці. Прощайте. Далі все залежить тільки від вас.

Світло згасло і кімната зникла. Вони опинилися серед печери. Кристали повільно підплили до кожного з них.

– Тепер зрозуміло чому вони здавались живими. – Марта поклала свій кристал в нагрудну кишеню. — Нам туди. Лінії чітко вказують на цю стіну.

Олексій підійшов до стіни і торкнувся рукою. Рука провалилася.

– Це несправжня стіна. Пішли.

Руденко відсунув його назад і пішов перший. Олексій посміхнувшись пропустив вперед Марту і замкнув процесію.