Саша. Як врятувати імператора

Саша

Останнім часом світанок настає надто рано. Не встигнеш прикрити очі, як тебе вже будить педантичний дворецький. Чому він, а не покоївка? Тому що більше ніхто не міг змусити мене піднятися з ліжка о пів на шосту ранку. Пробіжку з Куро ніхто не скасовував! Але якщо щодня протягом тижня лягати після опівночі, то незабаром виглядатимеш, як двічі пережована жуйка.

От саме так я себе й почувала, ніби мене довго і старанно жувала корова. Вже шостий день весь наш веселий квартет переробляв абсолютно не адекватні, як на мій погляд, закони Івлійської імперії. Відчуваю, коли всі наші нововведення стануть доступними простому народу, той або збунтується, або влаштує неймовірне свято. Чомусь в останнє вірилося слабко!

- Думаю, буде не розумним вводити до вжитку все одночасно, інакше люди з глузду з’їдуть від такої радості, - зауважила якось наприкінці шостого дня марафону під назвою: «наздожени прогрес!»

- Вам не варто хвилюватися про це, - відповів голова Таємної канцелярії. – Наші аналітики вже складають варіанти впровадження змін у життя як простого народу, так і знаті. Але якщо у вас є що запропонувати, буду радий вислухати.

Після хвилинного мовчання, коли я вже вважала розмову закінченою, герцог Азарійський раптово продовжив:

- Що ви вирішили?

- Ви про що? – питання вибило з колії.

- Щодо вашого майбутнього, - його гострий погляд вп'явся в моє обличчя, намагаючись зчитати найменші емоції.

- Е… Навіть не думала ще про це…

А й справді, що я вирішила? Є лише два варіанти: тікати або ж здаватися. Тікати нікуди, здаватися на милість Імперії страшнувато. Хто його знає, що вони з чужинцями роблять. Може, в підземеллі запруть і експерименти ставитимуть? Он, Безруков зник з кінцями, ні слуху, ні духу! Втім, я й не питала…

- Мені треба з'їздити в одне місце, - заявила твердо, доки не передумала, - а потім поговоримо!

Чоловік здивовано звів брову, проте висловлювати вголос свої сумніви щодо моїх дій не став. Що ж, чудово! Заодно відпочину, бо сил більше немає перечитувати цю макулатуру!

Наступного ж ранку мене провели до станції, звідки вирушав поштовий диліжанс. Герцог, звичайно, пропонував послуги сімейного візника, та я відмовилася. Навіщо людей в селі лякати? Досить уже того, що на нас із Куро всі місцеві кумушки дивилися, як на прокажених. «Не інакше, як злочинця вивозять з міста! – шепотіли з усіх боків очевидці. – Це що ж таке коїться, раз Таємники (так в народі місцеву канцелярію прозвали) особисто злочинців у диліжанси сажають? Мабуть, страшна людина! А виглядає он як, хлопець хлопцем!.. А карракал у нього знатний!..» І так далі, і тому подібне. Добре, що я навчена не червоніти, а то б ганьби не обібралася!

Загалом, втекла я з Алеррама в село до бабусі Рогнеди. Не попереджаючи, заявилася, наче сніг на голову, в прямому та переносному значенні. Сніг і справді ще з ночі засипав усі дороги. Незважаючи на спеціальні закляття, заледве доїхали. Місцева знахарка, як і в першу нашу зустріч, розчищала доріжки навколо будинку.

- Вам допомогти? - запитала з-за хвіртки, радісно посміхаючись. Скучила страшенно! Мов рік не бачилися.

- Допоможи, якщо не жартуєш, - відповіла Рогнеда, випростуючись і розкриваючи обійми. Довго не думаючи, кинулася обійматися. - Скільки ж це тебе не було, люба? Ходімо до хати, поговоримо, обідом вас нагодую! Бач, як вихудла!

Під знайоме бурчання, ми увійшли в теплу і затишну кімнату. Швидко накривши на стіл, бабуся присіла навпроти і з розчуленням спостерігала, як ми з котиком уплітаємо за обидві щоки запропоновані ласощі.

- Розповідай! - серйозно промовила жінка, коли я сито відкинулася на спинку стільця.

Що ж, мені приховувати нічого. Розповіла про все: від з’яви Сварога ще влітку до вичитування місцевого законодавчого кодексу. Навіть втомилася в процесі. Як же багато всього трапилося, виявляється, за такий короткий час!

- Виходить, що я сама себе загнала в кут, — закінчила переказ своїх пригод. – Тепер ось треба не лише вирішити, як далі жити, а й що робити з Філлідою. Стратити я її не зможу, совість не дозволить! Якщо відправлю в заслання, це ні до чого не приведе. Жінка геть втратила бажання жити і помре від виснаження через кілька місяців.

