Саша. Як врятувати імператора

Саша

Минуло близько двох годин, коли в Амелії почалися пологи. На той час мандраж трохи вщух, напевно, я просто звикла до всього, що відбувалося довкола. Слава всім тутешнім богам, у жінки були абсолютно фізіологічні пологи. Як то кажуть: немов за книгою!

- Так, Олександре, зараз, коли я скажу, ти накладеш легке знеболювальне закляття, - керував моїми діями цілитель. – Амеліє, коли відчуєш, що вже час, тужся!

Загалом все відбувалося само собою. Був момент, коли прийшов ледь вловимий відгук від малечі. Вона злякалась! Але маленький імпульс сили, який я непомітно відправила, швидко простимулював крихітку до народження. Вона знову зголодніла, і не отримавши ні на грам більше, таки вирішила, що пора вже народжуватися.

Це було справжнім дивом! Маленький, зморщений, брудний карапуз кричав на все горло, сповіщаючи усіх про своє народження.

- Тримай! – вручив мені дитину пан Рандум. - Оглянь, очисти дихальні шляхи і приклади до материнських грудей, нехай дитина поїсть. Знаєш потрібні закляття?

- Звичайно, - відповіла, беручи до рук маленький скарб.

Застосувала як закляття, так і підживила енергією. Незабаром її Іскра розкриється настільки, щоб самостійно поглинати необхідну кількість енергії ззовні, а поки, враховуючи «забрудненість» середовища магією соуру, поставила фільтри на її магканали. Вони вбережуть крихітку від чужорідного впливу.

В момент, коли я передавала дитину матері, до кімнату увійшов блідий, як стіна, Луклан.

- Видихніть, пане Хілл, - посміхнувся цілитель. - З вашими дівчатками усе гаразд! Вони дуже сильні та сміливі, оберігайте такий скарб…

Більше нам там робити не було чого. Чужому щастю не потрібні свідки.

- Вип'єте елю за здоров'я новонародженої? – запитала у пана Рандума, увійшовши до обідньої зали.

- Не відмовлюся, юначе, - зрадів чоловік, присідаючи на стілець біля барної стійки. - Ти сьогодні показав себе справжнім сміливцем. У моєму випуску багато хто втрачав свідомість, вперше почувши крики породіллі.

- Що ви? - відмахнулася, наповнюючи кухоль запашним напоєм. - Страшно було до трясучки в колінах, але я ж був не один ...

- Мені сподобалося з тобою працювати, Олександре, - відпивши великий ковток елю, продовжив цілитель. - Якщо хочеш, я можу тебе взяти до себе в клініку на літнє стажування. Що скажеш?

- Було б чудово! – щиро зраділа. Пан Рандум розумна і врівноважена людина. З ним легко працюється, він добре навчає. Якщо виживу, обов'язково прийду до нього на практику! Такий шанс втрачати не можна!

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

- Доповідайте! - Грег так само сидів у своєму сірому кабінеті, розгрібаючи гори донесень. Коли він востаннє бував удома? А коли востаннє нормально спав чи їв? Ніяк не згадати! Здається, ніби вічність пройшла з того часу, як у столиці з'явилася ця мерзенна істота, отруюючи його існування.

- Скориставшись порадою інформатора, ми прошерстили весь персонал, включаючи прибиральників, кучерів та двірників. В результаті: два запійних алкоголіки, один боржник, програвся в карти того тижня, один шпигує для свого родича, але так, нічого серйозного. Усіх від роботи усунули, папки зі справами у вас на столі.

- Ще щось? - скривився герцог, уявивши, як зараз копатиметься в усьому цьому бруді.

- Так… Тут таке діло… – зам'явся слідчий.

- Не тягни! - зсередини піднялося роздратування.

- Єдиний, хто підпадає під підозру в шпигунстві, хто не має гідного алібі, і хто знайомий безпосередньо з покійним графом Баккером, це… Артур Велінгтон!

В кімнаті повисла гнітюча тиша. «Зрадник»! Це слово зависло в повітрі, мов у киселі. Велінгтон останній, на кого могла впасти підозра. Але якщо залишатися до кінця чесним із самим собою, він найкраща кандидатура. Якби Азарійський шукав собі інформатора, секретар голови Таємної канцелярії став би головною кандидатурою.

- Чим його підкупили? - горло здавило до хрипу. «Візьми себе до рук, Грегу! Він не перший, хто зраджував тебе. Пора вже звикнути!»

- Його племінник, Марк Артур Роквел, шести років від народження, зник півроку тому.

- Чому не велися пошукові роботи? – насупився чоловік.

- Про викрадення ніхто не повідомляв, - приголомшив Майстра підлеглий. – Ми дізналися, допитавши слугу, котрий працював в домі Роквелів. Після викрадення через кілька днів всю прислугу замінили, включаючи няньок дитини.

