Не моє

Блакитні троянди, поляпані кров'ю. Отетеріло поглядаю на них.

Повсюди запах бридкий, залізний, його настільки багато, що мене починає мутити, хочеться блювати. Липко стає, слина в роті накопичується. З важкістю її зковтую, стискаючи стебло троянди в руках.

Сама не помічаю як її шипи впиваються мені в долоню, я тягнусь до статуї. Я повинна до неї торкнутись, мене надто вабить ця можливість...

Але статуя стоїть так безмежно далеко й водночас так безмежно близько, наче горизонт. Я все не можу до неї дотягнутися, хоч стараюсь з усіх сил. Краєм свідомості я відчуваю, як мою талію омиває кров, невже її так багато? Кров тепла і не те щоб приємна, але що я можу зробити? Я лиш тягнусь до центральної ангела, перебуваючи все ніяк не взмозі її дістати.

Все в мому єстві горить бажанням доторкнутись до каменю, що кровоточить і далі, але вона наче віддаляється і віддаляється, залишаючи в моїх очах хвилі розчарування.

В моїх безкінечних стенаннях не помічаю досягшої грудей багряні. Тілом стає важко рухати, усе німіє, я дуже хочу здатися...

Схлип рветься з грудної клітки. Намагаюсь його стримати, різко і рівно вдихаючи, бачу бриж на поверхні крові, вона ніби здригається зі мною.

Мій рот зашитий я не можу навіть прошепотіти щось, не можу закричати. Не можу виплюнути кров, що просочується крізь губи. Мерзенний солоно-залізний смак вирує на язику. Сахаюсь назад, та червоний океан такий густий, що я ледь рушаю з місця. Я... Я задихнуся так! З жахом розуміючи це починаю борсатись, та сині троянди оплітаються навколо мене своєрідним коконом, сил різко не вистачає.

Закидаю голову вверх, та через кілька хвилин вона все ж заливає мені очі.

Мене пронизує до кісток, коли я повністю похована під товщою крові, дихання так мало і мені так страшно, що я просто гублюся. Що мені робити?

Очі щипле, та я дивлюсь уперед, на статую пепереду, що її теж покрила багряна безодня.

На хвилину відпускаю всі свої відчуття, і не маю жодних думок у голові.

Нарешті торкаюсь її...

Свідомість починає потихеньку покидати мене. Все повільно стає чорним.

***

Душа Незнайомки сповнена загадок та парадигм, але я не очікував, що все пройде так.

Витягувати зеленоволосу з заповненою кров'ю оранжереї досить проблематично. Особливо мертвою.

Серце не б'ється, і кров з статуй перестала текти, тому я переношу нас з Інсутіс на верх оранжереї. Єдине місце серед цього простору, яке ще не затопила кров. Перед мною лиш червоні води і біло-сіре небо.

Обертаюсь до дівчини й прикладаю до серця два пальці. Тепло переливається по моїх венах, я відчуваю його і передаю в неї. В її життя.

Через декілька хвилин чую хриплий вдих. Сірі очі розпоющуються й я бачу її розширені зіниці. Дихання в неї збите, не чітке, а в руках наміцно стиснути одна синя троянда.

—Цікава в тебе душа, наче роздвоєна, а наче і цільна.

Вбити тебе хоче і врятувати.

Цінуй життя, Незнайомка.