Вогонь душі зігріє серце

Руки Небесного Імператора легенько м'яли сувій з доповіддю, що тільки но приніс його радник. Справу з горою Юйцзюнь розв'язано — усі учасники на дошці... Може хоч цього разу вийде...

Високі двері скрипнули від легкого поруху.

—Небесний Імператор, Ваш покірний слуга прибув.

—Хва Чен, можеш не примушувати себе, звертатись так до мене, — перед очима Імператора стояв все той самий молодик у червоному — як завжди, не зраджує цьому кольору. Гордовита осанка і впевнений колючий погляд — ніякого прояву покірності.— Краще розкажи, що там з тією горою.

—Хіба тоді Ви не отримаєте ту ж саму інформацію, тільки словами, в не на папері?

—Те, що понаписували боги Війни, можна розглядати тільки як билину про власні подвиги. Ніякого сорому, — втомлений вдих. —Тільки власна вигода. А мені хоч розірвись, щоб взнати, що там сталось. Тому скажи, що насправді сталось на горі Юйцзюнь?

—Нічого гідного. Цей Пей Мін був колись генералом Сюйлі, через деякі розбіжності з генералом Жун Гуаном, його вбивають за спробу перевороту. За несправедливе звинувачення спочатку хотів помститися, але потім трішки загулявся і підзабув. Однак, дізнавшись, що його колишні соратники стали небожителями, знову запалися ідеєю помсти. Пізніше він ще й взнав про одну свою коханку, що також вознеслась. Йому це здалось геть несправедливим і він перемкнувся на Сюань Цзи. Не знаю яким чином, та Пей Міну вдалось поширити думку, що жінки не можуть бути генералами, тим більше вознестись за це. З тих пір поголовно у всіх її храмах статую були перероблені на чоловічі, в ім'я змінено на Сюань Хоу. Проте на тому він не закінчив. Зайнявши гору з храмом ще Сюань Цзи, близь головної дороги з міста, почав потихеньку збирати собі імператорський гарем із ще нічийних, не зовсім живих, але красунь. Він так гадав, що тим змусить спуститись її або колишніх побратимів. Ну а далі Ви і так знаєте: Ви ж давали мені завдання.

Під час довгої промови, Хва Чен анітрохи не змінився в лиці, продовжуючи випромінювати легковажність з нотками зверхності.

Перебираючи папери, Імператор, ніби між іншим, мовив:

—До речі, а що там про того неперевершеного, що так перелякав наших мужніх воїнів? Вони так носилися-збиралися, що я думав вони пів столиці винесуть, щоб прибити демона.

Зіниці, до цього спокійних очей, звузились до дрібненьких цяток, проте обличчя він таки втримав. Але уважний погляд таки засік цю малу реакцію.

—Не розкажеш, що там відбулось? Мені розповідали, що тебе до храму Сюань Цзи провела якась примарна наречена, від якої віяло, як від неперевершеної.

—Можливо ті дурні щось переплутали вночі?— напруженість у голосі вимушено поступилась місцем дуркуватості.— То точно була наречена? Не наречений? Чесно кажучи, у тій темряві я не бачив власних ніг, не те щоб щось далі? Тоді як їм це вдалось? Я...

—Можеш не придурюватись, — обірвав його Імператор. — Я достеменно знаю хто там був, і ти теж. Проте, тобі не здалось дивним те, що на одного демона ринулись зразу з десяток найсильніших богів Війни? Навіть, якщо то неперевершений, то чому ж вони думали, що ладні з нас впоратись? Нехай зараз неперевершені не показують стільки сили, як Безлиций-у-білому, але це не означає, що їх у них взагалі немає. Якось же вони отримали свії статус і владу, хотча б своєю хитрістю. А тут...— видих.— Нічим не відрізняються від демонів — взагалі не думають! Але хоча би ти придивись за ним, якщо випаде такий шанс. Я надіюсь на тебе і твою розсудливість.

—Пробачте, що розчарую Вас, але моя удача настільки мізерна, що ми напевне більше й не зустрінемось знову.

