Саша. Як врятувати імператора

Ізмір Каррітер Азарійський

Він був скрізь і ніде водночас. Ніби завис у невагомості, ніби весь світ завмер і навіть вітер зник. Думки ліниво перетікали в голові, ні на мить не затримуючись, наче річка, що мчить повз нього. Хто він? Що тут робить? Чому один? Хіба у нього не було важливих справ? Хіба нещодавно він ще кудись не поспішав? Чи то був сон? Дивний сон... Здавалося, його там хтось чекає... Хтось дуже важливий... Але хто?.. Чи вже не чекає?.. "Не пам'ятаю!" - єдина думка, яка хоч на мить затрималася.

Хотілося спати, розслабитися і поринути у глибоку безодню сну. Можливо хоч там він дізнається відповіді на свої запитання? То навіщо собі відмовляти? Адже йому все одно нічого втрачати. Потрібно тільки заплющити очі і відпустити все те, що може його утримати. Потрібно всього лиш розслабитися…

- Далеко зібрався?..

Саша

В кімнаті пахло травами. Ізмір лежав на ліжку. Грудна клітка мірно здіймалася, і на перший погляд здавалося, що хлопець просто спить. Але тільки добре знайома з ним людина легко помітить, що шкіра хлопця блідіше, аніж зазвичай, що під очима залягли тіні, а вилиці і ніс загострилися. Ну от, невже ще й цей зібрався зустрітися з Мораною?

- Ну, і? – занервував герцог. Ще б пак, це ж його син, незважаючи на всю холодність їхніх стосунків!

- Не підганяйте! - огризнулася. Самій би розібратися.

Скануюче закляття нічого не дало. Хлопець просто спить, хіба що серцебиття надто сповільнилося. При огляді магічним зором, картина була набагато цікавішою. Ізмір виблискував, немов новорічна ялинка, на яку навісили надто багато гірлянд. Одні його канали горіли яскраво-червоним, інші синім, десь прослизали зелений і світло-блакитний вогник, а сам резерв нагадував зламаний світлофор, який забули замінити. І в усьому цьому неподобстві час від часу з'являлися золоті іскри. Це що, рештки моєї магії? Чому вона ще не вивелася?

- Схоже, Джерело намагається перебудувати його канали і резерв під себе. Процес довгий та важкий. Аби він лише впорався! - останнє, це вже думки вголос. Пам'ятаю, як мої власні канали відкривалися, аби прийняти те, до чого були не пристосовані! – А якими стихіями володіє ваш син?

- Двома, - здивувався чоловік. - Навіщо питаєш?

- Невже? Мені чомусь здається, що він здатний на більше!

Гаразд, до чого вся ця полеміка? Потрібно трішки допомогти майбутньому імператору, полегшити, так би мовити, страждання, а далі хай сам справляється!

«Давай, Сонечко! Ми повинні розтягнути його резерв та канали. Тільки обережно, щоб не нашкодити! Поклала руки на сонячне сплетіння Ізміра та його чоло, скинула верхні три щити, і почала поступово переливати свій резерв у його, м'яко розтягуючи і попутно реставруючи тріщини на стінках. «Все буде добре, головне не розслабляйся, чуєш!» - намагалася донести цю думку до хлопця. Навряд чи він її почує та, можливо, хоч відчує мою підтримку?..

Спочатку все йшло добре. Ми з Джерелом працювали разом, синхронно, мов годинник. Проте в якийсь момент я навіть не почула, а ніби відчула дзвін натягнутої до межі тятиви, ніби від тіла відривається щось вкрай важливе. Що це?

Розплющила очі і з жахом помітила, як бліднуть колись червоні вуста, а легені перестають наповнюватися киснем. Не зрозуміла! Це що, диверсія?

Поклала руку на груди просто над серцем і послала потужний енергетичний розряд. Хлопця навіть підкинуло на ліжку.

- Що відбувається? – почулося десь позаду. Все потім! Не до того зараз! Дехто тут зібрався на той світ! От нетерплячий!

Після третього розряду, не досягши жодного відгуку, зважилася на відчайдушні дії. Не знаю, які наслідки після цього на мене чекають, та краще б усе вийшло.

Про цей спосіб я вичитала у Гримуарі. Колись, коли більшість Знаючих були геть не обмежені в силі, ходили легенди, що вони вміли повертати до життя померлих. Більшість не вірила, деякі боялися, і лише одиниці знали, що легенда правдива. Так, якщо душа людини ще не пішла за межу, Істинна Знаюча здатна повернути її назад. Запитайте, чому вони цього не роблять? Тому, що будь-яка необдумана дія загрожує наслідками.

