Вогонь душі зігріє серце

Може колись нутрощі цього храму й випромінювали святість, та зараз все було навпаки. Демонічна енергія, що до цього була скута лишень усередині, тепер почала виповзати крізь щілини й текти вниз по схилу, мов густий темний дим.

Всередині теж перемінилось не в кращий бік — урядження навколо нагадувало більше дім поношених черевичків. Повсюди валялися малі й великі подушки, покривала, зідрані шовкові ширми. На них, наче спали, розляглися дівчата різної "давності". Хтось ще пашів залишками життя, а хтось "доживає" не перше століття. Хоча життям це назвати неможливо — усі вони мертві й стали духами, що не знали спокою, навіть, коли так мирно спали.

Намагаючись не наступати на подушки й тканини, хлопець розглядав наречених. Їх весільний одяг хоч і різнився часом, фасоном і багатством, та їх об'єднувала спільна легка розхрістаністі, наче їх одягали наспіх.

—О-о! Невже хтось таки набрався хоробрості провідати мій зільни́к. Скільки ж років вам знадобилося, щоб послати хотча б одного! Нічого... Може пройде ще кілька десятиліть і вона сама спуститься до мене.

Нудкий голос належав високому чоловікові, вдягнутому у дорогі шати й сяючі обладунки, останні були не в повному складі. Наче він не збирався битися, а вдяг їх просто для краси. Може, красиве й вольове обличчя колись і манило жінок, та зрячих напевне б відлякав погляд затятого перелюбника, що наче роздягав тоненьку фігурку.

—Хто б вона не була, та сумніваюсь, що їй є до вас діло. Мене послали сюди в покарання за невеликий скоєний галас на Небесах. Якщо ж я перший, то думаю й останній з божест, хто ступить сюди.

Хлопець в червоних одежах наче не відчував жодного занепокоєння, спояв впевнено і твердо. Це трохи розсмішило перелюба:

—Еч кого божеством назвав! Бісеня, та у тобі тієї святості лиш на краплю більше, ніж в мені. Лиш вона відрізняє нас з тобою. Признайся, де вискіпав та божественну дрібку? Якщо ска...

Не встиг він договорити, як його урвали в дуже простий спосіб — вибитими дверми. Посипались друзки і пил. Коли ті всілись, за порогом виявились з десять чоловік. Їхні силуети так і виблискували повними обладунками у світлі храмових ламп. Усі вони почали випромінювати чистоту й святість, протилежну демонічній темряві перелюбника.

—Невже все це шановне панство прийшло за мною одним? Невже ви, боги Війни, настільки не впевнені в собі? Бач, бісеня, вони не поскупилися навіть на такі сильні артефакти!— пильно оглядаючи всіх присутніх, що обступили його колом, він зневажливо посміхнувся. — Тільки щось я не бачу серед ваших мужицьких лиць одне прекрасне дівоче. Де ви її сховали? Чому з собою не взяли? Чи я не гідний хотча б одним оком глянути на А-Цзи? Не маєте ви совісті, а ще Богами зветесь!— слова сочилися такою іронією, що не помітити її було складно.

Жоден не відповів на промову словами — всі вирішили, що найкраще буде просто вдарити. Удари сипались на демона градом, він теж не відставав від супротивників. Як виявилось, той теж був не абияким бійцем, але довго встояти проти найсильніших не міг.

Зі своїх лож ривками повставали мертві наречені, що до цього ніяк не реагували на дійство. На кожного бога ринулось близько двох демониць. Прудкі рухи, гострі кігті й зуби, кожна по меншій мірі рангу лютий — з ними потрібно було рахуватись богам у скутій формі. Хоча навіть так зі стелі почало сипатись, а стіни ходити ходуном.

Згодом споруда таки не витримала такого звірства й обвалилася, бажаючи навіки схоронити під своїми ребрами невігласів. Хоча, де ви бачили богів, що будуть покірно лежити під звичайним храмом. Але одному знадобилось трохи більше часу, щоб вибратись з-під уламків. На фоні інших, він був і нижчим, і стрункішим, але рішучістю і хоробрістю не поступався жодному.

Хоч під завалами застрягло кілька демониць, але більшість полишила пастку й далі кинулись на воїнів. Обидва боки були пошарпані, та не готові до такого наречені падали одна за одною. Проте серед них якимись дивом загубилися самі винуватці дійства — ніде не було видно ні демона в обладунках, ні хлопця в червоному.

—Чуєш, бісеня, тільки-но звільнюсь від твоїх чар і тобі гаплик! Чуєш мене?!

Усі боги повернулись на галас і побачили таку картину: переможений демон лежав долілиць, придавлений маленьким, крихкеньким, напівпрозорим метеликом, і юнак в бездоганному червоному вбранні сидить навпочіпки, підперши голову рукою.

—І не подумаю. Мені не платять за твоє звільнення, — сухо відбрив молодик.

—Тоді може хоч дозволиш поговорити з А-Цзи?

—Хто тобі заважає? Говори скільки хочеш, я ж тобі рота не закрив, хоча міг.

—А най тобі! То хай вона підійде ближче, а то вона мене геть не чутиме.

—Де ти угледів тут жінку? Чи у твоєму віці вже проблеми із зором? Чи ти якусь болячку підхопив? Ти тільки скажи, я зразу ж відійду.

—У мене таких нема! А в тебе вони явно є, якщо під тією жалюгідною чоловічою маскою не побачив генерала Сюань Цзи.

Низенька фігура здригнулася від тих слів — її розкрили навіть під маскуванням. І хто? Її давній коханець і недруг. Той, хто зрадив її. Обіцяв неписані гори, в сам не дав і камінчика. Осипав золотом і пішов до іншої. І така вся його любов.

—Зв'язати його!— піджаті губи й короткий наказ. — І будьте добрі, закрийте йому рота, поки він ...

—Прекрасна Цзи, звідки в тобі стільки жорстокості. Розслаб личко, посмішка тобі личить більше.

—Напевно, як личила усім їм.— Сюань Цзи обвела поглядом переможених наречених.—Вони були до біса раді вийти заміж за коханих, але так і не добрались до них. Ти теж був радий зайняти мій храм і робити там бог знає що! Зв'язати його! Щоб не рухнувся!

Боги Війни з усіх сторін обступили бідолагу й таки скрутили у закови безсмертних — під дією чарів метелика, той навіть не міг пручатися, рота ж закрили першим.

Згодом божественна братія розділилася — одні залишились підчищати гармидер й розподіляти залишки мертвих наречених, а після бою інакше їх і не назвеш, інші ж піднялись разом з полоненим у Небесну Столицю, щоб доповісти що тут сталося й ув'язнити винуватця.

Загалом, молодик у червоному теж хотів кудись здиміти, але його мало не за шкірку забрали з собою наверх.