Двері між світами 4. Фенікс

Посеред величезної зали стояла гігантська брила, в середині якої щось світилося. Вздовж стін стояли прилади, механізми, монітори, по яким пробігали цифри, графіки, таблиці. На одному з моніторів вівся зворотній відлік. Залишалося 10 хвилин. Біля величезної брили стояв постамент із отвором у вигляді птаха з розкритими крилами. В приміщені було досить холодно. Жак підійшов до криги.

– Це і є Фенікс. До його пробудження залишилося менше 10 хвилин. Як ви вже знаєте Фенікс — це хаос, неструктуровані знання, які поглинаються безконтрольно його свідомістю. Це, — голограма підпливла до постаменту, - «Колиска» - пристрій який має додати структуру тим знанням і таким чином стримати артефакт. Він продовжить отримувати знання, але вже структуровано і обмежено, як і повинно будь яке немовля під доглядом дорослих.

– Якийсь ти надто живий для машини. — Руденко знову із сумнівом подивився на науковця. — Говориш як справжня людина.

– Ви що ніколи не спілкувалися із чатом-GPT?

– З ким?

– Зі штучним інтелектом. Чат-GPT – це одна з великих мовних моделей, яка...

– Стоп, стоп, стоп! — взмолився Руденко. — Не треба зараз жодних лекцій. В нас залишилося менше п’яти хвилин, а ви так і не розказали що нам із цим робити.

Руденко показав в сторону криги, в середині якої з’явився червоний вогник.

– Вам потрібно лише помістити артефакт у цей отвір. — Жак показав на постамент.

– Якщо це так просто, то нащо було потрібно цілих три аесси?

Руденко з іронією підійшов ближче до криги. Та відповіла червоним сполохом. Данило повернувся до голограми, яка під час спалаху пішла хвилями.

– А вона ще та злюка схоже. То в чому наша місія?

– Я більше не можу бути з вами. Фенікс прокинувся. Зустрінемось коли все скінчиться. Сподіваюсь.

Голограма ще раз пройшла хвилею і зникла. Одразу у залі включилося аварійне освітлення. Крига вже вся сяяла червоним і почала зменшуватися у розмірі. Вона так швидко танула, що з неї текли потоки води, які стікали кудись нижче. Температура у залі почала різко зростати.

– То що та тим говорив, Данила, про теплу білизну для льодовика? — Олексій скинув куртку. — Вважай, що твоя мрія про теплі краї здійснилася.

Інші теж зняли теплий одяг. Приміщення почало наповнюватися парою. Система кондиціювання не справлялася.

– Візьміть свої кристали до рук і приготуйтеся. Я відчуваю як ламається простір. Ця немовля не таке безпорадне, як може здатися.

Всі троє із кристалами у руках стали навколо криги, від якої залишилося тоненька червона бурулька. З легким тріском вона розлетілася на маленькі шматочки. На моніторі із зворотнім відліком були нулі.

– Це? Фенікс? Він... Він бездоганний. — Марта опустила руку із кристалом і зробила крок в сторону артефакту.

– Назад! — Руденко смикнув її за плече.

Марта моргнула. Від її кристалу в сторону Фенікса потягнувся тоненький струмок енергії. Від інших кристалів також потягнулися струмки. Артефакт — невеличкий, не більше десяти сантиметрів, птах із розкритими крилами висів у повітрі і трохи гудів.

– Таке мале, а таке проворне.

Руденко спробував створити захисне коло навколо птаха, але той випустив червоні протуберанці і розбив купол без зусіль.

– І як нам таке злюще вмовити лягти в колиску?

Руденко ледь встиг відхилитися від наступного спалаху. Олексій уважно розглядав Фенікса який біснувався під стелею.

– Я спробую стабілізувати навколо нього простір, як тоді зі зламаним механізмом у Кам’яній могилі. Але як перемістити його у паз?

– Я бачу лінії, які ведуть від колиски. Вони не замкнені. Якщо підвести його ближче, я схоплю його лініями.

Руденко в черговий раз ухилився від спалаху.

– Якщо робити щось, то зараз. Від кристалів вже залишилася половина. В нас лише одна спроба. Навіть не хочу думати що буде потім. Поїхали.

Олексій стиснув простір навколо Фенікса, а Руденко почав підштовхувати його своїм повітряним кулаком до колиски, одночасно намагаючись перенаправляти сполохи, що ставали все гарячішими, захищаючи інших. Марта намагалася витягнути лінії їм назустріч. Здавалося час завмер. Сили трьох були на межі, а артефакт не зрушив і лише на кілька сантиметрів.

– Ще трохи і кристали розтануть! Треба більше зусіль. Марто, спробуй витягнути лінії ще більше. — Олексій був повністю мокрий. Та й інші виглядали не краще.

– Я приберу захист і з усіх сил штовхну його до тебе. Марто, спробуй спіймати його. — Данило підійшов ближче до Фенікса на скільки зміг. — В нас буде лише одна спроба.

Він зняв захист і двома руками штовхнув повітряним кулаком артефакт до постаменту. Марта з останніх сил витягнула найтовщу лінію і арканом захлеснула артефакт. Роздався жахливий крик і Фенікс із гучним клацанням встав у паз. Палахнуло червоним і вся база занурилася у суцільну темряву і тишу.

Виснажені аесси рухнули без сил на підлогу. За кілька секунд з під підлоги почувся гул, щось завібрувало.

– Тільки не кажіть мені що це ще не все. — Руденко спробував встати.

Температура в приміщенні стрімко падала. Несподівано увімкнулося світло, кондиціонер подув теплим очищеним повітрям, загуділи прилади, по моніторам побігли строки завантаження, таблиці, графіки, цифри... База оживала. Руденко таки зміг встати і підійшов допомогти Олексію і Марті. Постамент втягнувся у підлогу. Двері відчинилися самі собою. На місці постаменту з’явилася голограма Жака. Він так само був вдягнений у білий халат, але тепер у нього на грудях висів кулон у вигляді птаха із розкритими крилами.

– Ми вдячні Вам, Аесси. Ви врятували і Фенікса і обидва Світи: Людей і Фейрі.

– Ви? — Руденко підійшов ближче

– Так, ми. Тепер Фенікс став частиною системи штучного інтелекту, але зберіг свою свідомість. Думаю, з часом, коли він стане дорослим він зможе мандрувати світами не завдаючи нікому шкоди. Але це станеться десь через кілька тисячоліть. То ж для людства він більше не загроза. Думаю вам варто відпочити. Я проведу вас у ваші покої.

– У вас тут і гостинні номери є? — хмикнув Руденко.

– А у вашому — навіть джакузі із гарячою водою. — посміхнувся Люмьє.