Детективи з Яспісу

Служба у відділі боротьби зі злочинністю серед молоді — це назавжди. Принаймні, так вважав інспектор Крістоф Дрейк.

Висновок прийшов сам собою місяця через три після переведення у відділ розслідування магічних злочинів поліції Яспіса. Весь цей час Дрейку не давали спокій колишні товариші по службі: хтось заходив поділитися новинами з останніх відкритих справ, а хтось забігав поцікавитись його думкою у тих чи інших робочих питаннях — і це нікого не дивувало. Всі знали: Дрейк добре розумівся з підлітками, розумів їхнє мислення — адже не дарма вважався одним з кращих у розслідуванні «молодіжних» злочинів.

Але не тільки колишні колеги відвідували інспектора Дрейка. Бувало, що приходили до нього батьки малолітніх злочинців — подякувати за надану колись допомогу чи проклясти — за те, що їхнє чадо не пробачили «за помилки юності». Останніх було небагато, тому загалом Дрейка поява гостей зі «старого життя» влаштовувала — вони чудово розбавляли рутину. А вона у відділі магічних злочинів не сказати, щоби дуже радісна.

Це тільки в книгах інспектори поліції розслідують щось загадкове та надзвичайне. У житті все зводилося до банальної різанини магічною зброєю, крадіжок магічного обладнання, вбивств за особистими мотивами, часто - дуже моторошними, як було у справі бабника Маркуса Форта: його вбив власний син. Ефектно дуже вбив — розчавив незареєстрованим големом наче комаху якусь. Крові тоді було — хоч картини пиши нею! А зробив усе це Форт-молодший тому, що батько спокусив його дружину.

Спілкування з людьми зі «старого життя» відволікало від такого лайна. А ще воно доводило, що Дрейк чудово робить свою роботу. Інакше ходили б до нього колишні колеги за порадами? Такі думки сильно мотивували й не давали занудьгувати у суворих поліцейських буднях.

Так було до самої появи того хлопчини на ім‘я Лемар Шпіц.

Дрейк тоді запізнився на роботу — була його черга купувати обід для всього відділу. Кафе-бістро, де вони зазвичай затарювалися, того дня переповнювали люди — можливо, через похмуру сіру погоду їм хотілося затриматися довше. Дрібний жовтневий дощ ліниво капав від самого з ранку, всім своїм виглядом показуючи, що закінчуватися він не збирається. Це впливало на жителів Яспіса — всі вони здавалися сонними, повільними та похмурими. А Дрейк, навпаки, від погоди не залежав і чудово почував себе навіть узимку, коли похмура погода в Яспісі стояла тижнями, якщо не місяцями. А ось довжелезна черга у кафе настрій Крістофу суттєво зіпсувала. Та відстояв він її з гідністю. І у відділ свій увійшов з такою самою гідністю, пишаючись тим, що сьогодні урвав цілих шість гірчичних булочок — їх ранками розбирали першими, тому не завжди вдавалося купити навіть одну, не те що шість.

Колеги привітали Дрейка теплими посмішками. Точніше, посміхнувся лише Бернштайн — він умів робити це до неможливого чарівно, навіть убивці переймалися. Це завжди дивувало Крістофа — зрештою, Бернштайн був перевертнем! А ці хлопці не тільки посміхатися не вміють, вони здатні перелякати всіх навколо лише своїм гострим вовчим поглядом! Але Еванлін Бернштайн був очевидним винятком. Його обличчя та посмішки випромінювали тепло та шарм. Якщо він сам того хотів, звісно.

На відміну від нього, Рубен Айс завжди був скупий на емоції. Ось і зараз він тільки незворушно кивнув Дрейку, після чого опустив погляд на пакет у його руці.

Акі коротко крикнув щось незрозуміле і перелетів зі своєї підставки біля вікна на робочий стіл Дрейка — це в нього було частиною ритуалу привітання. І до щойно принесеної їжі він хотів бути ближче, звичайно ж.

— Тяжче, ніж зазвичай, — сухо прокоментував Айс, все ще дивлячись на пакет.

