Глава 5 Острів Арран. Шотландія ч.4
Закриття вузла Аррану
Печера звужувалась, і вони вже йшли навпомацки. Лінії ставали все чіткішими, Марта відчувала їх краще із кожним кроком.
– Ми на місці, – зупинилась вона. – Ось тут.
У заглибині кам’яної стіни — в ніші природного походження — ледь вібрувало світло. Вузол. Активний, але ще не відкритий повністю.
Олексій став навпроти, не поспішаючи.
– Поле стабільне. Працюємо як завжди.
Він торкнувся середини вузла. “Північне сяйво” пройшло по пальцях. Вдих. Повільно, обережно — узгодив ритм, почав закривати вузол.
Світло тьмяніло. Все йшло чітко, без опору.
І тут — спалах думки.
9° 56' 26.2" E
Олексій здригнувся, але не зупинився. Ще два кроки — і вузол згас. Камінь втратив тепло.
Він відійшов, подивився на Марту.
– Прийшла друга частина координат.
– Є повна точка? – вже витягаючи планшет спитав Руденко.
– Так. Тепер усе. Вводь.
Кілька секунд – і на екрані з’явився маркер.
– Швейцарія. Льодовик Мортерач.
Всі троє мовчки подивились одне на одного.
– Час вирушати, – сказав Олексій. – Там усе має скінчитися. Так чи інакше.
– Льодовик. Ну звісно, льодовик. Хіба це могло бути у сонячному теплому Майамі? Чи на якомусь тропічному острові?
Тут браслет Руденка знову палахнув червоним.
- Та як вони нас так швидко знаходять! Я перевіряв, на нас немає жучків. Добре, в мене дещо є для наших друзів. Нам доведеться затриматися тут на хвилин десять.
Руденко дістав з кишені якийсь пристрій і переключив на ньому тумблер. Земля трохи здригнулася. Марта з Олексієм з подивом спостерігали за Данилом.
– То от чому ти затримався біля печери! Ти заклав вибухівку!
– Я вам що головоріз? Там лише кілька закладок із снодійним газом. Тому і треба трохи зачекати. От, дідько! Тепер доведеться поспішати, а я хотів прикупити трохи теплої білизни та сувенірів.
За десять хвилин вони рушили до виходу з печери. Руденко йшов перший.
– Я відчуваю загрозу. Чекайте тут.
Данила прокрався до виходу. Навколо входу до печери лежало кілька тіл. Деякі навіть хропіли.
– Здається все ок.
Марта виглянула з-за плеча Руденка і хотіла зробити крок вперед, як роздалася черга пострілів і кілька куль зрикошетило об... захисне поле. Данило інстинктивно скинув руку утворивши навколо них захисний шар. Другою рукою він вдарив у повітрі в сторону пострілів. Роздався звук удару і падіння. Постріли припинилися. Встановилася абсолютна тиша.
– Ого! Не знав що ти так вмієш. — Олексій, який встиг втягнути Марту назад в печеру обережно виглянув з-за Данила.
– Сам у шоці. — він прислухався. — Здається тепер все ок. Я не відчуваю більше загрози.
Всі троє вийшли з печери. Повний місяць світив краще будь якої лампи. Данило обійшов навколо.
– Вони приїхали сюди на машині. Думаю ми зможемо поїхати на ній. А поки допоможіть мені зібрати зброю та зв’язати їх. Це їх на довго не стримає, але дасть нам час. За півтори години позашляховик під’їхав до причалу міста Бродік. Ранковий паром вже готувався відійти з першими променями світанку.
Таємна штаб-квартира Бену
Варнас виглядав максимально спокійним. Він пив ароматний чай прижмурюючись і ледь не мурчав як старий кіт. Такий неочікуваний спокій зазвичай емоційного фейрі викликав тваринний страх у присутніх. Вони настільки перелякалися, що заклякли в очікуванні неминучого.
– Як несподівано. Ви знову провалилися. Як взагалі людству вдалося дожити до цього моменту? Ви якась тупикова гілка розвитку. Єдине що у вас працює це інтелект, і той не ваш, а штучний.
Сааркам Варнаса міг послужити матеріалом для вічних крижаних скульптур.
– Набридлі. Зникніть.
Кабінет миттєво спустів. Жак, як завжди залишився в улюбленому к
ріслі із вічним планшетом в руках.
– За нашими даними за цими координатами нічого немає. Спутнікові знімки також нічого на дали. Метеозонди з інфрачервоними датчиками показують лише холодне поле криги. Геодезичні зйомки цієї місцевості також нічого не показали. Нам вдалося визначити місце з точністю до 10 кілометрів. Точніше штучний інтелект розрахувати не зміг.
– Тож, ти пропонуєш дістатися Ліхтенштейну, а звідти спочатку 28 а потім 27 трасою до визначеного квадрату? Ти впевнений що це найшвидший шлях?
– Так розрахував ШІ. Поки що він нас не підводив.
– Окрім того що так і не зміг зняти перешкоди із сигналу і довелося дозволити тим трьом дістатися третього вузла і також отримати координати. Ми повинні бути там раніше за них. Добре, збирай наших елітних спеців. Вирушаємо за три години. Ти залишишся тут і будеш на зв’язку. Коли прокинеться Фенікс почнуться катаклізми. Тож ти повинен бути у бункері. Ти знаєш що робити. Ми це обговорювали.
– Ви впевнені що повинні їхати особисто? Якщо він такий небезпечний?
– Я єдина істота на Землі що здатна впоратися із цим.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!