Мисливці за фентезійними штампами

— Ні, а тепер ще раз поясни, чому ми зараз цим займаємося? — пробурчала я, стоячи на одній нозі посеред заростей колючих будяків, ще й з тазиком гречки на голові.

— Ну не могли ж ми залишити цих людей без допомоги, — сплеснула в долоні Міла, охнувши з усією щирістю.

— Та ні, ще й як могли, — гаркнула я, ледь не втративши рівновагу, та мало не гепнулась в колючки. — Коли я після педу рік не могла на роботу влаштуватися, мені добрі незнайомці на допомогу не бігли. То з якого переляку сама я повинна рвати сраку заради селян, яким на мене начхати?

— Тому що це добра справа і Боженьки всіх світів будуть тобі за неї вдячні, — посміхнулася Міла з виразом обличчя блаженної ідіотки. Ну а я цієї миті вперше серйозно задумалася про те, щоб увірувати в Летючого макаронного монстра.

— Юлю, годі скиглити, просто давай скоріше покінчимо з цим і поїдемо далі, — крикнув здалеку Євген. Сидячи під кущиком, поруч з Вілніром і Асуною, він лускав насіння, яке діставав з кишені своєї спідниці. І так, мене досі інтенсивно пересмикувало від виду цієї потворної спідниці, неначе знятої з кацапки, яка померла під час хресного ходу.

— Легко сказати, — кинула я, намагаючись поставити ногу на землю якомога обережніше.

Чому зараз страждала на таку прутню? А через якогось невідомого дрібного бабайка, який викопав собі нірку в цих заростях! Кілька годин тому ми зупинилися в селі на березі повноводної річки. І місцеві вже встигли пожалітися Мілі на капосне ЩОСЬ, яке дітей ночами лякає, худобу псує, та ще й вкусити може. Міла, яка прожила все життя в цьому світі, навіть гадки не мала, що ж то може бути за істота. Але це не завадило їй з ентузіазмом побігти тут всім допомагати.

Зрадівши безкоштовній геройці, жительки села одразу повели нас до заростей бур'янів. Повідомили, що десь тут ця скотиняка вирила собі нірку, вручили нам цей дурнуватий тазик з гречкою і накивали п’ятами скоріше, ніж у черговому руснявому ромфанті загарчить черговий владний ректор.

— А нахіба нам цей тазик? — розгублено прокричала Міла вслід тим фейрі.

— Бо це ЩОСЬ від гречки аж казиться, — повідомила дебела сіді. — Може, нею ви оцю штуку і виманити зможете.

Ось так ми й залишилися тут з тазиком гречки. А через кілька хвилин я, ненавидячи всіх і вся, вже пробиралася крізь зарості. Найбільше мене розлютило те, що Міла відправила сюди саме мене, мотивувавши це тим, що хлопчикам краще зачаїтися де-небудь під кущем і змішатися з оточенням. А сама вона повинна зі зброєю в засідці сидіти.

— Гей, Капці, йди-но сюди! — несподівано покликав когось Євген. — Так, правильно, хороші Капці! — задоволено промовив він.

Ледь не впустивши від подиву тазик, я обернулася і побачила, що Євген... гладить Асуну, яка задоволено муркотить!

— Капці, ти така молодець! Капці, Капцюнічки, — лагідно примовляв мій любий, чухаючи кицьку за вушком.

— Секундочку, Євгене! Ти що, привчаєш мою кішку відгукуватися на «Капці»? — обурено закричала я.

— Так. А що? — щиро посміхнувся він з невинно-дурнуватим виразом.

— Не смій!

— Чому? Адже їй пасує!

— А палиця в сраці тобі не пасує?!..

— Заспокойтеся обидва! — не витримавши, гаркнув Вілнір. Ну звісно, приблизно так зазвичай і реагували люди, морально не звиклі до того, що наші відносини з чоловіком є своєрідним циклом «сюсю-мусю», які періодично чергуються з активною лайкою.

— Тихіше ви всі, так ми цю штуку ніколи не виманимо, — обурилась Міла.

Ну а я? А я пронизливо заверещала!

Вискочивши з кущів, схожа на тінь грудочка чорної шерсті стрибнула на мене, дрібними лапками вилізла по одягу вгору і заскочила в тазик! Запанікувавши, я впала в зарості бур'янів та впустила тазик з приманкою. ЩОСЬ, відчувши смак польоту, теж запищало — огидно та голосно, наче шкідливе кошеня, якому на хвіст наступив взутий в берци ведмідь.

Коли я визирнула з бур’янів з повною будяків головою, то тільки й змогла, що гикнути:

Залізши в тазик, істота жадібно наминала гречку, Міла з мечем бігла до неї, а Євген і Вілнір професійно витріщалися на цю картину, яка за рівнем драматизму МОМЕНТУ ЗА МИТЬ ДО могла б, мабуть, скласти конкуренцію полотнам Караваджо.

