Як я пишу

День 1. Безприслівний епізод

Присів над тілом: розглядає, вдивляється, морщиться. Підводиться і сухо каже: “Працюйте, обережно з шиєю — голова має лишитися приєднаною.„

Санітари повільно розгортають мішок, зрізають одяг, обшукують кишені. Запальнички, годинник — в картонну коробку. Окремі кістки відділяються від тіла або геть слабо тримаються купи: руки лишають в бушлаті, тіло не перевертають — так ребра матимуть шанс ще трохи протриматися на хребті, поки експерти не доберуться до нього…

…Акуратна робота вчора дає результат сьогодні: стан тіла поганий, але на руках знайшли татуювання. Це добре. Ми вже знаємо чиї вони ті руки, хто чекав евакуації півроку. Криміналісти витравили тату на напівзогнилій шкірі. Він скоро поїде додому…

… Вдома будемо усі, без винятку. Лише одне питання неясне: …

День 2. Безприкметний епізод

Без прикметників писати просто, якщо використовувати порівняння. Люблю цю вправу, вона сама по собі загострює мислення, активує нейрони, змушує думати. Наприклад:

Цей день був сповнений тепла і світла. 12 жовтня на календарі, 24 градуси цельсія, вітер майже нуль метрів за секунду. Якась бабця, одягнена в светр з дірками та заплатами, вибалушувала очі, аж білки вкрилися мережевом судин кольору слив, кричала щось про бога, гріх і покаяння. Молодь, вся в навушниках, огорнута своїми думками та байдужістю, проходила повз неї, не звертаючи уваги. Чи мало містом бродить пацієнтів, яких не може утримувати психлікарня, в яку позавчора прилетів КАБ?

І так писати можна тисячами слів. Але і це набридає згодом. Прикметники часто скорочують речення, і роблять його співучим, а не сухим. :)

День 3. Безіменниковий епізод

Взялася за гаряче. Пече. До лускання тої тоненької, як виявляється, хоча писали, що вона найвитриваліша. Добре, що хоч захистила їх, але вона все одно лускає, пропікає всередину, відчуває як тріскаються глибші, ті що кальцієві, які не відновлюються. А довкола закипає руда, яка пульсувала та прискорювалася, і ще сильно допікає вище, аж страшно і боляче, хочеться кинути почате. Але не можна: вже взялася…

… Важко без іменників, я б багато без них не написав, хіба що такий саме стислий і короткий епізод. Без не поясниш. Хоча суто дію можно:

Присів і видихнув. Нарешті легше. Знову встав, знову вперед — продирається, борсається. Все чухається, заважає руху, чіпляєшся за щось. Нічого не видно, дихаєш знову важко, але треба далі йти, хоч нічого і не видно… Так можна писати, щоб передати динамічні дії

День 4. Бездієвість :) +2 дієслова наприкінці.

Сонце — прямо в лице. В очі — яскраве світло! В легенях свіже повітря та інтенсивна зміна його на вуглекислий газ, цикл за циклом, подих за подихом. Одна нога — на землі, інша — в повітрі. Швидка зміна. Знову і знову. Ще швидше! Втома — неіснуюче зараз поняття: це миті без втоми. Зараз лише енергія, задоволення, спрага, свіжий вітер в обличчя, ковток води, шарудіння відсіву на стежці, здіймання мілкої пилюки позаду, привітні посмішки знайомих бігунів чи знайомих собачників, шелест листя на деревах. Цей час твій — перебіг простих подій на двох ногах, перелік звичних кадрів у двох очах, та сама музика ранку у вухах, вільних від пластикових корків з пластиковими мелодіями всередині. І ти вільний — маєш право на цей ранковий ковток свободи від сумних думок, нав’язливого стресу та інших обтяжливих речей, які повсякчас, як ті злидні, лише і чатують, аби впертися в твій день. :)

День 5. Неприйменність

Підійшов. Розповів стисло. Вона відповідала довго, розлого. Хитав головою, думав, мовчав. Вона плакала. Він мовчав. Вона жалілася. Він мовчав. Вона намагалася спитати — мовчки кивнув головою, обійняв, притулився. Погладив голову, запустивши пальці у волосся, поцілував. Випустив її, розвернувся, пішов…

… Минув рік. Повернувся. Зустріла. Не плакала, не говорила. Обійняла. Новий протез тримав добре — стояв впевнено. Протез руки ставити треба пізніше — його довше, складніше, мороки більше робити та підганяти.

Мовчки домовилися жити далі — їм тридцять кожному лише, час ще мають вчитися жити наново.