Вогонь душі зігріє серце

Сє Лянь завжди знав наслідки ритуалу, який він час від часу проводить. Криваве підношення постійно передувало нещастям, що сипались на його голову, наче з відра. Це був рівноцінний обмін і він ніколи не перечив цьому. Навпаки, з радістю віддав би більше, якби у цьому залишався сенс.

Принц вже й не пам'ятає дня, коли знаходив свіжі сліди і, мов навіжений, гнався за ними.

Бреше. Ще й як бреше.

Він прекрасно пам'ятає ту ніч, коли знайшов останній сховок. Статуї, фрески, вівтар, підношення — нічого з цього ще не встигло покритися пухом пилу. Навіть пахощі не догоріли, з останніх сил віддаючи запах сандалу. Проте він майже не відчувався — увесь простір заполонив солодкий жасмин, що не хотів відпускати зі своїх обіймів, навіть якщо полишити криївку.

Біла зірочка гордовито стояла у крихітній порцеляновій вазі. Мов володарка, принаймні його серця, дивилась на всіх звисока. Він любив дарувати квіти своєму божеству і цим причарував його. Навіть, коли Сє Лянь був не в собі — простенька жива квіточка була ладна збити з пантелику.

Від тоді минуло чимало часу, з якого принц ні на мить не полишав пошуків. Проте кожнісьнький раз вони виявлялися марними. І от вже сотню років Сє Лянь не знаходив навіть миготливої тіні Вуміна, не те щоб його самого.

Навіть зараз, встановивши контроль чи не над усіма демонами, він не ладен знайти одну маленьку душу. Наче уже й не має місць, де принц не бував чи про які не знає, проте одна голка таки знайшла тріщину, у яку сховалась.

Безглуздо. Усе, що він робить безглуздо. Заснування й контроль міста Примар, лік усіх демонів від великого до малого. І цей візит на гору Юйцзюнь теж такий.

Чому Сє Лянь так вчинив і сам не знає. Чи то з бажання контролю, чи то просто подивитись як зникає ще одна набридлива бридка муха. А може не глянути, а самому тихо добити... Він давно відвик розрізняти власні бажання й почуття. Який в цьому сенс, якщо ніхто не зрозуміє. Ніхто й не хоче розуміти ходяче лихо.

Пальці стиснулись на червоному шовку. Лиш лихо зрозуміє інше лихо, але він ліпше зникне з кінцями, аніж заговорить з ним.

Принц струснув головою, відкидаючи нав'язливі думки. Ті саме лізли у голову, порожнеча паланкіна допомагала цьому.

Що прийшло йому на розум, що він вибрався у весільне в дорогу до Юйцзюнь? Усе чого Сє Лянь хотів — не привертати уваги. Сховатись деревом серед лісу було найкращим рішенням. Навіть, якщо хтось зустріне — все можна спихнути на місцеву легенду. Нікому не до ладу знати, навіщо Управляюча Ґуйші ледь не особисто слідкує за справами усіх сильних, і не тільки, демонів.

***

Якщо викинути невдачі з голови, то вони самі з радістю посипляться на неї. Усю догогу Сє Ляня маяло передчуття. Невиразне, незрозуміле, дивне. Проте вдіяти з ним нічого не міг. Сам вирішив сунутись сюди після проведення обряду. Він не має змоги гаяти час, але й пропустити доленосний день теж. То була єдина слушна мить для часткового обміну долями. Іншої такої потрібно чекати ще довго — сприятливий час за зорі Недолі, що рідко спалахує на небосхилі. "Рідко" за мірками смертних, для нього ж це був мимовільний шанс заперечити власну безпорадність і безсилість.

Наслідки цього завжди швидко наздоганяють його. Так було і зараз — паланкін спочатку затрясло, мов мак по вітру — аж насіння ледь не сипалось, а потім зі всієї дурі шубовсьнуло об землю. Він хотів було вказати щось носіям, та виявилось, що їх перемололи в друзки, якщо вини не відзиваються на його наказ.