Це було абсолютною правдою — вдача Хва Чена була настільки химерною, що могла підкинути навіть зграю розлючених духів посеред храму Небесного Імператора. Винятком ставав якийсь рідкісний день, коли його не дошкуляли жодні невдачі. Ці миті були рідкими, проте регулярними — раз в кілька десятиліть. Хва Чен так і не зміг добратись до розгатки, але усією душею відчував, що та десь недалеко.

—Навіть якщо так, будь обережним. Не завжди зустріч буде вдачею, щоб уникати тебе.

—Я зрозумів Вас і дякую за пораду. Але, якщо я вже "розрахувався з боргом", можна мені вже піти звідси?

—Що вже тікаєш? Навіть трохи не затримаєшся?

Ці питання потратили в ціль. Хва Чен рідко затримувався на Небесах довше тижня. Та і з'являвся він тут добре, якщо раз в сотню років. Винятком було перший час після вознесіння — тоді він протримався аж десять років, шукаючи своє божество. От тільки, не знайшовши його на Небесах і в списках богів, ринувся на землю. Проте тоді він часто тинявся туди-сюди, все ще використовуючи сили Небес. Зараз же навіть елементарної допомоги не попросить і повертається тільки так, поглянути чи раптом не пропустив його повторне вознесіння. Та це марно — він не повернувся і наврядчи зробить це знову.

Ну й часи! Стільки мороки! Як він колись з цим порався... Йому хоч ми допомагали...

Та ще й сяо Чен встиг дурні наробити — знову відбудовувати дзвіницю, а заразом і всю вулицю. А йому хоть кілки на голові теши — все одно щось вчудить, як вибереться на Небеса. Скільки не кажи, а все те саме...

—Імператоре, чи може цей нікчемний все ж піти додому?

—А у тебе вже є дім?

—Авжеш,— навіть не затнувшись, збрехав він.

—Ну то йди, сил більше моїх нема на тебе.

Не встиг Імператор підняти очі від паперів, як хлопчина, крутькувшись на п'ятах, підбіг до дверей й кинув до їх порогу пару гральних кубиків. На обох випали одиниці, та це не потурбувало Хва Чена — він підхопив їх і вилетів за двері. Мить — і його слід простиг.

Мале дитя, того разу втік так само... І стов так само, провенився ж бо тоді. Правда тоді пошарпаний одяг все ж нагадував про недавню бійку. Це ж треба таке щастя мати — кожен раз з його приходом галас стоїть на всі Небеса. Хоч попереджав би, та ні —повідомлень від нього не дочекаєшся, навіть якщо накажеш.

***

—Я тобі скільки казав, якщо вже приходиш, то хоч кажи коли. Від тебе ж лиха більше, ніж від демонів — ті ж хоч в Столицю не сунуться... Принаймні не всі,— Імператор був у настільки змішаних емоціях, що ладен був рвати на собі довге волосся, проте не міг цього зробити — пасма були зібрані у вичурну косу. Та й не до ладу Імператору себе так вести. — От скажи, що тобі таке зробив Ці Жун, що ти жбурнув ним у дзвіницю? Та ще й дзвоном придавив! Що, якщо би з ним щось сталось?

—Та нічого йому нема — як висів до цього, так і далі висить...лежить.

—І те правда. Але ж тому дзвону віку, як мені! Тому я не можу тебе так просто відпустити, як би того не хотів. Буде вельми підозріло, якщо я тебе не покараю, — покопирсавшись у сувоях, що горами висились на столі, вийняв один і вручив Хва Чену. — Для тебе є дільце. Виконаєш і вільний.

Хлопець взяв сувій трохи відійшов і вже шукав щось в рукавах, як його окликнув Імператор:

—Схоже твоя доля знову змінилась — тебе чекає велика вдача.

—Ваша Величність, дякую за турботу, проте я і так знаю, що будь-яке щастя, мов горох об стіну, відлітає від мене.

Не прощаючись, таки знайшов те, що шукав, і жбурнув кубики на підлогу й випурхнув у двері.

Нічого не змінилось, як завжди чим поскоріше хоче здиміти звідси. Він розуміє хлопця — ніхто в здоровому глузді не житиме у зміїному кодлі. Він би теж з задоволенням втік кудись подалі звідси... Може у минуле...