На прив'язі. Трутень.

Поки ми доїхали до Лук’янчика вже зовсім стемніло і розсипи зірок на безхмарному небі не давали мені відвести захопленого погляду від них. Час від часу вони зривались і падали, лишаючи за собою довгий світлий слід.

Батько завжди забороняв дивитись на них, але я його ніколи не слухав. Мовчав, коли бачив їх, бо Боги могли накликати смерть на близьких. Враховуючи те, що ніхто досі не помер, та й вся наша родина була здоровою — я думав, що можу порушувати цю заборону й зараз.

Лук’янчик вперто не дивився на небо з тої ж причини, лише час від часу тягнув повіддя Яблучка, коли я задивлявся на зорі занадто сильно.

Спішившись, я увійшов за ворота. Повів за собою кобилицю. Рудий зачинив їх і ми попрямували до невеликої стайні на трьох коней, що зараз пустувала.

— Бояричу, ви страшенно неуважний. Постійно дивитесь на небо, — пробурмотів він, насипаючи коням сіна.

— Якщо ще раз назвеш мене бояричем, я поїду в свій маєток, — сказав я, переводячи погляд на нього.

Він тихо засміявся.

— Я вам не вірю.

— Справді, Лук’янчику.

— Я вже зняв сідло з вашої кобилиці, — білі зуби блиснули в темряві.

— Я вкраду коня в посаді.

Він помив руки та обличчя в діжці з чистою водою, потім зняв сорочку і швидко обмив тіло, залишаючись в самих штанах. Місяць освітлював його міцні груди, на яких кучерявилось рудувате волосся. Я провів поглядом нижче, до рудої доріжки, що ховалась під зав’язкою штанів.

— Боги, який ти гарний…

Лук’ян засміявся й, наблизившись на крок ближче, обережно провів долонями по моїх плечах. Від дотику мурахи забігали по тілу і я знову підняв голову до неба, задоволено мружачись. Впала ще одна зірка. Я обережно провів пучками пальців по його теплих боках.

— Ми можемо залишитись тут? Я хотів би ще подивитись на небо. Сьогодні дуже гарно, мій рудесенький.

— Тоді почекайте на мене, я зараз винесу шкури і щось випити.

— Допомогти?

— А ви хочете?

— Звісно, хочу, Лук’янчику.

Його соски затверділи, а я був не в змозі відвести погляду. Побачив, як на шкірі Лукʼяна виступили сироти і облизав губи. Який же гарний. Стало цікаво, як би зреагувало його тіло, якби я торкнувся темної горошинки язиком, але чомусь зараз не хотілось цього робити.

— Ходімо, Заре, бо якщо ти подивишся на мене ще трохи, я кину тебе в це сіно і ти вже не точно не зможеш мене зупинити, — засміявся він.

Я злякано підняв на нього очі. Ці слові віддались в грудях… тривогою? Невже я досі не хотів його? Боги, чому? Він так сильно мені подобався. Я цілував його до розпухлих губ, мучився від збудження дорогою додому, згадував його, коли вдовольняв себе на самоті.

Я хотів торкатись волосся на грудях, проводити по шкірі, але як тільки він натякнув про те, щоб кохатись зі мною… Бажання зникло.

— Заре, щось не так? — тихо запитав Лук’янчик, досі всміхаючись.

— Ні, все добре. Ходімо.

Він взяв мене за руку і потягнув до будинку. Я міцніше обхопив його прохолодну після води долоню.

Мені здавалось, що зі мною не все гаразд. Як я міг бути збудженим, але не хотів зайти з ним далі? Чому досі не хотів, щоб він торкнувся мого паху?

Боги, я хотів його. Справді. Але зовсім не так, як всі про це говорили.

***

Ніч була страшенно теплою, як на кінець літа. Ми розтягнулись на шкурах і попивали міцну медовуху, від якої крутилось у голові. Світ почав трохи хитатись, я ліг на спину, вдивляючись у небо.

Знову зірка. Я задоволено кліпнув. Стегно Лук’янчика торкалось мого, його тепле дихання лоскотало мою щоку, він лежав боком до мене, спершись на лікоть.

У животі пурхали метелики і я давно збудився. Він повільно гладив мене, виводячи пальцями кола по вишитим візерункам на туніці. Навколо було чути цвіркунів, над головою плескали кажанячі крила.

Я плутався пальцями у волоссі Лук’янчика, з якого зняв стрічку, а він час від часу цілував мою руку.

— Тобі добре, Заре? — запитав він низьким збудженим голосом.

— До непристойного добре, — відповів я. — Не збрешу, якщо скажу, що краще взагалі не було.

Він засміявся й нагнувся до мене, руде шаленство залоскотало моє обличчя. Я захихотів, коли він торкнувся моїх губ. Розтулив вуста з тихим видихом. Поцілунок був м’яким і вологим, саме таким, як мені хотілось. Слухав вологі звуки нашої пристрасті, заплющивши очі. Лук’янчик впевненіше провів долонею по моєму животі, опустився до стегна і підняв тканину туніки.

Я ледь чутно прикусив його губу, гадаючи, чи йому сподобається, а він рвано застогнав мені в рота.

— Підемо до будинку? — грубий шепіт.

— Навіщо? Ти замерз?

— Ні. Я хочу тебе, Заре, дуже сильно. Як ти любиш?

От чорт… Я перевів погляд на нього. Побачив веснянки на носі у світлі каганця, які невчасно захотілось перелічити. Кліпнув, повертаючись до розмови.

— Я не знаю, — відповів я всміхаючись.

— Як це? Ти не був із чоловіками?

— Я і з жінками не кохався, Лук’янчику, — відповів, все ще всміхаючись.