Дрейк усміхнувся і кивнув головою. Він уже звик до емоційної холодності колеги та навчився розуміти його настрій по різних другорядних деталях. Наприклад, зараз він достеменно знав, що Рубен радий його бачити. Якби навпаки, він би просто промовчав, не обтяжуючи себе зайвими висловлюваннями.

— Так! Сьогодні наш день — гірчичні булочки в асортименті.

Вигукнувши це, Дрейк потряс пакетом у руці.

— Я шокований, — з кам'яним обличчям відповів Айс. А ось Бернштайн усміхнувся ще яскравіше, і цього разу в його очах затанцювали грайливі вогники:

— Крістофе, сьогодні ти — наш герой. За визначні успіхи в покупці булочок я, так і бути, зроблю тобі каву.

— А може, і з роботи відпустиш раніше? — нахабно поцікавився Дрейк, чудово розуміючи, якою буде відповідь.

— Звісно, — легко погодився Бернштайн, демонструючи чергову чарівну посмішку. — Якщо закінчиш усі звіти у справі Крафта до обіду.

Дрейк у відповідь закотив очі й попрямував до свого столу:

— Тоді з тебе щонайменше три чашки кави сьогодні, інакше я точно засну над цими папірцями. До речі, привіт, Акі. Тільки не смій рвати пакет як минулого разу.

— А не треба було ховати від мене гірчичну булочку, — проскрипів у відповідь соколіс, ходячи настільною лампою Дрейка.

— То була моя булочка! Тож я мав повне право робити з нею все, що заманеться.

— Жадібному і могила стане вузькою.

З цими словами Акі демонстративно відвернувся. Щоправда, краєм ока він все одно стежив за пакетом — Дрейк це помітив. Тому пропустив повз вуха адресований йому коментар, витяг з пакета булочки й з посмішкою помахав ними соколісу.

— До речі! — раптом сказав Бернштайн, прямуючи на «кухню» — маленьку кімнату чи, радше, комору в дальньому кутку, де зберігалося все необхідне для заварювання кави та чаю. — Крістофе, нещодавно тебе шукали. Якийсь хлопчина. Лемар Шпіц — то він себе назвав.

І ось тут серце Дрейка пропустило удар. Він напружився і завмер, так і не поклавши пакет на стіл.

— Коли?

Айс миттєво вловив зміну в голосі колеги й, піднявши голову, уважно придивися до нього. А ось Бернштайн з усією своєю чутливістю до чужих емоцій, схоже, надто зосередився на банці з кавою, яку саме діставав з полиці, тому відповів безтурботно й неквапливо:

— Він пішов хвилин за п'ять до твоєї появи тут, може, навіть раніше. Дивно, що ви не перетнулися в холі, мабуть, він не…

— Прокляття!

Пакет із гуркотом звалився на підлогу, їжа з нього розлетілася у всі сторони. Тієї ж секунди Бернштайн різко обернувся, миттєво вловивши джерело шуму навіть попри те, що стояв іншій кімнаті, — вовчі інстинкти давалися взнаки. Але Дрейк цього не бачив. Він уже вискочив з кабінету і кулею мчав коридором у бік центрального виходу з поліцейської дільниці.

— Здається, зараз трапилося щось серйозне, — повільно промовив Еванлін, дивлячись на двері, з яких тільки-но вилетів Дрейк. Айс, який зараз дивився на розкидану по підлозі їжу, незадоволено зітхнув:

— Так, сталося. Крістоф щойно кинув нашу їжу на підлогу. Це — порушення санітарних норм.

— Вона запакована, — одразу відповів Бернштайн, який давно звик до надзвичайної охайності свого підлеглого. Залишивши банку з кавою на столі, він вийшов з «кухні» та підійшов до вікна біля свого робочого столу. Тієї ж миті Акі перелетів до нього на плече. Через кілька секунд обидва побачили те, що й очікували: Дрейка, що вискочив з будівлі поліцейської ділянки. Мить він стояв на місці, квапливо крутячи головою, потім, ніби помітивши щось, кинувся далі вулицею, ледве не збивши з ніг жінку, що проходила повз.

Спостерігаючи за цим, Еванлін насупився: така нечемна поведінка зазвичай не властива Крістофу Дрейку. Чим же вона викликана?