Байки Валерія Андрійовича

Половці - степовий кочовий народ, який, як і інші степові народи, дійшов до кордонів Київської Русі Великим Степом із Великої Китайської Рівнини у пошуку ресурсів.

Звісно, спочатку відбулися військові сутички, як же без них, коли хтось живе на одному місці, а другий на це місце претендує.

Та потім, оскільки половці зовнішньо не відрізнялися від русичів (блакитні очі, світле русе волосся) та мали своїм інтересом виключно степ, який Київська Русь не дуже-то й опановувала, то сфери впливу були поділені.

Половці стали новим щитом Київської Русі, яким довгий час був Хозарський каганат, однак князь Святослав був воїном, а не стратегом-дипломатом, тому і розгромив каганат, тому степові племена і поринули на Русь - раніше-то з ними каганат боровся.

Таким щитом для Європи потім стане та досі є Україна.

А оскільки зовнішньо русичі та половці не відрізнялися, з ними пішло активне парування.

Саме половці є завершальним компонентом етногенезу українців.

Звісно, сварки бували і надалі.

Бо вони бувають завжди.

Зокрема, "Слово о полку Ігоревім" не про військовий похід, а про весільний кортеж. Новгород-сіверський князь Ігор Святославович одружив свого сина з половецькою княжною. Й, як сказав Валерій Андрійович, "що за весілля без бійки". Негарно вийшло. Та вже як є.