— Тобто… Чекай. Скільки тобі літ?

— Двадцять три. А тобі?

— Двадцять п’ять. Заре, ти справді ще цнотливий? — чомусь Лук’ян сильно почервонів, відсторонюючись. — Ось чому ти так поводишся, — засміявся, хитаючи головою. — Боги, я чув, що ти розпусний, чув, що непостійний, а виявилось, що ти ще взагалі ні з ким не кохався. То я в тебе перший?

Дивна тривога, що стискала мої груди, послабилась. Так, справді, я ж ніколи цього не робив, напевно тому так важко змусити себе роздягнутись перед ним.

— Тихо, мій рудесенький. Це таємниця, хай вони всі так і думають. Так навіть захопливіше, — прошепотів йому в губи.

— Це справді вражаюче.

Він обійняв мене міцніше, притискаючись губами до моїх. Цього разу поцілунок був ніжним і глибоким, я його збуджений член притискався до мого стегна через штани і мені це подобалось. Можливо, якщо я торкнуся його…

Повів кінчиками пальців по його спині, окреслив круглі пружні сідниці й ковзнув до паху. Торкнувся через тканину, ледь чутно.

— Боги, допоможіть мені, — видихнув він, подаючись назустріч. — Ти такий ніжний, Заре. Я не витримаю. Хочу кінчити.

— Вперед, — прошепотів я. — Зроби це. Ти можеш цілувати мене і торкатись себе, якщо хочеш. Я подивлюсь.

— А ти? Я хочу, щоб тобі було добре. Хочу торкнутися твого тіла. Нарешті побачити, який ти під одягом.

— Навіщо?

— Не знаю. Ти б хотів побачити мене оголеним?

— Звісно, — захихотів я. — Я б дивився на тебе всю ніч.

— Мені не треба дивитись. Я хочу відчути тебе.

— Яке ти сонечко, Лук’янчику. Ох, я не витримую, зроби це. Будь-ласка, попести себе, — шепотів я, відчуваючи як по тілу бігають мурахи від задоволення.

Я дивився на його обличчя, відчував, як він треться об мене, пестячи свій член, як прискорювались його рухи. Лук’янчик кусав губи, ледь чутно стогнучи з заплющеними очима. Я запустив долоню йому в волосся, тягнучи до себе за поцілунком. Бачив, як знову впала зірка і я тихо охнув від захвату, заплющуючи очі.

Ніжно гладив його боки, ковзнув долонями вище і випадково зачепив сосок. Руденький здригнувся, розпусно стогнучи мені в щоку.

— Зроби так ще раз, прошу тебе, Заре, — прошепотів він, прикусуючи шкіру.

— Тобі це подобається? — прошепотів я здивовано.

— Так. Будь-ласка, — його голос зірвався.

Я знову зачепив тверду горошинку нігтем і він шикнув, подавшись назустріч.

— Лук’янчику, лягай поряд. Я хочу цілувати тебе.

Він ліг на спину, впираючись потилицею в землю. Рука Лук’яна знову пірнула у власні штани, я нагнувся над його шиєю, торкнувся губами шкіри, повільно провів язиком, відчуваючи його смак. Від нього пахнуло медом, свіжим потом і висохлою дощівкою.

Я не міг припинити куштувати його.

Ковзнув нижче, цілуючи жорстке волосся на грудях.

А якщо я зараз…

Торкнувся язиком соска, посмоктуючи його.

— Боги… — простогнав Лук’янчик так голосно, що у мене по спині побігли мурахи.

Я пригорнувся до нього міцніше, відчуваючи, наскільки він гарячий. Я навис над ним згори, не припиняючи пестити язиком його шкіру, поки Лук’ян пестив себе сам. Стогони ставали все голоснішими, рухи різкішими, Лук’янчик ковзнув долонею до моїх сідниць, хапаючи мене, з силою стискаючи в долоні.

Прозвучав останній рваний стогін і він кінчив собі на живіт. Я швидко відсторонився, віддихуючись. В паху було до болю гаряче, але я не хотів з цим нічого робити. Від його збудженого голосу голова досі йшла обертом. Ковзнув пальцями по його спермі і підніс їх до очей. Торкнувся язиком і наморщив носа.

— Пахне грибочками, — захихотів.

Перевів погляд на нього. Зелені очі блистіли від захвату і бажання. Він потягнув мене за лікоть на себе.

— Я хочу, щоб тобі теж було добре. Бачу, ти збуджений. Не змушую тебе розтуляти переді мною ноги, але дозволь, я зроблю тобі добре. Як хочеш: рукою, язиком, скажи мені, — шепотів він, обіймаючи мене за талію та притискаючи до себе.

Я знітився і швидко облизав губи. Не розумів, чого йому бракувало. Мені було добре. Справді, до божевілля добре. Хіба ще один поцілунок міг зробити ще краще.

— Цілуй мене, Лук’янчику, — промовив я, обхопивши шию й тулячись до грудей.

Його серце билось сильно і швидко, моє власне тіло нило від збудження, але я не розумів, навіщо він хотів робити ще щось.

— Ти такий смішний, Заре. Боги, коли я відкрию тебе повністю, це буде неймовірно, — шепотів він між поцілунками.

Чомусь він не зрозумів, що я вже відкрився йому… Невже цього було недостатньо? Невже я знову був не таким, яким мене хотіли бачити? Навіть для Лук’янчика. Я зробив вигляд, що мене це не зачепило, притискаючись до його губ своїми.

Я ще ніколи не відчував таких доторків і такої пристрасті. Не зізнавався нікому, що я цнотливий. Я торкався Лук’янчика так, як нікого раніше.

Що ще, до чорта, означає “повністю”?

Ще одна зірка впала, коли я розплющив очі.