Зміст
  • Пролог
  • Пригода Перша. Дівочі посиденьки - 1. Гендерна кріза
  • 2. Шукачка пригод
  • 3. Тікай з городу!
  • 4. Жертва обставин
  • 5. Темне волохате ЩОСЬ
  • 6. Дзеркальна пастка
  • 7. Перший хлопець на селі
  • 8. Іменем залізних бікіні!
  • 9. Не за планом
  • 10. Аста ла віста, бейбі!
  • Пригода 2. Буферна зона - 1. Поява богині
  • 2. Айдол
  • 3. Возз'єднання родини
  • 4. Рояль в кущах
  • 5. Скаржтеся на це своєму депутатові
  • 6. Пан або пропав
  • 7. Goodbye, Moonmen
  • Пригода 3. Велика та жахлива - 1. Маски та ролі
  • 2. Врятувати рядового Пампушку
  • 3. Резиденція зла
  • 4. Конфлікт самців
  • 5. Нова пані старої столиці
  • 6. Примарні спогади
  • Пригода 4. Ох вже ці магічні академії! - 1. Світло науки
  • 2. Педагогічний талант
  • 3. Ціна знань
  • 4. Біжи, ельфе, біжи!
  • Пригода 5. Звездарик - 1. Мотиви та рішення
  • 2. Космічна одіссея
  • 3. А за журбинкою журбинка
  • 4. Броунівський рух
  • 5. Машина судного дня
  • 6. Алконафти
  • 7. Імперія завдає удару у відповідь
  • 8. Невідома довбана ХРІНЬ
  • 9. Найзліші злодіяння злого двійника
  • 10. Чорна дірюка
  • 11. Хуйло і в космосі хуйло
  • 12. Задірюківські ліберальні опозиціонери
  • 13. Скільки кацапові унітаз не показуй — все одно куди попало сратиме
  • Пригода 6. Недоліки досконалості - 1. Пропозиція, від якої неможливо відмовитися
  • 2. Прихована загроза
  • 3. Корпорація змов
  • 4. Відволікаючий маневр
  • Пригода 7. Мізки! - 1. Вони «просто заблуділісь на учєніях!»
  • 2. Видіння
  • 3. Апокаліптична сюїта
  • 4. Дзеркальник
  • 5. Кара божа
  • 6. Шукачі мізків
  • Пригода 8. Мультивсесвіт божевілля - 1. Тиха стежка
  • 2. Срака наближається
  • 3. Журба та бентега
  • 4. Набутий героїзм
  • 5. Рибка до рибалки пливе
  • 6. Яке їхало, таке й здибало
  • 7. Пан або пропав
  • Епілог
  • 8. Іменем залізних бікіні!

    Другий день нашої примусової подорожі до столиці розпочався так само, як і перший: протрубивши підйом, вартові умилися, вишикувались та патосно заспівали. І цей спів, трясця їхній матері, мотивами нагадував якогось покруча від схрещувань совєцьких пісеньок про сраліна з опенінгом «Щенячого патруля»:

    — Поплакала і СТОП,

    Молода вовчиця!

    А в нашого Шума

    Зеленая шуба,

    Та я не одна, ти не один,

    Наш телефон 911!

    Льоха, ти сєпаратіст,

    Але чи гарно так?

    Тож Стефанія, мамо,

    Охрана-отмєна!

    Чи варто говорити що в мене від такого вар’ятства смикалося не тільки око, а й всі інші частини тіла аж до привиду апендикса, видаленого два роки тому?

    Закінчивши з ранковими ритуалами, вартові кинули нам в клітку пайок. Судячи з уривків розмов, які долітали до моїх покатованих вухоньок, ми мали прибути в столицю до сьогоднішнього вечора. Отже, час, що залишився до моєї ймовірної страти без суду і слідства, невблаганно наближалося. І добра світла героїня Міла, звісно ж, слухняно сиділа в кареті з лордом Зоресраченком. Десь в глибині душі я, звичайно, сподівалася, що це у неї просто хитрий прийом, і вона вичікує момент, щоб звільнити нас і втекти. Але розуміння того, що не варто особливо на це розраховувати, підпилювало ніжки стільця, на якому ця моя надія стояла, обернувши навколо шиї мотузку.

    Незабаром процесія рушила далі і все знову було як завжди. Влайд скиглив і сподівався, що після моєї страти його візьмуть назад в рідний бордель. Євген нервово щось бурмотів, сидячи в куточку. Ну а я, вирішивши відірватися наостанок, дошкуляла всім своїм виконанням улюблених пісень з аніме. І коли врахувати, як я співаю... словом, психічну травму до кінця їхніх днів я всім їм вже точно забезпечила. Щоправда, тривало моє щастя недовго: не витримавши тяжкої долі, одна з вартових таки залізла в клітку, щоб заткнути мені рот кляпом, перш ніж я доспівала четвертий опенінг «Наруто».

    Отже, втративши останню радість в житті, я впала в депресію. Найприкріше було те, що я залишилася навіть без підтримки Асуни. Ця волохата паразитка звалила в невідомому напрямку, коли почалася колотнеча, і досі не показувалася на очі.

    Невідомо яких би масштабів досягла моя зневіра, якби ситуація кардинально не змінилася. Процесія рухалася лісом далі, обступивши карету і нашу клітку, та продовжувала щось собі насвистувати. Аж раптом з кущів прямо перед нами вискочило близько двох десятків панянок в бронеліфчиках і кольчужних міні-спідницях, під якими виблискували залізні трухани! Кожна з тендітних ельфійок тримала по масивному мечу і загрозливо притупувала стрункими ніжками в чобітках на шпильках.

