Саша. Як врятувати імператора

Саша

- Незареєстрований! Я правий? – Луклан був серйозним, як ніколи. Він не дорікав, не сердився, але я відчувала його внутрішню напругу і тривогу.

- Здасте? - на більше не було моральних сил. Щоразу, коли доводилося стирати себе із пам'яті близьких людей, в мені теж щось ламалося. Було дуже боляче втратити батьків, проте згодом вони стали світлим спогадом. Я знала, що завжди буду їм дорогою, вони не забудуть, не дивлячись ні на що. І зовсім інша річ, якщо про тебе забувають назавжди ті, кого ти бачиш щодня, ті, хто й досі живе у твоєму серці. Це ранить так само сильно, як зрада, хоча вони й не винні. Тому, так! я не хочу видаляти себе із життя цих людей! Так, я егоїстка і це точно вилізе мені боком! Проте я не бажаю знову через це проходити!

Куро, мій «маленький» друг, притулився до мене і поклав величезну морду на коліна. Я знаю, любий, що ти ніколи мене не покинеш! Ми з тобою одне ціле!

- Ні, - важко зітхнув чоловік, опускаючись на підлогу, поряд із ліжком. Він ніжно поцілував долоню дружини. – Якби не ти, ми б ніколи не мали дітей. Ти подарував нам надію, а зараз оберігаєш наше майбутнє. Сашо, невже ти справді думаєш, що ми здатні тебе зрадити?

У мене защипало в носі. Аби не розплакатися! Я ж хлопець, не годиться нам носом хлюпати!

- Ми нікому не скажемо, – погодилася з чоловіком Амелія. – Значить… це дівчинка?

Вона лагідно погладила великий живіт. В її очах світилося стільки радості упереміш із смутком. У жінок в цьому світі не завидна доля. Мало кому так щастить, як Амелії чи пані Беркар, коли чоловіки сприймають їх як рівних, щиро люблять та цінують. Не дивно, що розумна жінка вже зараз переймається майбутнім своєї донечки.

- Вам не варто поспішати. Не потрібно вже зараз підбирати їй підходящу партію, - жартівливо посміхнулася. – Це буде дуже особлива дитина. Подаруйте їй свої любов та підтримку. Поки вона виросте, світ встигне змінитися.

А я для цього вже постараюся! Заради себе та всіх майбутніх Знаючих!

Грег Рівер, голова слідчого відділення ТК

Коли він вирушав на зустріч із Грейсом, максимальне, на що розраховував, це якесь пошукове закляття, за допомогою якого хлопець відшукав соуру, ну, або ще якісь ознаки присутності тварюки. Та аж ніяк не точне місце розташування, аж до саженя. Хлопець скоротив площу пошуку втричі! Якщо він має рацію, то вже до кінця тижня вони виявлять лігво зловмисників. Інше питання, як він це зробив? Так, Грег припускав, що Олександр - маг життя. Але наскільки ж велика його сила, якщо він здатний на таке?

На якусь мить слідчий відчув відлуння магії цілителя, проте вже наступної миті все повернулося на свої місця. Ніхто не здатен приховати таку колосальну міць! Ага! Так само, як і не можна обдурити райдужний камінь! А Грейсу вдалося, і це вже факт.

Як пояснити Майстрові таке скорочення зони пошуку, чоловік ще не вирішив, от тільки здавати цілителя не збирався. З такими, як Грейс, краще дружити! Тим паче, він у боргу перед ним…

- Ти впевнений у своєму рішенні? - Майстер, як завжди суворий і зібраний. Жодного зайвого руху, жодної недоречної емоції.

Рівер стояв перед головою Таємної канцелярії і повідомляв про проведене ним особисто розслідування. Не все в його розповіді гладко, але причепитися буде складно. Головне зберігати спокій та впевненість.

- Так, Майстре. Я проаналізував усі отримані від агентів дані, соуру варто шукати за містом в одному з маєтків. Туди простіше привозити «корм» і не мозолити очі сусідам, там мінімальна кількість патрулів і найлегше знищувати докази. Думаю, варто перевірити територію довкола столиці близько шести тисяч сажнів. Це найоптимальніша відстань.

- Добре, - погодився чоловік. - Візьми з собою агентів, і поспостерігайте за маєтками. Тільки жодної самодіяльності! Ми не знаємо, скільки там зловмисників і скільки істот вони вже вивели. Якщо помітите щось підозріле, дайте знати.

- Слухаюсь!

- Грегу, цього разу вони не повинні втекти! Будьте уважні та максимально обережні!

- Прийнято! – Рівер відсалютував і вийшов. Слава богам, все минулося, як по маслу. Тепер справа за ним. А він уже свого не проґавить!

Ізмір Каррітер Азарійський

Додому повернувся мов не в собі. З одного боку було радісно, хоч радіти, начебто й нічому, а з іншого, він уже сумує за новим знайомим. Чи старим? Хіба таке взагалі буває? Як можна мати теплі почуття до першого стрічного? І якщо вони раніше дружили, чому зараз Саша тримається так, ніби вони чужі. Вони посварилися? Ізмір чимось образив його?

У двері його особистих покоїв постукали.

- До вас завітав принц Реньє. Інкогніто! – відзвітував дворецький, чоловік, середнього віку, з дуже спокійним характером. Азарійський завжди заздрив його флегматичності. – Накажете провести його до золотої вітальні?

Ізмір навіть підвівся у кріслі, в якому до того встиг влаштуватися.

- Якщо інкогніто, тоді, веди його прямо сюди, - зрадів хлопець. – І накажи подати талласійського сидру та ще щось на твій смак.

- Слухаюсь, - вклонився чоловік і вийшов.

