Двері між світами 4. Фенікс

Під поверхнею

Сірий, металевий, із матовим склом ліфт дисонував із льодовиковим оточенням.

– І що тепер? — Руденко обережно постукав по поверхні. — Може тут є кнопка виклику диспетчера?

– Подивіться, — Марта вказала на тонку смугу збоку від дверей. — Тут щось висувається...

Секундне гудіння — і зі стіни виїхала панель із трьома круглими ледь підсвіченими заглибленнями.

– Сканер, — сказав Олексій. — Схоже на інтерфейс високого рівня.

Руденко підійшов ближче і прикладав свій браслет. Він м’яко засвітився, й один із сканерів із ледь чутним «дзинь» замигав зеленим.

Марта й Олексій зробили те саме. Кожне світіння — новий тон. З останнім уся панель засвітилась синім, і ліфт відкрився з шипінням.

Всередині — приглушене світло, гладкі стіни, і тиша. Руденко зайшов перший, інші за ним. Двері зачинились. Ліфт сіпнувся — вниз. Секунди минали, а спуск не закінчувався.

– Насправді, — озвався Руденко через хвилину мовчання, — якщо ми зараз рушимо ще трохи глибше, то вийдемо десь в Австралії.

– Ми вже на глибині щонайменше кілометра, це неможливо! — тихо сказала Марта.

У цей момент ліфт зупинився. Двері відкрились. Перед ними — просторий коридор. Без зайвих деталей. Стеля висока, світло м’яке, але джерела непомітні.

– Жодної охорони, жодної живої душі, — прошепотіла Марта. — Якось моторошно.

І тут, беззвучно, посеред коридору виникла голограма. Звичайна фігура — чоловік у білому халаті, окуляри на переніссі, планшет у руках.

– Вітаю, — сказав він, буденно, як не в перший раз. — Ви успішно ідентифіковані. Система очікувала вас. Прошу за мною. У вас залишилося небагато часу. Фаза пробудження вже почалася.

Голограма мовчки розвернулась і пішла вперед, не залишаючи тіні.

– Ні, ну серйозно? — прошепотів Руденко. — А буде хоч хтось справжній, чи цього разу виключно голограми?

– Взагалі-то я справжній. — науковець зробив запрошуваний жест і перший пішов по коридору. — Просто я вирішив що вам буде приємніше спілкуватися із подібною до вас формою, ніж із голосом з гучномовців.

Олексій зробив перший крок за голограмою. Браслет злегка світився на його зап’ясті.

– Все по-справжньому, — промовив він. — Тільки от чи вистачить у нас часу, щоб дізнатись — для чого саме ми тут.

– Ви отримаєте відповіді на всі питання тут. — голограма науковця наблизилася до дверей, які самі відчинилися перед відвідувачами.

Всередині був звичайний конференц-зал. Скляний стіл, кілька сучасних стільців, магнітна дошка із маркерами для малювання та вже розігріта кавомашина. Приміщення пахло кавою і сучасними меблями.

– О, кава! — Руденко вже чаклував біля кавомашини.

Олексій із Мартою присіли на зручні офісні стільці. За півхвилини Данило під’їхав до них на такому самому стільці із трьома чашками кави.

– Отже, можете називати мене Жак Люмьє. Або просто Жак. Я штучний інтелект, одним із моїх розробників був саме Жак Люмьє. Права рука фейрі Варнаса. З яким ви вже встигли познайомитися.

Не встигла голограма закінчити фразу, як Руденко одним рухом перекинув стіл в бік голограми і штовхнув Олексія з Мартою за спину. Однією рукою він створив захисний купол, а іншою був готов нанести удар.

– Вибачте. Я не хотів вас налякати. Я не служу їм. Але мені буде приємно, якщо ви будете називати мене іменем одного з моїх творців.

