1 розділ

Саша

- Здається, хтось зажерся! Невже вчорашня запіканка встигла відкластися у тебе на боках?

Привіт! Це знову я, Олександра Грейс. А цей повільний карапуз - мій каракал Куро! Ну, карапуз – це, звичайно, сильне перебільшення, та все ж за літо маленький двометровий котик набрав ще десь кілограм вісім і вимахав у загривку сантиметрів на п'ятнадцять. Куди вже далі йому зростати, незрозуміло. Проте, це факт! Навіть Джо розводить руками, такого в історії Імперії ще не було. А мене, якщо чесно, хвилювало зовсім інше: як його прогодувати, коли закінчу академію. Ну, це якщо мене не розкриють і не стратять до того. Ех!

Даремно я відволіклася! Куро, мій "маленький" котик, зробив обманний маневр і спритно обігнав мене. Ну, от!

Так, ви вгадали, ми знову бігали у нашому улюбленому лісі. Коли я повернулася, Джо лише пожурив, що закинула силові тренування, і взявся нас ганяти, як прокажених із площі. Ось і зараз ми відпрацьовували маленький марш-кидок у десять кілометрів. Скажете, нелюд! Є трішки, але до кінця літа якось навіть звиклося.

Спочатку я збиралася побути з "дядечком" лише місяць, а потім повернуться до Рогнеди, щоб продовжити навчання. Та бабуся поскакала в далеку далечінь за травами і просила її не турбувати. Є підозри, що це було зроблено з таємним наміром дати нам відпочити. Зізнаюся чесно, всередині я була їй щиро вдячна! Що там говорити, я скучила за можливістю бути собою, не ховаючись і нікого не обманюючи.

Так ось, літо закінчувалося, і вже зовсім скоро нам із Куро треба буде повертатися назад, до академії. Але тут виникла інша, зовсім несподівана проблема: моє тіло вирішило, що йому час округлятися! Тобто груди виросли майже на розмір! Такими темпами, я сама себе викрию раніше, ніж закінчу навчальний заклад. Коротше кажучи, нам з Джо довелося перешивати всі мої корсети, повністю оновити гардероб, і зганяти весь жир, що накопичився за рік, щоб по максимуму висушити тіло. Останнє допомогло мало, хіба що легше буде на заняттях у ментораса Грозова.

- 25 хвилин! – констатував факт Джо. Він зустрічав нас біля будинку. - Що вас затримало? Розслабилися під кінець?

- А що, можна було? - запитала, намагаючись віддихатися. Куро вже валявся неподалік, ніжачись у соковитій траві. Зараз оклигаю і приєднаюся.

Чоловік лише посміхнувся на моє зауваження.

- Завтра повня. Ідіть відпочивати! Рано вставати.

- Ти підеш з нами? - за два з половиною місяці я жодного разу не проводила ритуал приховування, не було потреби. З одного боку мені було сумно, що час так швидко пролетів, з іншого, радісно. Я скоро знову побачуся з друзями.

- Не думаю, що повинен, - загадково посміхнувся чоловік. - Надалі, ти маєш сама впоратися з усіма складними ситуаціями. А я незримо завжди буду поряд.

- Іноді ти говориш точно, як ці «божественні»!..

До речі, про них! Після знищення соуру з'явився Сварог, уві сні, звичайно, заявив, що ми молодці і Мати задоволена, проте розслаблятися не варто. "Не забувай, ми спостерігаємо за вами!.." Та краще б вони за цією герцогинею стежили! Толку було б більше! Не здивуюся, якщо під час ритуалу знову заявиться вогненний чоловік наставляти на правдивий шлях. Що ж, жодного пієтету до тутешніх божеств у мене так і не з'явилося. Напевно, я все ж таки не вибачила їм тієї аварії. І не треба стверджувати, що вони тут ні до чого! Не повірю!

На світанку нас підняв Джо, але проводжати не став. Діяла не так по пам'яті, як на автопілоті. Все ж таки, не вперше. Та й страх не отримати благословення зник з кінцями, як тільки я переконалася, що потрібна їм так само, як вони мені. Тому не думаю, що вони ризикнуть відмовитися від нашого симбіозу.

Запалила свічки, дочекалася призначеного часу і заспівала віршик. Полум'я піднялося метрів на два. Ого, дехто скучив?

- Ну, привіт, дрібното! - реготнув вогненний бог.

- Від дрібного чую! - огризнулася швидше за звичкою, ніж серйозно.

- Ого! А дехто змінився! - свиснув цей амбал. - Невже, ти й справді дівчисько?

- Заткнися! – Гаркнула від душі. Сама знаю, що у мене проблеми. - Якщо з'явився кепкувати...

- Робити більше нічого! - пирхнув Сварог. – Проблеми у вас, дрібна. В Алеррамі щось велике намічається. Потоки коливаються...

- Чому ви не прослідкуєте за Беренсьє та її спільниками? – задала про те, що давно мене гризло.

- Не можемо, - скривився бог. - Вона зі своїми посіпаками молиться не нам.

Я лише запитливо підняла брову.

- Була колись у цьому світі сила, страшніша за нас усіх разом взятих. Він випадково забрів сюди, ще майже одразу після народження нашого виміру. Нічого не робив, лише спостерігав кілька століть, а потім прийшли його кровожерливі вихованці.

- Значить це божество із Потойбіччя? – здивував так здивував.

- Ми не знаємо, то його рідний світ чи, може, захоплений, як і багато інших, та сила його безмежна. Нам пощастило, що колись змогли перекрити прохід у Сутінковій завісі. Але тепер цілісність порушена, а місцеві мешканці моляться чужому богу. Це послаблює нас і приховує їх. Ми можемо лише здогадуватись, що насправді відбувається...

- Ясно! - погане передчуття знову підняло голову. Довго ти спало. - Отже, ви вирішили кинути мене на амбразуру!

- Фу, як грубо, - награно, обурився Сварог. - Та, по суті, ти маєш рацію. Якщо буде потрібна допомога, клич!

Полум'я яскраво спалахнуло і згасло зовсім. От і поговорили... Щоб їм усім скалку в п'ятку!

- Пора повертатися, любий, - відповіла на запитливий погляд карракала. – Знову рятуватимемо світ! Ну, чи хоча б малу його частину...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.