За кілька хвилин до кімнати увійшов не хто інший, як сам Крейг Реньє. Ізмір, правда, був радий його бачити, незважаючи на те, що колись принц зізнався, це батько підіслав його до Азарійського, щоб налагодити стосунки. Ну що ж, нехай король Борейї радіє, вони чудово порозумілися.

- Яким вітром? - запитав господар будинку. - Ти ж, начебто, не збирався приїжджати так рано!

- Елеонора надіслала запрошення на Літній бал, я не міг відмовитися, - відповів Крейг, опускаючись у сусіднє крісло. - Ти схуд…

Помітив хлопець, стривожено роздивляючись друга. Він справді схуд, вимотався як морально, так і фізично.

- Так нічого й не згадав?

- Ні, – Ізмір гірко всміхнувся. Йому не подобалося бачити жалість в очах оточуючих. Так, він багато чого забув, але ж не повністю втратив пам'ять. Можливо, вона ще повернеться?

- Знаєш… - Крейг невпевнено озирнувся, наче перевіряв, чи можуть їх підслухати. – Іноді, коли я намагаюся згадати, деякі моменти минулого року, вони ніби в тумані. Якщо не замислююся, все гаразд, проте якщо хочу конкретизувати щось… порожнеча. Дивно, як вважаєш?

Хлопець зрозуміло кивнув. У нього те ж саме.

- Можливо, це вплив соуру, або ж з нами попрацював менталіст найвищого класу, - підсумував герцог.

- Але ж я ніколи не зустрічався з соуру, - заперечив Реньє.

- Ти впевнений у цьому, чи просто не пам'ятаєш? - друзі синхронно зітхнули. Їх обох перевіряли на ментальний вплив після весняних подій, про всяк випадок, так би мовити. Проте нічого не знайшли. То що ж тоді могло трапитися? Невже й справді ігри розуму? Занадто великий стрес?..

- Втім, я не за цим сюди прийшов, - порушив Крейг гнітючу тишу. - Елеонора просила привести на бал Олександра. Пише, після останньої зустрічі, їй цікаво знову з ним поспілкуватися. Це ти його тоді запросив?

- Поняття не маю, - розвів руками бойовик. – Весь той бал для мене суцільне місиво з білих та кольорових плям…

- Можливо, тоді варто поговорити із самим цілителем?

Перед очима тут же повстав яскравий образ милого хлопця та його світла посмішка. В грудях защемило. «Що за напасть? – подумки обурився Азарійський. - Поводжуся, наче закоханий ідіот! Адже це всього лише звичайний хлопчисько!..»

- Сьогодні бачилися, - награно скривився Ізмір. - Переконує, що ми майже не спілкувалися. Проте, якщо так, то навіщо ж я тоді тягнув його за собою на день народження до Нори? Я що, бився з кимось об заклад і програв? Не пам'ятаю!..

Хлопець стомлено розтер скроні. Може все ж таки варто звернутися до менталіста?

- У будь-якому разі, - підсумував герцог, - до кінця тижня ще є час. Думаю, встигну про все розпитати…

У двері тихо постукали. Дворецький приніс напої. Зазвичай цим займаються служниці, але сьогодні в гостях принц, та ще й котрий не хотів би афішувати свій приїзд… Схоже, Густав вирішив особисто прислужити ліердам.

- Густаве, - раптово спалахнула в голові в Азарійського думка, - ану скажи, ти пам'ятаєш останній день народження Елеонори?

- Як себе самого, ліерде Ізміре, - незворушно відповів чоловік.

- Тоді ти напевне згадаєш, чи не відбувалося того дня щось незвичайне? Можливо, в нас були гості? - всередині все напружилося в передчутті. От-от він зможе докопатися хоч до якихось із втрачених фактів минулого року.

- Якщо Ваша Світлість має на увазі викрадення молодого пана та його вихованця, то, судячи з відсутності скарг Вашому батькові, все закінчилося добре.

- Якого викрадення? – прохрипів герцог, ошелешено перезираючись із принцом.

- О, - посміхнувся дворецький, чим ще більше ввів у ступор Азарійського. Такої поведінки чоловіка йому ще не доводилося спостерігати. - Того дня ви принесли в будинок паралізованого отрутою тайпана пана Грейса та його вихованця. Ви вбрали його в костюм і відвезли на бал. Повернулися рано, один. Були схвильовані і не в кращому настрої.

- Це все? – уточнив Крейг, тому що в самого Ізміра навіть мову відняло.

Він що, викрав людину? Але навіщо?

- Так, - відповів Густав. – Хіба що… Його Високість також там були. Ви доставили карракала. Я можу бути вільним?

Азарійський лише рукою махнув. Він наповнив келих сидром, осушив до дна і замислився. Щось це складається картинка? Вони з Крейгом викрали Сашу та його вихованця, притягли їх на бал… А далі?

- Розповідай, - голос кудись зник. З горла виривалося лише грубе каркання. – Все, що пам'ятаєш…

Реньє розтер скроні, намагаючись зосередитися на вислизаючих із пам’яті образах, котрі ще мить назад були такими чіткими. Чим більше він старався, тим гірше виходило. Навіть голова розболілася.

- Знаєш, - підсумував принц, - схоже, нам з пам'яті стерли все, що пов'язане з цим цілителем, Олександром Грейсом. Залишаються два головні питання: хто і навіщо?

- Я б іще додав: хто такий цей Саша, якщо його так старанно приховують? Ми з тобою явно довідалися щось таке, про що не повинні були б знати… Треба у всьому розібратися!

Принц лише рішуче кивнув головою.

Так! Вони обов'язково розберуться! Або ж він не син голови Таємної канцелярії.