- А що б ти хотіла для неї зробити? – спитала бабуся, уважно вислухавши мою сумбурну розповідь. - Не як Знаюча, як людина!

- Ну… - задумалася на мить, згадавши згаслий погляд колись ясних очей. - Мені щиро хочеться, аби вона знайшла спокій. В її душі ніколи не було якогось… балансу. Спочатку там вирував дев’ятибальний шторм, зараз же цілковитий штиль. Вона помирає! Як я зможу допомогти їй віднайти себе після всього, що трапилося? І взагалі, чи заслуговує вона на це?

- Ти сама відповіла на своє запитання, - лагідно посміхнулася Рогнеда. – Кожна людина має право на другий шанс. Філліда повинна спокутувати свою провину справою! Вона Знаюча, як і ми. Нехай від колишньої сили залишилися лише крихти, це аж ніяк не змінює її сутності. Приведи її сюди! Допомагаючи іншим, вона повертатиме борг Всесвіту за всі відібрані нею життя. Так буде правильно!

Що ж, жінка має рацію! Це найкраще рішення, яке я змогла б колись прийняти. Проте залишається інше питання: як забезпечити безпеку і незалежність Знаючих? Тому що про збереження їхньої таємниці в такому разі можна лише мріяти.

- Бабусю, - звернулася через кілька хвилин, - думаю, настав час Діділії та її донькам вийти на світло. Час змінювати цей світ на краще!

Рогнеда здивовано звела брову, проте заперечувати не стала. Що ж, якщо так, то я буду першою, а далі життя покаже!

Ізмір Каррітер Азарійський

Він шаленів! Відчував, що з нею все добре і все одно шаленів. В голові ніяк не вкладалося, чому Саша його проігнорувала! Чому не взяла з собою, хоча навіть імператор був не проти відпустити свого наступника на декілька днів відпочити. Ну звичайно, їх обов'язково супроводжувала б імператорська гвардія і до потрібного місця їх довезли б у найкращій кареті герцога Азарійського з сімейним гербом на боках, але що ж в цьому поганого? Саші час звикати, що завжди і всюди за нею слідуватиме охорона, а люди спостерігатимуть та заздритимуть чужому щастю. Проте найбільше хлопця дратувало, в якому вигляді досі пересувається як містом, так і в палаці його кохана. Незважаючи на всі вмовляння, вона проігнорувала не лише дорогі прикраси, а й сукні, вибрані особисто ним самим. Востаннє, коли Ізмір поліз до Грейс із подібною розмовою, вона запустила в хлопця срібним підсвічником. Якби не вироблені роками рефлекси, ходити б йому зараз із підбитою фізіономією!

Безсилля зводило з розуму. Замість того, щоб старанно працювати над черговою кіпою паперів, молодий герцог кидався по кабінету імператора від кутка до кутка, перегризаючи навпіл чергове перо. Адже гризти нігті його відучили ще в дитинстві дуже неприємним чином, лінійкою на пальцях!

- Ти заспокоїшся сьогодні чи ні? – розлютився Азарійський-старший. - Мене вже нудить від твого миготіння!

- Куди вона поїхала? – нервував хлопець. - Як ти міг її відпустити? Та ще й одну? А якщо з нею щось трапиться?

- Якщо з нею щось трапиться, я дуже співчуваю цьому «щось»! – відповів чоловік. – Краще карракала в бойовій іпостасі охоронця у світі немає. Та й твоя зазноба не скляна! І взагалі, навчися вже тримати себе в руках, інакше Грейс просто втече від тебе куди подалі.

Ізмір важко зітхнув і присів на своє місце.

- Я не розумію, - журився молодик, - чому тільки мене так нестерпно тягне до неї? Хіба зв'язок не повинен працювати в обидві сторони?

- Ізміре, - реготнув голова Таємної канцелярії, - у Саші за спиною роки тренувань. Її навчали ідеально володіти власним тілом та емоціями. Я ніколи в житті не зустрічав людини сильнішої за Грейс. Вона одна спромоглася обдурити всіх, включаючи Влада. А ти сам знаєш, наскільки сильно розвинена його інтуїція. Я не знаю, хто той майстер, що навчав дівчину, але він геній!

- Чому ти так впевнений, що вона не втече кудись у Сірозем'я, поки ми тут розмовляємо? – трохи заспокоївся бойовик.

Чоловік на хвилину задумався, та все ж таки відповів.

- Тому що їй щось від нас потрібно!..