Пам'ятаєте, я казала, як важко, коли ти стираєш себе з пам'яті своїх друзів? Отож, воскрешаючи людину, Знаюча прив'язує її душу до своєї, щоб повернути її на місце. Проте назад відв'язатися неможливо. Ця людина все життя буде її другою половинкою, частиною її самої. Його біль – її біль, його радість – її радість, його смерть – її смерть. Щось схоже існує між мною та Куро. Зв'язок, який не можна розірвати. Ніколи!

Ось чому те, що я зробила далі, може стати ВЕЛИЧЕЗНОЮ проблемою!

Притиснула його руку до свого серця, а свою до його, зняла всі щити, дозволяючи енергії циркулювати вільно, огортаючи наші тіла, наче коконом, змішуючи наші аури, зрощуючи наші душі. «Пробач, Ізміре, та іншого способу не дозволити тобі піти за межу, я не знаю!»

Раптом я опинилась у повній темряві. Скрізь та ніде одночасно. Знайоме місце! Озирнувшись, звичайно ж нічого не побачила, але цього і не потрібно. Мене вабило туди, де зараз перебуває частинка моєї душі. Він там, у темряві! Геть один! Втрачений, зляканий, втомлений... Стривай, я вже поряд!

Вдалині промайнув ледь помітний вогник. Попався!

- Далеко зібрався? - весело посміхнулася, хапаючи хлопця за примарну долоню. - Пора додому!

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

Він зрозумів, що щось не так, коли спина цілителя напружилася, а його сина підкинуло, наче від удару блискавиці.

- Що відбувається? - батьківське серце зайшлося в шаленому ритмі.

Так, він ніколи не виявляв величезної любові до сина, був нетерплячий, суворий і вимогливий, але це абсолютно не робило з нього поганого батька. Він просто намагався виховати Ізміра справжнім чоловіком, своєю заміною, своєю опорою!

Якби була жива його мати, вона змогла б виховати сина краще, змогла б подарувати йому все те тепло, якого хлопець був позбавлений протягом років. Можливо, тоді він, Грег, не дивився б зараз, як помирає його єдина дитина, а він нічого не може з цим вдіяти. Незважаючи на всю свою могутність, він абсолютно безсилий! Що станеться з ним тепер, якщо він втратить останню рідну людину в своєму житті? Навіщо тоді жити?..

Чоловік опустився в крісло, обхопивши голову руками. Думки гризли його зсередини, виїдаючи в серці криваву діру. Цілком зневірившись, чоловік уже навіть не дивився, що там відбувається на ліжку, коли його пронизало неймовірним викидом енергії. Не просто магічної енергії, а силою стародавніх магів Життя! "Що це?.."

Навколо його сина і цілителя, завертаючись різнобарвними вихорами, клубився потужний потік чистої магії. Він повністю перекривав огляд на те, що відбувалося всередині, але чоловік зрозумів, зараз твориться справжнє диво, як із давніх легенд.

Він хотів підійти ближче, та раптом на його шляху виник величезний, більший ніж зазвичай, карракал. Йому здалося, чи тварина за останні кілька хвилин виросла в обсязі майже вдвічі? Карракал грізно рикнув, здибивши шерсть на загривку.

- Зрозумів, - спокійно відповів герцог на попереджувальний погляд вихованця. - Я почекаю!

Через якийсь час енергетична буря потроху почала вщухати, поки зовсім не розвіялася. На ліжку лежав його син, радісно посміхаючись, а поряд, у його обіймах, виснажений до синявки Олександр.

- Ізміре! - підірвався з місця чоловік.

- Т-с-с... Не розбуди! – хлопець лагідно притис до себе цілителя, немов дорогу серцю іграшку. Він виглядав абсолютно здоровим, тільки погляд якийсь дикий, як у тварини, яка збирається будь-що захищати «своє».

- Я зараз накажу, щоб Сашу перенесли до його кімнати, - насторожився голова Таємної канцелярії. Таке власне ставлення геть не властиве його синові.

- Ні! – напружився хлопець. - Він залишиться тут! Так… безпечніше…

- Що ти таке кажеш? – не вгавав чоловік. - Що може загрожувати Грейсу в імператорському палаці?

- Багато чого, батьку, - насупився Ізмір. - Надто багато!..

- Сину, ти дивно поводишся. У тебе шок! Я покличу Харіса!

- Батьку! – зупинив чоловіка Ізмір. – Не треба цілителя… Я… все згадав!