Дивні поєднання
Коли зійшов собако-місяць, моє воскове тіло почало плавити. Голова повільно танула, віск скочувався сорочкою, набираючись у крупні краплі. Коли голови вже не лишилося, я думав лише про одне — мені не випрати цей одяг, лише виварювати. Все, що може нагріти воду в цьому світі — лише сяйво собако-місяця. Виходить, я буду знову плавитися...
Собако-місяць зітхнув голосно і розчинився в сріблястих хмарах. Сріблясті хмари голосно гикнули — вони завжди так гикають, як вчергове перетравлюють супутник. Сріблясті хмари гарні, але підступні, але не настільки, щоб ми лишалися без світла. Вони насичуються сяйвом собако-місяця, яке розтікається ними до самого ранку.
А зранку хмари пливуть на інший бік планети — там очеретяний місяць тихенько дзвенить в очікуванні жнив.
Сонце помалу викочується з-за обрію. Його чорна тарілка всотує залишки нічного різнобарв'я і глухо гуде на весь світ. Сонце до кінця дня народить новий собако-місяць, не такий яскравий, як минулого разу, але все ж досить сильний, щоб ми пережили ще одну ніч в теплі і світлі. Оплавлений віск моєї голови в стрімкому плині зворотньої зйомки вертається на місце — моя голова знову є і порожня від нічних думок.
Це - крапка.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!