Ну як завжди, навіть у лісі ревнивого (навіть до територій) демона він знайде якийсь дріб'язок, що зіпсує йому нерви. Принц ніколи й нікому, навіть собі, не жалівся на такі дні. Він розумів, що, вірогідно, в житті Вуміна таких днів, наче море в порівнянні з краплиною. Все, що він може — хоч на день подарувати краплину своєї вдачі. Люди колись казали, що він народився в щасливий день і його завжди переслідувала удача. Хто принц такий, щоб не подарувати хоча б щось у відповідь на його ... Його що? Доброту? Терплячість. Тепло. Вірність! Підтримку!

Хто ті нікцеми, що мали перейти сьогодні дорогу Вуміну? Їхня вина, що вони натрапили саме на принца!

—Придуши.

Слова, сказані принцом тихо й глухо, потонули у галасі з-на двору. Проте, хто мав це почути — почув.

Біла стрічка змією сповзла з передпліччя й миготливою блискавкою вилетіла у вікно. Лиш кілька вдихів і все стихло, а слухняна стрічка повернулась на своє залюблене місце. Схоже сьогодні Сє Ляню все ж доведеться йти пішки...

У вікно простягнулася, мов у не рішучості, чужа долоня. Бліда, де-не-де пошрамована й мозолиста, але вирізняло її не це. Яскраво-червона нитка зміїлась на середньому персті, мов каблучка, обіцянка віри.

„Схоже він прийшов за своєю коханою, в надії все ж знайти її живою. Шкода його розчаровувати, але тут лише я... Це ж треба бути таким самонадіяним, і сунутись до мене, попри мою енергію. Він дурень чи марить? Якщо такий сміливий, то веди. Нікого іншого собі у пару ти тут не знайдеш — усі давно залеяні іншим”

Рука незнайомця легко і впевненно тримала його власну. Не похитнуло її навіть тріумфальне падіння через власний край сукні.

Юнак неочікувано виявився трохи вищим за нього, що серед смертних траплялось рідко. Хоча є певні сумніви у його "смертності". Хоч долоня була набагато прохолоднішою, ніж потрібно — це пусте. А от легка димка демонічної сили всередині парубійка... Якби ж тільки вона, та, схоже відливала ще й чимись божественним.

Через весільне покривало не було видно майже нічого. Лиш низ власного і чужого багряного вбрання, наче вони справді зібрались укласти союз.

Незнайомець вів впевнено, наче справді знав куди йти. Та схоже він ніколи не бував у цих місцях і гадки не має, що тут коїться.

Спокій. Хлопець всім своїм видом випромінював спокій і силу. Він вправно володіє зброєю чи духовними силами — для Жвоє роботи майже не дісталось. А по шматтю на траві можна сказати, що зробив він це вельми показово. І сил у нього досі чимало... Може й впорається...

Принц звернув трохи вліво й повів по неясній стежині. Йому не потрібно гарно бачити, щоб знайти дорогу до храму.

Під ногою хруснув артефакт, і бар'єр, що захищав це місце від чужих поглядів і туманив їм розум. Не найкраща з його робіт, але все ж...

Загребуща рука потягнулася за покривалом — чекати ніколи. Усе тіло розсипалося квітами, мов новорічний феєрверк. Сє Лянь не збирався затримуватись тут — хвилини на хвилину нагрянуть й інші божества.

***

Тоненький папірець ковзнув з-під розхитаних дверей у невеличку кімнатку. Темряву ночі розганяло яскраве полум'я свічки, що стояла на столику попід стіною. Фігура, приманена світлим аркушем, піднялась з низького ліжка й насторожено підхопила знахідку. На папері чорними зміями вилися такі слова:

„ Скоро на це місце нападуть сильні божества. Їх буде не мало. Якщо хочеш волі — тікай зараз же. Твій відхід буде прикрито. Нічого нікому не кажи — це їх не врятує. Пропозиція діє лише для тебе. Якщо знадобиться допомоги — йди до Ґуйші, у "Саду прекрасних квітів" звернись до будь-якого демона-квітки і покажи цю записку."

Папірець відправився за пазуху — хоч слова не викликали великої довіри, але це все одно був шанс втекти. Та і почерк й манера письма здались йому віддалено знайомими. Фігура, мов кіт, безшумно вийшла з кімнати.