Передмова

- Бабусю, ти розкажеш нам казку?

Літня, але ще повна сил, жінка якраз увійшла до великої розкішної дитячої кімнати. Два маленькі урагани, іменованих у народі онуками, закружляли навколо неї, ледь не збиваючи з ніг. І нехай вона втомилася за довгий день, нехай трохи ломило спину через дощ за вікном, бабуся ніжно посміхнулася і розтріпала світле волосся трирічного хлопчика.

- А ви вже повечеряли?

- Так! – в один голос відповіли діти.

- Тоді бігом вмиватися і в ліжко! Я зачекаю вас тут.

Дітей не стало раніше, ніж жінка встигла договорити. От уже непосиди! Вона присіла в одне з крісел поруч із великим рожевим ліжком. Хлопчик мав свою спальню, проте незважаючи на величезну кількість кімнат у будинку, діти завжди засинали разом. А рідні не заперечували. Лише тихо раділи такій самовідданій любові між братом та сестрою. У кожного має бути найрідніша людина поруч, з якою простіше йти по життю. Дітям пощастило, що вони є одна в одного.

- Ми готові! - влетіла до спальні малеча. Вони швидко лягли у ліжко і палаючими поглядами глянули на найулюбленішу бабусю.

- Лосказуй, - дозволив молодший. Жінка лише тепло всміхнулася.

- Ну що ж, тоді слухайте...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.