Не моє

Весь день я провела як на голках. Все гадала й гадала, що значив той "час". В кінці мало до чого прийшла. Про те, ким є Спекулюм я й думати не могла. Занадто важко. І відповіді я скоріше всього не знайду.

Мати напевне знову з...м-м.. Володею? Чесно, не пам'ятаю як його звати, хоч убий.

Грію собі латте, і іду в кімнату. Трохи нервово поглядаю на маску і дзеркало. Нічого не відбувається, тому я вже спокійніше видихаю, залипаючи в телефон. Не лічу часу і здригаюсь коли з дзеркала сиплеться приглушене хихотіння.

—Дорога Незнайомка! Я приніс тобі щось! — заливається Спекулюм. Мене знову охоплює дивна, приємна(?) тривога.

—...що? — за кілька секунд паузи нарешті зрішуюсь на слово.

—Торкнись до дзеркала.

Обрежно слідую його словам, і кінчиками пальців огладжую поверхню..

Відображення різким поглядом дивиться за моїми кистями, хапаючи їх. Мої руки... Вони на половину в дзеркалі... Шкіра у Спекулюма холодна. Прямо таки льодяна. Він вкладає щось в мої руки, буквально беручи це нізвідки і відпихає мене назад у мою реальність. Я в дзеркалі по кісточки пальців. В мене на подушечках сидить сойка..

Вона цікаво роздивляється. Та раптом відображення схлопує мої пальці з такою силою, що я чую хруст пташки.

Жахаюсь. На моїх пальцях кров. Ну не можу зрушити з місця.

—Ти.... Ти що робиш... —, сил вистачає тільки на знічений шепіт.

—Дивись уважно. — він клацає язиком і пальцями.

Чую лепіт крил і знову пташка на моїй руці. Зковтую. — Це ваша людяність. Всі ви в один момент готові позбутись її. Що зупинить тебе від вбивства цієї пташки, м? — криво усміхається і клацає, клацає, клацає, клацає. В просторі з'являється безліч пташок. —Що заважає тобі вбивству їх усіх, дорога Незнайомка?! — чи то кричить, чи то шепоче мені. —Людяність.... Ви, люди, зовсім не людяні.

Мене охоплює страх .

—Що я зробила не так..? — ледь вдихаю. Здається, скоро мене накриє панічна атака...

—Нічого. Та що тобі завадить зробити щось не так?

Чому він такий... Злий сьогодні... Мені страшно, дуже. Та я намагаюсь опанувати себе, Роблю крок уперед.

Вперше, здається, бачу в очах Спекулюма такий жах.

Я по ту сторону дзеркала.