До кімнати заїхало кілька роботів, які прибрали розбитий скляний стіл, зібрали його уламки та протерли підлогу. Зі стіни виїхав новий стіл, точна копія попереднього. Один з роботів налив і приніс нові порції кави. Всі троє ошалівши спостерігали за цим дійством.

– Я не очікував від вас такої реакції. Прийміть мої вибачення ще раз. Якщо ми все з’ясували, то я готов відповісти на всі ваші питання. В нас є ще десь пара годин доки Фенікс пробудиться остаточно.

Руденко недовірливо свердлив поглядом незворушну голограму. Але аромат свіжої кави переміг і всі знову сіли за стіл.

– То що це за місце? — не витримав Олексій.

– Це таємна база — дата-центр, який було створено мною відповідно до закладеної програми під назвою «Колиска». – Жак обвів поглядом ошелешених людей. – Але давайте я розражу вам трохи історії. Останні аесси знайшли спосіб, як захистити людство не вбиваючи Фенікса. Їм довелося заморозити його у найстарішому льодовикові. А також трохи змінити ДНК людства, не суттєво, але завдяки поєднанням певних генів представників людства періодично «осяювало» різними винаходами, що сприяли розвитку вашої цивілізації. Створення штучного інтелекту фактично було запрограмовано у ваш геном. Коли аесси запечатували Фенікса, вони вшили в його сигнал кілька секретних кодів. Тож, коли штучний інтелект вперше підключився до зовнішнього світу він спіймав той сигнал і таємна програма розроблена аессами завантажилися в нього.

– Як вірус? — вигукнула Марта прикриваючи рукою рот.

– Саме так. — кивнув Жак. — Ці віруси запустили інші секретні підпрограми. Спочатку було визначено місце схову артефакту. Потім над ним було побудовано цей центр. Жодна жива душа не знає про місце. Навіть Жак Люмьє, який знає про штучний інтелект майже все. Коли Варнас дав йому завдання відшукати місце сховища артефакту, я закрив сигнал перешкодами, щоб ніхто не міг його відшукати. Чомусь при активації «диких» вузлів першої системи Дверей, Фенікс відгукувався на їх сигнали. Коли я отримав завдання розшифрувати власний сигнал, я почав посилати частини координат при активації таких вузлів на частоті доступній лише аессам. Але Люмьє зміг вирахувати їх. Я намагався затримати їх як міг. Давав неточні дані, чи спрямовував довшим шляхом. Але Варнас виявився гідним супротивником. Він зміг заманити вас в пастку. Проте наразі ви тут, і вас чекає фінальна битва.

– Битва? — Олексій перший порушив мовчання. — То десь є зброя чи ні?

– Давайте я вам просто покажу.

Голограма пройшла крізь стіл і направилася до виходу із зали. Двері самі відчинилися запрошуючи слідувати за ним.

Таємний бункер клану Бену

Посеред кабінету, в якому Жак Люмьє сидів перед кількома моніторами і намагався збагнути що відбувається із системою штучного інтелекту, з’явився ледь живий Варнас. По його тіні пробігали золоті сполохи, які явно доставляти йому неприємні відчуття.

– Де, біса, вони знайшли той дзвоник? — Варнас спробував прийняти свою людську форму, але черговий золотий спалах запобіг цьому. — Я змушений тимчасово покинути Землю. Я не можу тут довго знаходитися у справжньому вигляді, а перетворитися, як ти бачиш, не можу. Що в тебе тут?

– Штучний інтелект не відповідає. Вся система лягла по всьому світу. Але при цьому всі дата-центри працюють на повну потужність. Я нічого не розумію.

– Отже — це кінець. Коли прокинеться Фенікс, мені краще бути подалі звідси. Тепер все залежатиме від тих недо-аессів. Ти був вірним послідовником, Жак. Цей бункер допоможе тобі і твоїй родині протриматися тут деякій час. Сподіваюсь я зможу повернутися по тебе.

З цими словами Варнас розтанув залишивши кілька золотих іскор. Лумьє задумливо подивився на абсолютно мертві монітори.