У кімнаті знову повисла мовчанка. Голова Таємної канцелярії вирішував, як йому вчинити: по совісті чи за законом. Якщо по совісті, то Артура варто зрозуміти, допитати, призначити покарання, можливо навіть звільнити, а якщо за законом, то після карцеру та ретельного допиту його слід засудити і стратити. Герцогу вже неодноразово доводилося виносити страшний вирок винним, проте ще жодного разу він не робив цього для свого друга.

- Відведіть його в кімнату для допиту, - згодом заговорив Азарійський. - Я сам з ним поговорю!

Крейг Арчібальд Раян Реньє

- Крейгу, ти ж кохаєш мене? – запитала принцеса, кокетливо посміхаючись і притискаючись до грудей хлопця на черговому побаченні, цього разу в імператорському парку.

- Звичайно, люба, - зобразив щирість принц.

Останнім часом дівчина стала наполегливішою, ніж зазвичай. Не раз розмірковувала на тему заміжжя, м'яко підштовхуючи Реньє до потрібного рішення. Принц все розумів, та не поспішав із діями, прикидаючись тугодумом. Щось у нього зникло бажання пов'язувати своє життя з цим брехливим сімейством, навіть незважаючи на те, що в придане до дівчини йде імператорський трон.

- Тоді я маю тобі дещо показати, - загадково посміхнулася принцеса і потягла його у бік палацу.

Через якийсь час пара опинилась у закритій секції величезної старовинної бібліотеки. Тут пахло книгами і пилом, а від густої тиші, що панувала довкола, по шкірі бігали мурахи.

- Ходімо, - тягнула його за собою Елеонора. - Ти маєш це побачити!

Вони пройшли в кінець ряду, потім кілька разів завернули і опинилися в занедбаному, брудному кутку.

- Тут не завадило б прибратися, - скривився хлопець, знімаючи з плеча павутину.

- Ой, не зважай, - відмахнулася дівчина. – Це лише ілюзія. Ось!

Вона вийняла якусь книжку з полиці, щось десь клацнуло, і стелаж від'їхав убік. За ним виявився прохід з крутими сходами, що спускалися глибоко вниз. Дівчина вийняла свічку, запалила і пішла вперед.

- Жодної магії, - попередила вона. - А то ніколи звідси не виберемося!

- А що там? - поцікавився принц.

- Побачиш!

Більше вони не розмовляли. За відчуттями хід спускався глибоко під палац. Жодних відгалужень, лише один суцільний тунель. Вниз, вниз, весь час донизу. Коли ноги геть втомилися і терпіння добігло кінця, вони вийшли до великого темного приміщення. У центрі лежав величезний сірий валун, який ніби пульсував м'яким світлом. Поруч постамент та книга, стара, товста.

- Нумо! – підійшла принцеса до стародавнього, судячи з пожовклих сторінок, рукопису. - Швидше!

Вона обережно розкрила книгу на одній із сторінок і зачитала в голос:

- «Прийде день, і на небі зійде криваве сонце. І осяє воно весь світ, зрошуючи його сльозами та кров'ю народу. І прийде рятівник, що запалить камінь могутній! І врятує світ від Зла. І стане він Владикою світу!» Пророцтво третьої жриці Морани. Йому майже тисяча років! Уявляєш? - захоплено прошепотіла Елеонора. - Торкнися!

Дівчина раптом вчепилася в руку Крейга і потягла до каменю.

- Якщо ти сказав правду, камінь спалахне, приймаючи тебе, як майбутнього імператора! - в її очах майнуло божевілля. – Ну ж бо, швидше!

- Елеоноро, - чинив опір Реньє, з тривогою спостерігаючи за дівчиною, - це лише бабусині казки. Не варто приймати написане близько до серця. Тим паче, ще не відомо, коли це криваве сонце зійде…

- Це не казки! – розлютилася дівчина. Вона відпустила хлопця та відступила на півкроку. – Пророцтво істинне. Під час наступного рівнодення над світом зійде криваве сонце. Воно завжди сходить, кожну тисячу років... Доторкнись! І ми, напевно, дізнаємося, станеш ти імператором, чи ні! Чого боятися?

Хлопець сумнівався ще кілька хвилин, проте під натиском принцеси здався. «Гірше точно не буде!» - подумав Крейг і доторкнувся до шорсткої, теплої поверхні. Хвилина, дві, п'ять... І нічого!

- Ти мені збрехав! - раптом закричала дівчина не своїм голосом, відступаючи від принца на кілька кроків. - Ти збрехав! Ти не станеш імператором! Що?.. Що вона тобі сказала?

Реньє навіть остовпів від такої різкої зміни настрою принцеси. Він спробував упіймати її за руку, заспокоїти, але та вирвалася, кинула свічку на підлогу і зникла у тунелі. «Чудово! – розлютився Крейг. – Бракувало тільки тут застрягти!»