Та не встигла тендітна ельфійка підбігти на відстань удару, аж раптом маленьке волохате темне ЩОСЬ зникло за хмарою білого диму. Коли ж той розвіявся, замість нього перед нами стояла висока вгодована дівчина! В чорних міні-шортах, червоних чобітках, рожевій балаклаві та пластиковому вінку зі стрічками на маківці. Під пахвами стирчали фарбовані в синій колір довгі кучері, з яких можна було заплести по товстій косі. А на оголених обвислих грудях було зроблено напис перманентним маркером: «ВСЕ, що ти робиш зі своїм тілом, крім здоров'я — це АДАПТИВКИ!».

— Смерть всім мужикам! — проскандувала вона, войовничо погрожуючи кулаком небесам.

Перечепившись через власну відвислу щелепу, Міла не зовсім естетично гепнулася на травичку: розкинувши кінцівки, зоравши носом степ і несолідно впустивши меча.

— Що за!.. — закашлялась принцеса, спльовуючи траву, яка потрапила їй до рота.

— Трясця, як же мене це бісить! — тим часом заволала я, вхопившись за власні руді кісоньки. — Чому?! Ну чому коли я кажу, що феміністка, люди чогось завжди уявляють не розумну адекватну людину, яка відстоює свої права та достоїнства… А ось таку дзьобнуту чухню?!

— Бо впливовим борцям за «традиційні цінности» вигідно формувати в суспільстві саме таке бачення, змирися, — стражденно зітхнув Євген.

— Вставай, сестро, нагостри свою зубасту розкішницю! — тим часом скомандувала незнайомка. Підбігши до Міли, вона твердо схопила її за руку і силоміць підняла із землі. — Ми повинні разом звільнити світ від патріархату! Зрозумій, що вся ота дурня про «длясєбяшек» — брехня, бо жінка НЕ МОЖЕ справді хотіти хоч колись робити макіяж, манікюр, зачіски тощо. Все це робиться ЛИШЕ для того, щоб подобатись чоловікам! Намажеш нігтики лаком чи поголиш волосся під пахвами — і ти підстилка патріархату, ОТЯМСЯ! Пансексуальности не існує, якщо тобі подобаються і чоловіки, і жінки, то ти — лесбійка! Гендери — вигадана дурня, яка створює ілюзію того, що якісь маскулінні та феммінні моделі поведінки й маркери і їх комбінації взагалі існують. Транси мають бути спалені! А будь-яка жінка апріорі не може брехати, тому Джонні Депп має бути закенселений навіки! Геть чоловіків!

— Тобто, геть? Але ж їх у нас в світі і так майже не залишилося, — ошелешено пробурмотіла принцеса.

— І що? Ти говориш так, ніби це щось змінює! — тупнула ногою борчиня. — Чоловіки повинні бути винищені!..

— Іди-но читати Кобилянську, Пчілку та Забужко замість своїх притрушених руснявих радфем-пабліків! — роздратовано прогарчала я, херакнувши панночку по макітрі знайденою в кущах дровинякою. Заверещавши, дівка моментально потонула в хмарі диму та знову перетворилась на чорну грудочку шерсті.

Поки істота не отямилася, я спробувала схопити її, але чи то ця скотиняка виявилася занадто прудкою, чи то мої пальці недостатньо спритними, але ЩОСЬ швидко вислизнуло і прошмигнуло в бур'яни.

— Несподіваний поворот, — пробурчала Міла, намагаючись отямитися після побаченого.

— Ага, не знала, що у вашому світі такі потвори живуть, — гикнула я, відкидаючи подалі дровиняку. Бо ще диви, хтось за хвилину і мене захоче нею так само гамсельнути. — Отак завжди: витрачаєш день за днем на дискусії, аби пояснити людям, що феміністки — це не скажені курви, які хочуть винищити всіх, хто має прутня, а всього лише жінки, що прагнуть адекватного ставлення до себе та виступають проти дискримінації через свою стать… А потім якась притрушена коза — чи то проплачена праворадикальними консерваторами, чи то просто з корисних ідіотів — вибігає на вулиці з транспарантом у вигляді зубастої розкішниці, й усі зусилля віслюкові до сраки.

— Та ні, я не про те! Таких істот у нас тут ніколи не було. Воно взагалі суперечить усім законам природи... та й здорового глузду, якщо чесно.

— Справді? — задумалась я. — Слухай, а чи не могло воно… теж проникнути сюди через дзеркало?

— Але тоді йому повинно бути кілька століть, саме стільки це дзеркало залишалося схованим і не використовувалося під страхом смертної кари, — сплеснула в долоні Міла.

— І ти, не зважаючи на це, вирішила ним скористатися. Молодець, хороша дівчинка, — цинічно пирхнула я. — Та знаєте що? Якщо це так, то наше ЩОСЬ можливо причетне до того, через що дзеркала і заборонено використовувати. В такому разі, зважаючи на поведінку цієї гидоти, не здивуюся, якщо проблеми з народжуваністю чоловіків у вашому світі почалися саме з її вини. Тоді це не просто дрібний сільський паразит. Якщо я маю рацію, ми зараз зіткнулися з чимось темним і незрозумілим, що має невідому природу і володіє бозна якими здібностями.

— Ваша теорія звучить правдоподібно, — погодилася Міла. — І саме тому ми тепер просто зобов'язані його перемогти!

— Ото тіпун мені на язик, — втомлено зітхнула я, розуміючи, чим мені все це тепер загрожує.