    — Розбійники! — закричала одна з вартових, спрямовуючи на дівчат алебарду.

    — Іменем королеви Деріс, здавайтеся і вирушайте з нами в столицю добровільно, щоб понести своє покарання! — гордо прокричала інша вартова.

    — Кидайте зброю і віддавайте все цінне, тоді ніхто не постраждає! — в свою чергу крикнула одна з розбійниць.

    Поступатися, схоже, ніхто не збирався: одна зі сторін була впевнена в правоті своєї справи, а друга — в очевидній чисельній перевазі. Відповідно, рішення проблеми могло бути тільки одне: мордобій! І недовго думаючи, дамочки активно його розпочали.

    Видовище, зізнаюся, було досить екстремальним. Повз мене раз у раз пролітали метальні ножі, стріли, навіть уламки алебард, просто дивом не зачіпаючи ні моєї тушки, ні Євгена, ні Влайда... що при габаритах останнього було навіть дивно. Я вже приготувалася робити ставки на те, скільки триватиме це везіння, аж раптом дверцята клітки відчинилися і всередину пролізла вже знайома білява макітра. Озираючись на всі боки, її мініатюрна володарка почала квапливо звільняти нас від кайданів.

    — Слухай, ти... відчуваєш мою ненависть? — прошипіла я на підвищених тонах, щойно Міла витягла кляп з мого рота.

    — Вибачте, що так довго, — залепетала ельфійка. — Лорд Зоресраченко не давав мені ані хвилини, весь час тримав під наглядом. Я просто не могла зробити що-небудь раніше.

    — Та невже? Ми ж двічі зупинялися на ночівлю! — розлютилась я.

    — Він мені до ніг дзвіночки прив'язував! — почала виправдовуватися Міла, звільняючи від пут Євгену і Влайда. — А тут, скориставшись метушнею, я вирубила його ударом по голові, вкрала ключі від кайданів і побігла на допомогу.

    — Гаразд, зроблю вигляд, що вірю тобі, — зітхнула я, вибираючись з кліті. — Що далі?

    — Викрадаємо коней і тікаймо, — скомандувала принцеса, стрибаючи на найближчу вільну кобилу.

    — Гей, притримай коней! Не знаю, як Влайд, а ми з Євгеном їздити верхи не вміємо! — закричала я, згадавши свій сумний досвід верхової їзди на тій самій рольовці по «Ґобіту». Не буду вдаватися в деталі цього ганебного дійства. Скажу тільки, що закінчилося все тим, що моя дупа в результаті впала у велику купу м'якого кінського гівна.

    — Так, я теж не вмію, — пихато заявив Влайд. — Верхова їзда — це бабське діло! Моє ж завдання — дарувати насолоду, а не скакати верхи на пітних кобилах.

    Я вже збиралася було поцікавитися у Влайда, в чому ж різниця, але Міла мене випередила.

    — Ой, але ж це погано, — збагнула принцеса, впавши в ступор на кілька секунд. Схоже, її зараз мучив непростий вибір: з одного боку, їй було простіше кинути нас і бігти до дзеркала самій, а от з іншого... схоже, вчинити так їй відчайдушно не давав її нав'язливий комплекс геройки.

    А поки всі були зайняті питанням: «Що ж тепер робити?», — парочка розбійниць, яким, мабуть, не вистачило вартових, вирішили перевірити, як там у нас справи. Перша дісталася Мілі, і та вирубила її досить швидко: під'їхавши на коні, принцеса вдарила невдалу розбійницю важкими піхвами.

    Але ось поки вона цим займалася, мої справи стали значно гіршими: зброї в мене не було, та й будь вона — користуватися я ж нею все одно не вмію. І якщо від першого удару мені ще якимось дивом пощастило ухилитися, то другий вже точно міг стати для мене фатальним... якби не маленька подія, через яку розбійниця напевно засумнівалася у виборі обладунку:

    Вискочивши, наче грець з малини, Асуна спритно вчепилася в стегно розбійниці пазуристою лапою, піднялася по кольчужній спідниці і тяпнула спочатку плаский живіт, а потім і естетично обрамлені бронеліфчиком груди. Заверещавши, розбійниця впустила меча й почала істерично розмахувати руками. Скориставшись панікою, я підібрала найближчу важку палицю і тріснула нею супротивницю по голові.

    — Хороша дівчинка, — похвалила я кішку, в той час як розбійниця мішком звалилася на землю.

    — Треба звалювати! — пропищав Влайд ультразвуком.

    Сперечатися з ним ніхто не став. Тяжко зітхнувши, Міла спішилася і скомандувала:

    — Раз не можемо їхати верхи, спробуємо сховатися в лісі, скориставшись форою, яку нам дає ця колотнеча. Хлопці досі в жіночому одязі, нічого цінного в нас немає, і ми взагалі в’язні, тож розбійниці навряд чи будуть нас переслідувати.

    Хоч з деякими пунктами плану Міли цілком собі можна було посперечатися, робити ми цього не стали і просто приступили до виконання. Незабаром галас від битви, залишеної далеко позаду, стихнув. Забравшись подалі від місця події, ми трохи перепочили і слідом за Мілою пішли в напрямку, який мав би привести нас до столиці.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.